| Публій Ліциній Егнатій Галлієн | |
| Caesar Publius Licinius Egnatius Gallienus Augustus | |
 |
|
| Імператор | |
| Початок правління: | 253 |
|---|---|
| Кінець правління: | 268 |
| Попередник: | Еміліан |
| Наступник: | Клавдій II |
| Дата народження: | 218 |
| Дата смерті: | 268 |
| Місце смерті: | Mediolanum, тепер Мілан |
| Дружина: | Корнелія Салоніна |
| Діти: | Валеріан II, Салонін, Марініан |
| Батько: | Валеріан |
| Мати: | Еґнація Марініана |
Публій Ліциній Егнатій Галлієн (лат. Publius Licinius Egnatius Gallienus) (*218 — † 268) — імператор Стародавнього Риму з серпня 253 р. по 260 р. співправитель поряд із своїм батьком Валеріаном і самостійно з 260 по березень 268 р.
Біографія[ред. • ред. код]
На відміну від багатьох солдатських імператорів Галлієн походить із знатної родини. Коли у 253 році його батько став управляти імперією, Галлієна признає спочатку сенат Цезарем і незабаром Валеріан називає його Авґустом. Батько та син управляли імперією рівноправно — Валеріан на сході, а Галлієн охороняв павнічні кордони.
Близько 260 року, коли Валеріан потрапив у полон до персів Галлієн стає самостійним правителем. Правління його було одним із самих сумних для імперії: з усіх боків нападали на неї зовнішні вороги, а молодий імператор мало турбувався безпекою імперії і тим викликав невдоволення і повстання в провінціях.
Зовнішнє становище імперії[ред. • ред. код]
На західну частину імперії якою керував Галлієн при Валеріані постійно нападали алемани і франки, причому перші в своїх набігах проникли навіть до Італії, а останні спустошували римську територію аж до південної Іспанії; морське узбережжя спустошували сакси, а маркоманам навіть вдалося домогтися від Галлієна поступків частини верхньої Паннонії. Не менше терпів і схід імперії від готів, персів і деяких дрібних народів, що населяли узбережжя Чорного моря. Тільки намісник Пальміри Оденат, дещо виправив справи римлян, несподівано напавши на перське військо біля р. Євфрат, коли воно обтяжене здобиччю, поверталося додому.
З часу полону Валеріана, та протягом останніх 8 років правління Галлієна, на Заході був зведений на престол цілий ряд воєначальників провінційних військ. Цю епоху ще стародавні історики не без достатньої на це підстави, стали називати часом 30 тиранів (аналогія з афінськими тридцятьма), хоча, насправді, число цих ефемерних вельмож навряд чи перевищувало 18. З цих узурпаторів лише двоє були знатного походження, а решта — з офіцерів (один навіть був з ковалів). Значною постаттю серед них був Постум, який близько 10 років тримався в Галлії і був визнаний Британією та Іспанією. У боротьбі з одним з цих «воєнначальників-тиранів», саме Авреолом, проголошеним Ретійськими легіонами імператором і загинув Галлієн, смертельно поранений у сутичці із змовниками із своїх же офіцерів близько Мілана.
Галлієн похований біля Аппієвої дороги бл. 15 км від Рима.
Внутрішні справи[ред. • ред. код]
Із внутрішніх справ царювання Галлієна слід зазначити заборону сенаторам обіймати військові посади і намісництва в імператорських провінціях, а також зміну вартості монет, яке викликане фінансовою нуждою (ауреус став містити не більше 5 — 6 грамів золота, а в срібних монетах кількість срібла знизилася до 20 — 5 відсотків). Християнам Галлієн надав свободу богослужіння.
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Галлієн |
Посилання[ред. • ред. код]
Біографія у De Imperatoribus Romanisангл.
