| Литва (1991 - )з Вікіпедії | Прочитати оригінал статті |
| Литовська Республіка |
|||||
|
|||||
| Девіз: Tautos jėga vienybėje (Сила народу в єдності) |
|||||
| Гімн: Tautiška Giesmė (Національна Пісня) |
|||||
|
|||||
| Столиця (та найбільше місто) |
Вільнюс | ||||
| Офіційні мови | литовська | ||||
|---|---|---|---|---|---|
| Державний устрій | Республіка | ||||
| - Президент | Даля Грибаускайте | ||||
| - Прем'єр міністр | Альгірдас Буткявічюс | ||||
| Незалежність | |||||
| - Від Рос. Імперії | 16 лютого 1918 | ||||
| - Від СРСР | 6 вересня 1991 | ||||
| Площа | |||||
| - Загалом | 65,301 км² (123) | ||||
| - Води (%) | 1.35% | ||||
| Населення | |||||
| - оцінка на 1 березня 2014 р. | 2,939,431[1] (133) | ||||
| - Густота | 45/км² (120) | ||||
| ВВП (ПКС) | 2013 р., оцінка | ||||
| - Повний | $67,432 млрд. (84) | ||||
| - На душу населення | 22,566 (49) | ||||
| Валюта | Лит → Євро (з 1 січня 2015) (LTL → EUR) |
||||
| Часовий пояс | EET (UTC+2) | ||||
| - Літній час | EEST (UTC+3) | ||||
| Домен інтернету | .lt | ||||
| Телефонний код | +370 | ||||
Лито́вська Респу́бліка, Литва́ (лит. Lietuvos Respublika, Lietuva) — держава в Північній Європі, одна з трьох країн Балтії, розташованих на східному узбережжі Балтійського моря.
На півночі Литва межує з Латвійською Республікою (протяжність кордону 610 км) на сході — з Білоруссю (протяжність кордону 724 км), на південному заході з Калініградською обл. Російської Федерації (протяжність кордону 303 км), на півдні — з Польщею (протяжність кордону 110 км). На заході природними кордонами Литовської республіки є узбережжя Балтійського моря (протяжність 99 км).
Столиця Литовської республіки — Вільнюс (з 1323 до 1919 року та з 1990 року до сьогодні). З 1919 по 1940 роки столицею було місто Каунас.
Литовська республіка є членом ОБСЄ та ООН (з 1991 року), Ради Європи (з 1993), НАТО (з 2002), Європейського Союзу (з 2004), з 21 грудня 2007 року — повноправний член Шенгенської угоди.
З 1 липня по 31 грудня 2013 року Литва була Головою Ради Європейського Союзу.
Зміст
Історія[ред. • ред. код]
-
Докладніше у статті Історія Литви
Стародавня історія[ред. • ред. код]
Поява на території Литви перших людей відбулася на початку сучасного періоду голоцену кайнозойської ери (10-8 тис. років до н. е.). Майже до 8 тисячоліття до н. е. тут панувала культура епіпалеоліту. У 7—6 тисячолітті до н. е. на більшій частині сучасної Литви сформувалася культура мезоліту. Неоліт розпочався тут пізніше за час свого закінчення на території південної Месопотамії (4 століття до н. е.). Бронзові вироби з'явилися на території Литви у другій чверті 2 тисячоліття до н. е., проте їх місцеве виробництво почалося тільки близько 1500 року до н. е. Залізний вік на Литві тривав до середини 1 тисячоліття н. е.
Додержавницький період[ред. • ред. код]
Балтійські племена[ред. • ред. код]
В основі етногенезу литовців — процеси розвитку древніх балтійських (летто-литовських) племен, аукштайтів і жемайтів, а також ятвяги, частина земгалів, куршів і селів. Жемайти й аукштайти ще й досі є окремими етнографічними групами литовців, що суттєво відрізняються мовою і культурою.
Литовці (самоназва — летувяй) належать до балтійських народів. Вважають, що назва Литви походить від назви річки Летава (Летавка), притоку річки Нерис. Вона протікає приблизно за 25 км від містечка Кярнаве, що був важливим політичним центром давньої Литви, східної частини країни. Литва була однією з останніх язичницьких держав Європи. Литовці шанували сили природи, різноманітних богів і священні рослини. Вони запалювали вічний вогонь, померлих спалювали.
Предки литовців — айсти (балти) проживали на узбережжі Балтійського моря вже в II тисячолітті до нашої ери. Уперше про них згадує римський історик Тацит у праці «Німеччина». Територія, на якій жили балти, простягалася від Вісли до Даугави і від Балтійського моря до Дніпра. З часом балти розділилися на різні племена, серед яких були курши, жемайти, аукштайти, литовці, йотвинги (ятвяги), прусси, сели, скалви, латгали, земгали. Основою формування литовської нації були племена аукштайтів і жемайтів, а також частково куршів, земгалів і селів.
Перша згадка про Литву зустрічається в Кведлінбурзьких анналах під 1009 роком (14 лютого), в повідомленні про трагічну загибель від рук язичників архієпископа Боніфація, який був направлений польським королем Болеславом Хоробрим проповідувати християнство в землях йотвингів. Ці землі були об'єктом суперечки між Болеславом і Київським князем Володимиром, що вже в 983 р. змусив йотвингів визнати свою владу над ними.
У 9 і 10 століттях предки литовців займалися переважно полюванням, рибальством, зрідка рільництвом; є згадки про бортництво і тваринництво, особливо на вирощування коней, яких вживали в їжу. Торгові відносини в литовців були з містами слов'яно-балтійського Помор'я і з землею кривичів: вони міняли шкури, хутра, віск на металеві вироби та зброю. Серед литовців рано зустрічаються зачатки станів: існували роди, які володіли численною невільною челяддю; з цих родів обиралися місцеві князі (Кунігаса). Рабами (невільна челядь) були в основному військовополонені. Жрецький стан не становив особливої касти, він мав величезне значення в народі і був досить численним. Жерці у литовців називалися вайделотами (лит. Vaidila), були і жриці вайделотки. Богам своїм литовці жертвували тварин, а в урочистих випадках — і людей. При похоронах знать спалювали разом з улюбленими предметами і рабами.
До 13 століття у предків литовців не було об'єднувальної політичної влади, як не було й об'єднувальних центрів-міст. У другій половині 13 століття в джерелах згадуються окремі вожді, але влада їх поширювалася лише на незначну територію, або на сільську округу.
Ще в 12 столітті з моменту заснування факторії Любецьких купців у гирлі Двіни, почалася німецька військова експансія на територію сучасної Латвії та Литви. 22 вересня 1236 року відбулася історична перемога жемойтських військ над мечоносцями під Шяуляєм, в результаті чого німецький тиск з півночі було зупинено більше ніж на десятиліття.
Литовське князівство[ред. • ред. код]
-
Докладніше у статті Литовське князівство
Історія державності Литви починається з короля Міндаугаса[2], якому на початку 13 століття вдалося об'єднати литовські і деякі інші племена. Міндаугас прийняв християнство в 1251 році. За це у 1253 році він одержав від папи Інокентія IV королівську корону, але визнав васальну залежність Литви від римської курії. Період його правління був відзначений великими військовими походами, під час яких були приєднані деякі землі, на яких проживали слов'янські племена. Міндаугас був гарним дипломатом, особливо проводячи переговори з Тевтонським орденом, який багато разів нападав на литовські землі. Литовська держава, посилена реформами Міндаугаса, отримала міжнародне визнання і новий титул. У 1253 році Міндаугаса коронували королем Литви.
1413 року, після підписання Городельської унії, Вітовтом була проведена адміністративна реформа, в результаті якої Литовське князівство припинило своє існування, ставши частиною новоствореного Віленського воєводства ВКЛ.
У період найбільшої могутності Литва включала територію нинішньої Білорусі, велику частину сучасної України, частину західноросійських земель і тягнулася від Балтійського до Чорного моря. В умовах боротьби з хрестоносцями відбувся вступ Великого князівства Литовського у союз із Польським королівством шляхом укладання Кревської унії (1385). У 1569 Литва і Польща об'єдналися в двоєдину державу — Річ Посполиту — Республіку Обох Народів. У кінці XVIII ст. держава була розділена між Росією, Австрією і Прусією, причому велика частина території Литви увійшла до складу Російської імперії. Після розпаду Російської імперії Литва отримала незалежність, що було закріплено договором між РРФСР і Литовською республікою 12 липня 1920. У 1940 році Литва була окупована радянськими військами та приєднана до СРСР. 21 липня 1940 відбулися засідання «новообраних парламентів» Литви, Латвії, Естонії, учасники яких проголосили радянську владу в республіках та звернулися до Верховної Ради СРСР з проханням про прийняття до складу Союзу РСР. [3] У 1941-44 роках окупована німецько-фашистськими військами, з 1945 — знову стала частиною СРСР.
У 1940-50-х литовські партизани боролися проти радянської влади. Національні виступи почалися в 1970-х, загострившись наприкінці 1980-х. Незалежність визнана у вересні 1991. До складу ООН і НБСЄ ввійшла в 1992. До складу НАТО — у 2002, до Європейської Спільноти — у 2004.
26 серпня 1991 року Україна та Республіка Польща визнали незалежність Литви.
Географія[ред. • ред. код]
Литва є найбільшою за площею та кількістю населення державою з трьох балтійських країн. Знаходиться на відрогах Східноєвропейської рівнини, сьогоднішній ландшафт сформувався в останній Льодовиковий період і має рівнинний характер з невисокими моренами. В Литві є понад 3 тис. озер, розташованих в основному в східних частинах країни. Найбільша ріка — Неман (лит: Nemunas, біл: Нёман). З заходу країна омивається Балтійським морем. Клімат повільно переходить від морського на узбережжі в континентальний на сході країни з вологими і помірними зимою та літом. Лісами вкриті близько 30% території.
За розрахунками деяких сучасних географів біля литовського села Пурнушкес (26 км на північ від Вільнюса) знаходиться географічний центр Європи (54°54′ пн. ш., 25°19′ сх. д.).[3]
Литва поділяється на чотири великі етнографічні регіони:
- Сувальщина (лит: Suvalkija, пол: Suwalszczyzna, біл: Сувалкія)
П'ятим регіоном, який сьогодні часто приписують до Жмуті, можна вважати Малу Литву (лит: Mažoji Lietuva, пол: Mała Litwa, біл: Малая Летува) або, як її ще називають, Клайпедський край (лит: Klaipėdos kraštas, пол: Kraj Kłajpedzki).
Населення[ред. • ред. код]
Мовна ситуація[ред. • ред. код]
Державною та найбільш розповсюдженою мовою є литовська. Окрім неї населенням також використовуються такі мови:
- російська — близько 344 000 осіб
- польська — 258 000–400 000 осіб
- білоруська — близько 63 000 осіб
- українська — близько 45 000 осіб
- татарська — близько 5 100 осіб (див. Татари-липки)
- їдиш — близько 4 000 осіб
- латиська — близько 4 000 осіб
- караїмська — 120 осіб[4]
Більшість росіян з'явилась у Литві після Другої світової війни і після початку другої окупації Прибалтики Радянським Союзом. Також у 1940-1950-ті роки через належність місцевого населення до антирадянського руху опору (відомий як Лісові брати) багато з литовців, латишів та євреїв було депортовано до Сибіру та малозаселених територій[5]. Сьогодні спостерігається зворотна тенденція: серед литовців російською добре володіють старші люди, у той як час молодь значно краще володіє англійською.
Релігія[ред. • ред. код]
Згідно з переписом 2001 р., 79% литовців належали до римо-католицької церкви.[6]
Литва була історичною батьківщиною значної єврейської громади та важливим центром єврейської ученості і культури XVIII ст., поки громада, що налічувала близько 160 000 чоловік до Другої світової війни, не була майже повністю знищена за часів Голокосту.[7][8] Основні результати Перепису 2001 р. по релігії такі:
- Римо-католицька церква — 79,0% (2 752 000)
- Православні — 4,1% (142 000)
- Православні (старообрядці) — 0,8% (27 100)
- Лютерани — 0,6% (19 600)
- Інші релігії — 0,3% (11 000).
- Реформатська церква — 0,2% (7 100)
- Свідки Єгови — 0,1% (3 500)
- Іудаїзм — 0,1% (3 400)
- мусульмани-суніти — 0,1% (2 900)
- Харизмати — 0,06% (2 200)
- П'ятидесятники — 0,04% (1 300)
- Стара релігія Балтії — 0,04% (1 300)
Урбанізація[ред. • ред. код]
До початку XXI ст. приблизно дві третини від загальної чисельності населення Литви проживало в містах. Найбільшим містом є Вільнюс, потім Каунас, Клайпеда, Шяуляй і Паневежис.
Якість життя[ред. • ред. код]
З 2012 р. тривалість життя становила 70,7 років для чоловіків і 80,7 — для жінок, дитяча смертність становила 6,2 на 1000 народжених.[9] Щорічний приріст населення збільшився на 0,3% в 2007 р. На 30,4 чоловік зі 100 000,[10] у Литві спостерігається різке зростання самогубств в пострадянські роки, що становить найвищий рівень самогубств у світі. У 1996 р. він був в розмірі 49,1 на 100 000 населення в світі.[11] Литва також має найвищий рівень убивств в ЄС.[12]
Адміністративний поділ[ред. • ред. код]
Територія Литви розділена на 10 повітів (лит. apskritis). Повіти утворюють території самоврядувань (лит. savivaldybė) 9 міст і 43 районів, а також 8 знову утворених самоврядувань. Самоврядування діляться на староства (лит. seniūnija).
Політика[ред. • ред. код]
З того часу, як Литва проголосила відновлення незалежності 11 березня 1990 р., вона зберегла сильні демократичні традиції. Перші загальні вибори після проголошення Незалежності відбулися 25 жовтня 1992-го, 56,75% від загального числа виборців підтримали нову Конституцію.[13] Були інтенсивні дебати про конституцію, в особливості про роль президента. Окремий референдум був проведений 23 травня 1992 р. для оцінки громадської думки з цього питання, а 41% усіх виборців підтримали відновлення Президента Литви.[13] За поясненням Конституційного Суду Литовської Республіки від 10 січня 1998 р. Литовська Республіка є парламентською республікою з деякими атрибутами напівпрезидентської системи.[14]
Зовнішня політика[ред. • ред. код]
-
Докладніше у статті Зовнішня політика Литви
Литва стала членом Організації Об'єднаних Націй 18 вересня 1991 р., і є учасником низки її організацій та інших міжнародних угод. Вона також є членом Європейського Союзу, Ради Європи, Організації з безпеки і співробітництва в Європі, НАТО та Північно-Атлантичної координаційної ради. Литва отримала членство в СОТ 31 травня 2001-го. Вона також прагне набути членства в ОЕСР та інших західних організаціях.
Литва встановила дипломатичні відносини з 149 країнами.[15]
У 2011 р. у Литві відбулася зустріч Ради міністрів Організації з безпеки і співробітництва в Європі. З 1 липня 2013 р. Литва взяла на себе роль голови Ради Європейського Союзу.
Литва є активним членом у співпраці між Північними країнами Європи і Балтійської Ради з моменту її створення в 1993 р. Балтійська Рада є організацією міжнародного співробітництва, розташована в Таллінні. Він працює через Балтійську Асамблею та Балтійську Раду Міністрів.
Литва співпрацює з Північними та двома іншими країнами Балтії через формат NB8. Інший аналогічний формат, який називається NB6, об'єднує Північні та Балтійські країни-члени ЄС. Основна мета NB6 — обговорення та узгодження позицій, перш ніж представляти їх у Раді Європейського Союзу та на нарадах міністрів закордонних справ ЄС .
Рада країн Балтійського моря була створена у 1992 р. в Копенгагені в якості неофіційного регіонального політичного форуму, головною метою якого є сприяння процесу інтеграції та партнерських тісних контактів між країнами регіону. Членами РДБМ є Данія, Естонія, Фінляндія, Німеччина, Ісландія, Латвія, Литва, Норвегія, Польща, Росія, Швеція та Європейська Комісія. Державами-спостерігачами є Білорусь, Франція, Італія, Нідерланди, Румунія, Словаччина, Іспанія, Сполучені Штати, Сполучене Королівство, Україна.
Співпраця між Радою Міністрів Північних Країн та Литви є політичним співробітництвом, через яке обмін досвідом сприяє реалізації спільних цілей. Одним з найважливіших функцій є виявлення нових тенденцій і нових можливостей для спільної співпраці.
Литва, разом з двома іншими країнами Балтії, є членом Північного інвестиційного банку та співпрацює в освітній програмі NORDPLUS.[16]
Економіка[ред. • ред. код]
Литва — розвинена індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: електромоторна, радіоелектронна, нафтопереробна, кораблебудівна, харчова, сільськогосподарське машинобудування, оптичне обладнання, гірнича. Найбільшу частку валової пром. продукції дають харчова, легка, машинобудівна і металообробна галузі промисловості. Транспорт — залізничний, автомобільний, річковий, морський. Гол. морський порт — Клайпеда. Гол. річковий порт — Каунас.
За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП — $ 8 млрд. Темп зростання ВВП — 5,1%. ВВП на душу населення — $ 2197. Прямі закордонні інвестиції — $ 611 млн. Імпорт — $ 4,9 млрд (г.ч. Росія — 21,2%, Німеччина — 16,0%, Польща — 6,0%, Італія — 4,4%). Експорт — $ 3,9 млрд (г.ч. Росія — 16,5%, Німеччина — 13,1%, Латвія — 11,1%, Білорусь — 8,8%, Україна — 7,8%).
З аграрної країни до середини 1970-х Литовська РСР перетворилася в індустріально-аграрну республіку. Провідними галузями промисловості стали машинобудування і металообробна, а харчова і легка промисловість не втратили свого значення. Були створені нові галузі — хімічна, мікробіологічна і нафтопереробна. Побудовані великі підприємства, серед яких — станкобудівний завод «Жальгіріс», Клайпедський суднобудівний завод «Балтія», Паневезький «Екранас», Шауляйський телевізійний, завод «Азотас» в Йонаве, Клайпедський домобудівельний комбінат, Утенська трикотажна фабрика, Алітусський м'ясокомбінат і інші. У 1959 була пущена Каунаська ГЕС, а в 1983 перший блок Ігналінської АЕС. Значні зміни сталися в сільському господарстві. До 1952 була завершена примусова колективізація, більшість сільських жителів переселилися в колгоспи і радгоспні селища. Здійснювалася механізація і спеціалізація сільського господарства, були встановлені тверді плани закупівлі продукції. Найбільш швидкими темпами розвивалося м'ясне і молочне тваринництво.
Литовська республіка, діставши незалежність, почала економічні реформи, в основі яких лежала програма приватизації промислових підприємств, аграрного сектора, зв'язку. Був створений Литовський банк, проведена лібералізація цін, введена національна валюта — лит. Внаслідок реструктуризації частина підприємств була закрита, частина («Вільняус Вінгис», «Екранас» і інш.) переорієнтована на світовий ринок.
1 січня 2015 року Литва увійшла до Єврозони, протягом двох тижнів в обігу одночасно перебувають стара валюта — лит та нова — євро. З 16 січня 2015 року лит виводиться з обігу. Встановлений фіксований курс обміну €1= LTL 3.45280.[17]
Промисловість Литви[ред. • ред. код]
Промислові групи Литви:
- Achemos grupė
- MG Baltic (Utenos trikotažas, LNK, Mineraliniai vandenys etc.)
- Pieno žvaigždės
- SBA
- Sanitas
- VMG
- Žemaitijos pienas.
Національні символи[ред. • ред. код]
Vytis[ред. • ред. код]
Vytis (від слова «vyti», «vytis» — передоганяти, також укр: Погоня) — витязь, фігура білого литовського лицаря верхи на білому коні, що захищає Батьківщину від ворогів.
Vytis був символом Великого Князівства Литовського, а в 1918 р. став гербом як першої Литовської так і першої Білоруської республік. В 1988 р. після заборони під час радянської окупації Vytis знову став національним символом відродженої Литовської республіки.
Перше зображення білого вершника на білому коні як символу Литовської держави датується 1366 р., тим самим Vytis належить до найдавніших державних гербів Європи.
Христос страждальний (Rūpintojėlis)[ред. • ред. код]
Страднецька фігура, зображує Христа, що сидить і підпирає голову правою рукою. Такі дерев'яні скульптури можна побачити по всій країні на окраїнах міст і на узбіччі доріг (особливо в сільських місцевостях), а також біля костьолів, цвинтарів і приватних будинків.
Невеличкі фігурки також продаються як сувеніри в Вільнюсі та інших туристичних центрах.
Kryžių Kalnas[ред. • ред. код]
Kryžių Kalnas або «Гора Хрестів» знаходиться біля міста Шауляй.
Бурштин[ред. • ред. код]
Бурштин символізує Балтійське море та балтійські племена, які заселили його береги тисячі років тому.
Лелека[ред. • ред. код]
Білий лелека є національним птахом литовців. Його часто можна побачити на полях і в селах. Лелеки мостять свої гнізда досить часто на дахах приватних будинків. Лелеку вважають в Литві символом щастя.
Льон[ред. • ред. код]
Рослина — символ нації. Народні строї, а особливо хустки, виготовлені з льону, були і є дуже популярними в Литві.
Св. Казимир[ред. • ред. код]
Св. Казимир (лит: Kazimieras) є національним святим Литви на честь шанованого у цій країні королевича Казимира, проголошеного святим Вселенської Церкви у 1602 році. Св. Казимира вважають головним покровителем Литви, патроном молоді, оберігачем цнотливого життя та опікуном ремісників. Щороку в суботу і неділю перед 4 березня в Старомісті Вільнюса відбувається ярмарок св. Казимира, куди з'їзджаються народні умільці зі всієї Литви та із-за її меж, які до цієї події готуються часом і протягом року. На ярмарку мешканці Вільнюса і його гості можуть придбати унікальні, притаманні тільки цьому краєві традиційні вироби (наприклад, Вільнюські верби — Великодні пальми), різноманітні предмети ужиткового призначення та ознайомитися із старими, вже призабутими ремеслами.
Туризм[ред. • ред. код]
Основні центри туризму в Литві — Вільнюс, багатий на історичні та архітектурні пам'ятки, Паланга з її піщаними пляжами і санаторіями, Клайпеда, Каунас. Розвитку туризму в Литві сприяє різноманітність та привабливість її ландшафтів. По території Литви проходить багато туристичних маршрутів, включно з відвідуванням старовинних литовських міст, оглядом визначних пам'яток, відпочинком на Балтійському морі, річках і озерах. Популярними є водні прогулянки по Ігналінських озерах, річках Нямунас, Нярис, Мінія.
Див. також[ред. • ред. код]
Примітки[ред. • ред. код]
- ↑ [1]
- ↑ Насевіч, В. (2005). Вялікае Княства Літоўскае. Энцыклапедыя у 3 т. [Велике князівство Литовське. Енциклопедія у 3 т.] (біл.). Том 2. Мінськ: Беларуская Энцыклапедыя імя П. Броўкі. с. 788. ISBN 985-11-0378-0.
- ↑ Елена Н. «Литва – географический центр Европы» (рос.). LitBook. Процитовано 09.12.2013.
- ↑ Загальна інформація про мовну ситуацію (англ.)
- ↑ Депортації з Балтійських країн (рос.)
- ↑ Department of Statistics to the Government of the Republic of Lithuania. «Population by Religious Confession, census». Архів оригіналу за 1 October 2006.. Updated in 2005.
- ↑ Bubnys, Arūnas (2004). «Holocaust in Lithuania: An Outline of the Major Stages and Their Results». The Vanished World of Lithuanian Jews. Rodopi. с. 218–219. ISBN 90-420-0850-4.
- ↑ «Lithuania». Holocaust Encyclopedia. United States Holocaust Memorial Museum. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2012-04-12.
- ↑ CIA World Factbook: Lithuania
- ↑ «Lithuani» (PDF). Suicide prevention (SUPRE). World Health Organization. 2008. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2008-11-08.
- ↑ «Eurostat – Tables, Graphs and Maps Interface (TGM) table». epp.eurostat.ec.europa.eu. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2010-12-26.
- ↑ «More people are killed in Lithuania than anywhere in the EU». Delfi.lt. 2009. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2010-04-25.
- ↑ а б (лит.) Nuo 1991 m. iki šiol paskelbtų referendumų rezultatai, Microsoft Word Document, Seimas. Retrieved 4 June 2006.
- ↑ Lietuvos Respublikos Konstitucinio Teismo nutarimas dėl Lietuvos Respublikos Seimo 1996 . Gruodžio 10 D. nutarimo
- ↑ «Ministry of Foreign Affairs: List of countries with which Lithuania has established diplomatic relations». Urm.lt. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2011-01-02.
- ↑ Ministry of Foreign Affairs of the Republic of Lithuania. [2]. Retrieved on 3 April 2012.
- ↑ Lithuania (as of 1 January 2015) // The European Central Bank{{ref-en}]
Посилання[ред. • ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Литва |
 |
Вікіцитати містять висловлювання на тему: Литва |
- «История Герба — Княжества Литовского»: В. И. Семененко, Л. А. Радченко, «История Украины» — г. Харьков, 2003 г. (рос.)
- Сучасний литовський літ. Фотогалерея (рос.)
Політичний устрій
- Офіційний веб-сайт Президента Литви (лит.) (англ.) (фр.) (рос.)
- Офіційний веб-сайт Парламенту Литви (лит.) (англ.) (нім.) (фр.) (рос.) (кит.)
- Офіційний веб-сайт Уряду Литви (лит.) (англ.)
- Офіційний веб-сайт Комітету зі статистики Литви (лит.) (англ.)
- Конституція Литовської Республіки
Історія
- Сайт, присвячений історії Литви (англ.)
- Леонідас Донскіс. Зима незадоволення // Український тиждень, 27.01.2011 (укр.)
|
|||||||||||||
|
|
|||||
|
||||||||||
|
||||||||||
|
|||||||||||||||||||||||
|
|||||||||||||||||||
