Ця стаття про самопроголошену державу. Про адміністративну одиницю Грузії див. Абхазька Автономна Республіка

Республіка Абхазія абх. Ареспублика Аҧсны
Прапор Герб
Гімн: Аиааира
Столиця (та найбільше місто)	Сухумі 40°00′ пн. ш. 41°01′ сх. д. / 40.000° пн. ш. 41.017° сх. д. / 40.000; 41.017
Офіційні мови	абхазька, російська[1]
Державний устрій	республіка
- Президент	Олександр Анкваб
- Віце-президент	Михайло Логуа
- Прем'єр-міністр	Леонід Лакербая
Незалежність
- від Грузії	26 листопада 1994[2]
Площа
- Загалом	8 660 км² (163)
Населення
- перепис 2011 р.	240 705
- Густота	29/км²
ВВП (ПКС)	2011 р., оцінка
- Повний	709,29 млн. (Список країн за ВВП)
- На душу населення	2 955 (Список країн за ВВП на душу населення)
Валюта	російський рубль, апсар (RUB)
Часовий пояс	(UTC+3)
Домен інтернету
Телефонний код	+7 840 та 7 940

Республіка Абхазія (абх. Ареспублика Аҧсны) — самопроголошена держава на східному узбережжі Чорного моря, де-юре автономна республіка у складі Грузії. У 1992 році сепаратистський уряд республіки проголосив незалежність від Грузії, що наступного року спричинило грузинсько-абхазьку війну.

Після російсько-грузинської війни 2008 року незалежність Абхазії визнала Росія (26 серпня 2008 року), Нікарагуа^[3][4], Венесуела^[5] (10 вересня 2009 року), Науру (15 грудня 2009 року), Вануату (з 23 травня 2011 року по 20 травня 2013 року) та Тувалу (з 18 вересня 2011 року по 31 березня 2014 року^[6]). Також незалежність Абхазії визнали невизнані утворення, що існують на території СНД: Південна Осетія, ПМР та Нагірний Карабах. Решта країн світу визнають Абхазію частиною Грузії у статусі автономної республіки.

Після етнічних чисток та депортації грузинів 1993 — 2008 років (в результаті чого населення республіки впало більш ніж втричі) найбільшу етнічну групу населення Абхазії (біля 37%) зараз складають абхази, решта — грузини (30%), росіяни (12%), вірмени (12%)^[7].

Природа

Чорне море в столиці Абхазії, Сухумі.

Озеро Ріца

Вид з мису Піцунда

Більша частина Абхазії лежить на південних відрогах і передгір'ях Головного Кавказького хребта (Гагринський, Бзибський, Кодорський, Абхазький хребти), менша — на низовинному узбережжі Чорного моря. Надра багаті на кам'яне вугілля (Ткварчельське і Бзибське родовища), будівельні матеріали, мінеральні джерела (аудхарські, сухумські та ін.).

Клімат на узбережній смузі Абхазії і на схилах гір до 500–600 м субтропічний з м'якою зимою і помірно жарким літом; у горах до висоти 2000 м — помірно холодний, вище 2000 м — холодний. У приморській смузі пересічна температура січня від +4 до +7°, липня +23, +24°. Опадів 1200–1400 мм на рік.

Ріки Бзиб, Кодорі, Гуміста, Галідзга та інші мають гірський характер; озера — Ріца, Амткелі, Бебесир. Ґрунти узбережжя і передгір'я — жовтоземи і червоноземи різного ступеня опідзолення та болотні ґрунти. Вище — бурі гірськолісові, перегнійно-карбонатні та гірськолучні ґрунти.

Рослинність багата: понад 1500 видів рослин. Більша частина Абхазії вкрита лісами. Ліси багаті на цінні породи: самшит, смереку, дуб, колхідський бук, каштан, тис тощо. Велику господарську цінність мають субальпійські та альпійські луки. Значні ділянки займають культурні насадження евкаліптів та пальм. В лісах Абхазії зустрічаються ведмідь, дика свиня, олень, сарна, дика кішка, рись, лісова куниця та інші.

Населення

Корінне населення — абхази (здебільшого християни, частково — мусульмани-суніти; до 1993 становили 17,8% населення республіки) та грузини (мегрели та свани).

• 1959 — 400 000
• 1989 — 516 000
• 2000 — 180 000–200 000

Етнічний склад

Етнічний розподіл в Абхазії (2009).

   Абхазька більшість..

   Грузинська більшість.

   Вірменська більшість.

В Абхазії живуть абхази, грузини, росіяни, вірмени та інші Міське населення — 147 000 осіб, пересічна густота населення — 46,5 осіб на 1 км² (1959). Населення зосереджене переважно в узбережних районах і в передгір'ях. Абхази були меншістю у Абхазії — 17,7%, до вимушеного переселення грузин, вірмен і інших народів. Найчисельнішим етносом тоді були грузини — 45,7%.

Національний склад районів Абхазії за переписом 2011^[8]

Адміністративний поділ

Республіка Абхазія складається з історичних земель: Садз, Бзип, Гума, Дал-Цабал, Абжуа, Самирзакан, на яких розташовані 7 наступних районів:

1. Гагрський
2. Гудаутський
3. Сухумський
4. Гульрипський
5. Очамчирський
6. Ткуарчальський
7. Гальський

• Міста: Сухумі, Ткварчелі, Гагра, Гудаута, Очамчіре, Галі, Новий Афон;
• Селища міського типу: Цандрипш, Піцунда, Бзипь, Мюссера, Гульріпш;
• Сіл — 512^[9].

Історія

На території Абхазії знайдено стоянки та селища епохи палеоліту, неоліту та інших епох. Пам'ятки другої половини третього тисячоліття до н. е. свідчать про розвиток землеробства, скотарства та ремесла, про те, що місцеве населення знало обробку міді та бронзи. Перші свідчення про племена що були очевидно предками абхазів відносять до кінця епохи бронзи.

У середині I-го тис. до н. е. Абхазія входила до складу Колхідського царства.

З VI–V ст. до н. е. на узбережжі Абхазії з'явився ряд грецькі. колоній (Пітіунт, Діоскурія та ін.).

У кінці II-го сторіччя до н. е. Абхазія як і вся Колхіда підпорядковувалася владі понтійського царя Мітрідата VI Евпатора.

У 65 до н. е. в Абхазії утверджується влада римлян. В кінці І сторіччя н. е. на території Абхазії склалися князівства апсілів, абазгів та санігів правителів яких затверджував римський імператор.

У IV ст. н. е. в Західній Грузії утворилось Лазьке царство, до складу якого ввійшла і Абхазія, як князівство.

У VI ст. н. е. Абхазія підпала під вплив Візантії.

У 523 офіційно прийнято християнство.

Фасад із написом, що згадує царя Абхазії Георгія II та його дочки Гурадухт.

У 80-ті роки VIII століття правитель Абхазії Леон ІІ добився звільнення краю від влади Візантії об'єднав під своєю владою усю Західну Грузію зі столицею в місті Кутаїсі (так зване Абхазьке царство).

У 975 владу в Абхазії успадкував Баграт ІІІ і вона увійшла до складу об'єднаної Грузії. Але від'єдналася від неї в XIII сторіччі.

У XV–XVI сторіччях Абхазія разом з Менгрелією та Гурією входила до складу князівства Сабедіано, а на межі XVI–XVII сторіч виділилася в окреме князівство.

У XVI ст. Абхазі захопили турки, що привело до її економічного і культурного занепаду. Під турецьким впливом більшість населення Абхазії перейшла в XVII столітті в іслам.

Проти турецького панування не раз піднімалися повстання (у 1725, 1728, 1733, 1771, 1806 та інші). Для того аби позбутися турків Абхазія зближувалася з Російською імперією, що врешті-решт було оформлено в 1810 році актом офіційного приєднання, але як автономного князівства.

Нова історія

У 1810 Абхазію приєднали до Росії як автономне князівство. Скасування цього статусу призвело до повстання 1866 р. Після його придушення близько 19 000 абхазів^[10],^[11] були змушені залишити батьківщину і переселитися до Туреччини (так звані махаджири). Залишені абхазами землі були заселені греками та вірменами з Туреччини, а також переселенцями з європейської частини Росії і сусідніх районів Грузії (здебільшого мегрелами), через що сформувалося поліетнічне населення сучасної Абхазії. Абхазька писемність, школи, художня література з'явилися під час перебування краю у складі Російської імперії.

Перша соціал-демократична організація в Абхазії виникла в 1902. Під час революції 1905—07 в Абхазії розгорнувся революційний рух, одним з керівників якого був Г. К. Орджонікідзе. Після розпаду Російської імперії Абхазія здебільшого входила до складу Грузії (у статусі автономної республіки). Після Жовтневого перевороту в Росії в А., як і в усій Грузії, владу взяли меншовики.

В результаті збройного більшовицького заколоту у квітні 1918 майже в усій Абхазії було проголошено радянську владу. Восени 1918 при допомозі англійських військ владу знову захопили меншовики. У лютому 1921 організувався ревком Абхазії (6.Ешба, Н.Лакоба, Н.Акіртава), який керував боротьбою за встановлення радянської влади. У результаті інтервенції Червоної Армії 4 березня 1921 в Абхазії встановлено радянську владу. 30 грудня 1922 Абхазія у складі ЗСФРР увійшла до СРСР.

Грузино-абхазький конфлікт

Докладніше у статті Грузино-абхазький конфлікт

Після розвалу СРСР Абхазія, що входила до складу Грузинської РСР, заявила про свою незалежність. Грузія в серпні 1992 ввела війська до Абхазії, але зустріла там озброєний опір, в тому числі зі сторони російських і чеченських найманців. Збройний конфлікт, що призвів до втрати Грузією контролю над Абхазією, завершився 30 серпня 1993. В результаті конфлікту близько двохсот тисяч етнічних грузинів було вигнано з Абхазії. Відтоді Абхазія добивається визнання своєї незалежності, яку наразі визнали тільки 4 держави, включаючи Росію (2008). Тбілісі розглядає Абхазію як частину країни і пропонує їй широку автономію у складі Грузії. Мир в зоні грузино-абхазького конфлікту підтримують Колективні сили з підтримки миру СНД, укомплектовані російськими військовослужбовцями. Переговори з врегулювання конфлікту перервані в 2006 році.

Скориставшись військовою поразкою Грузії у війні 2008 з Росією, абхазькі війська за підтримки росіян зайняли Кодорську ущелину, яка за угодою мала контролюватися грузинською стороною. У вересні 2008 Росія визнала незалежність Абхазії.

Російські бази в Абхазії

Про формування баз в Абхазії і Південній Осетії російською стороною було оголошено навесні 2009. Угода, яка дозволяє російській базі в Гудауті функціонувати і розвиватися в найближчі 49 років, була підписана 17 лютого 2010 міністром оборони Росії Анатолієм Сердюковим і його абхазьким колегою Мерабом Кішмарія.^[12] Договір регулює такі питання, як розвиток інфраструктури російської бази і взаємодію збройних сил двох сторін (зокрема, взаємодія військово-морських сил для забезпечення безпеки морських комунікацій).

В спеціальній заяві НАТО стверджує, що не має наміру визнавати законність яких-небудь домовленостей між Росією і регіонами Грузії — Абхазією і Південною Осетією. НАТО вважає, що російський-абхазький договір порушує умови домовленості про припинення вогню, досягнутою за посередництва Європейського союзу в ході збройного зіткнення в Південній Осетії в 2008.^[13]

Господарство

За роки Радянської влади Абхазія перетворилась у район розвинутого субтропічного господарства, харчової, лісообробної і гірничодобувної промисловості. У 1957 валова продукція промисловості зросла в порівнянні з 1928 у 34 рази. Головна галузь промисловості — харчова, яка працює на місцевій сільськогосподарській сировині. Найбільші промислові підприємства: тютюново-ферментаційні заводи в Гантіаді, Гудауті, Сухумі, Очамчіре, тютюнова фабрика в Сухумі, олійний завод в Очамчіре, плодоконсервний завод у Сухумі, 11 чайних фабрик (Галі, Очамчіре, Дранда, Гудаута), шкіряно-взуттєвий комбінат у Сухумі, меблеві фабрики в Сухумі та Очамчіре, Кодорський лісопильний комбінат, Калдах-варський лісопильний завод. У горах — заготівля лісу, у Ткварчелі — видобування кам'яного вугілля. Електростанції: теплова в Ткварчелі і Сухумська ГЕС на річці Гумісті. На узбережжі розвинуте рибальство та рибоводство (рибоводний завод у Гудаутському районі). Виробляються олово.

Сільське господарство

Провідна роль у сільському господарстві Абхазії належить тютюну та субтропічним культурам. У 1958 загальна посівна площа становила 51,9 тис. га, в тому числі зайнято (в тис. га): під найкращими в СРСР сортами жовтого тютюну (самсун) 7,4, під чаєм — 9,4, під цитрусовими — 2,2, під тунгом — 2,6. Вирощують лавр, ефіроолійні культури та ін. Загальносоюзне значення мають садівництво та виноградарство. Посіви зернових мають допоміжний характер. По суті, єдиною зерновою культурою є кукурудза — 32,4 тис. га. В Абхазії (на 1 січня 1959) було (у тис. голів): великої рогатої худоби — 149; овець та кіз — 62; свиней — 59; коней — 14. Розвинуті бджільництво і шовківництво. В Абхазії 228 колгоспів, 14 радгоспів (1958).

Транспорт

Електрифікована залізниця Туапсе — Самтредіа (з гілкою на Ткварчелі) і паралельно з нею автомобільна магістраль (з відгалуженням до оз. Ріца). Через Клухорський перевал проходить Військово-Сухумська дорога. Широко використовується морський транспорт. Головний порт — Сухумі.

Охорона здоров'я

На 1 січня 1959 року в Абхазії були 61 лікувальний заклад на 2565 ліжок, 10 диспансерів, 100 акушерсько-фельдшерських пунктів, 61 дитячі ясла на 2355 місць, 1071 лікар і 2889 чоловік середнього медичного персоналу в системі Міністерства охорони здоров'я. На території Абхазії розташовані відомі курорти: Сухумі, Гудаута, Гагра, Новий Афон, де працювало 20 санаторіїв на 4695 ліжок та 15 будинків відпочинку на 2435 місць.

Культура

У 1914 в Абхазії було 156 шкіл, 8 700 учнів.

У 1958-59 навчальному році в 453 загальноосвітніх школах навчалось 65 300 учнів. У 1958 було 3 педагогічних училища, 2 технікуми, педагогічний інститут, медичне і музичне училища. В республіці є 8 спортивних шкіл, 6 музичних шкіл, художня школа, культурно-освітнє училище та інше. На кінець 1958 налічувалось 146 кіноустановок, 220 клубів, 278 масових бібліотек. Працюють Сухумський державний драматичний театр, філармонія, ансамбль пісні і танцю, Будинок народної творчості, краєзнавчий музей. В Абхазії є ряд науково-дослідницьких установ, в тому числі Абхазький інститут мови, літератури й історії АН Грузинської РСР, Інститут експериментальної патології і терапії Академії медичних наук СРСР та ін. Видавались 3 обласні, 6 районних і 1 міська газети. Налічувалось понад 24 800 радіоточок.

Література

Перший абхазький буквар було видано у 1865. У 1892 вийшла «Абхазька азбука» К. Мачаваріані і Д. Гуліа. Абхазька література належить до молодих літератур Радянського Союзу. Основоположником і видатним діячем абхазької літератури є народний поет Абхазії Д. І. Гуліа (н. 1874). Поряд з Д. Гуліа в розвитку абхазької літератури видатну роль відіграв письменник-драматург С. Я. Чанба (1886–1937). Значне місце в абхазькій радянській літературі займають поети І. Когоніа, Л. Квіцініа, К. Агумаа, Ш. Цвіжба, Б. Шінкуба і прозаїки І.-Папаскірі, В. Агрба, М. Лакербай. Усна творчість абхазців, яка розвивалась протягом багатьох століть, дуже багата. її вивчення зосереджене в Абхазькому інституті мови, літератури й історії.

Святкові і пам'ятні дні

• 1 січня — Новий рік;
• 7 січня — Різдво;
• 13 січня — Хечхуама;
• 8 березня — Міжнародний жіночий день;
• 9 травня — День Перемоги;
• 31 травня — День пам'яті жертв Кавказької війни в Абхазії;
• 23 липня — День Прапора Абхазії;
• 14 серпня — День пам'яті захисників Абхазії;
• 28 серпня — Нанхуа;
• 30 серпня — День незалежності Абхазії;
• 11 жовтня — День Збройних сил Абхазії;
• 26 листопада — День Конституції Абхазії;
• 27 листопада — Курбаннихуа;
• 11 грудня — Міжнародний день гір;
• 14 грудня — День пам'яті жертв Латської трагедії

Примітки

Джерела та література

• Замятнин С. Н. Палеолит Абхазии. Сухуми, 1937;
• Бердзенішвілі Н. та ін. Історія Грузії. Тбілісі, 1958 [груз. мовою];
• Марр Н. Я. О языке и истории абхазов. М.—Л., 1938;
• Антелава И. Г. Очерки по истории Абхазии XVII–XVIII веков. Изд. 2. Сухуми, 1951;
• Грузинская ССР. М., 1958; Гвелесиани Г. Г., Клопотовский Б. А. Грузинская ССР. М., 1955;
• Сухуми (Краткий истор.-краевед. очерк). Сухуми, 1955.
• Тривоги Абхазії

Ця стаття застаріла, її зміст не відповідає дійсності, тому що базується на застарілих джерелах. Будь ласка, допоможіть Вікіпедії, додавши до неї інформацію, яка раніш можливо була недоступна. (жовтень 2006)

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Абхазія

• Вікімедіа Атлас Abkhazia

Вікіновини мають подію, пов'язану з цією статтею:

Вікіекспедиція в Абхазії

• President of the Republic of Abkhazia. Official site(англ.)(рос.)(абхаз.)(тур.)
• Сайт, присвячений Абхазії(англ.)
• Абхазького князя піддатися Росії намовила теща-грузинка
• Конституція Республіки Абхазія(рос.)
• Закон Республіки Абхазія «Про державну мову Республіки Абхазія»(рос.)

п о р Країни Чорного моря Абхазія (частково визнана) • Болгарія • Грузія • Росія • Румунія • Туреччина • Україна

Редагування цієї статті незареєстрованими чи непідтвердженими користувачами є забороненим на даний момент. Дивіться правила захисту сторінок та журнал захисту для детальнішої інформації. Якщо ви не можете редагувати цю статтю і бажаєте внести зміни, то ви можете зробити запит на редагування, обговорити зміни на сторінці обговорення, зробити запит на зняття захисту, ввійти в систему або зареєструватися.