| Тіт Флавій Веспасіан | |
| TITUS FLAVIUS VESPASIANUS | |
 |
|
| 9-й Імператор | |
| Початок правління: | 20 грудня 69 р. |
|---|---|
| Кінець правління: | 24 червня 79 р. |
| Попередник: | Авл Вітеллій |
| Наступник: | Тіт Флавій Веспасіан |
| Дата народження: | 17 листопада 9 |
| Місце народження: | Фалакрін |
| Дата смерті: | 24 червня 79 (69 років) |
| Місце смерті: | Рим |
| Дружина: | Флавія Доміцилла |
| Діти: | син: Тіт Флавій Веспасіан син: Тіт Флавій Доміціан дочка: Флавія Доміцилла Молодша |
| Династія: | Флавії |
Тіт Фла́вій Веспасіа́н (старший) (лат. Titus Flavius Vespasianus, 17 листопада 9 р. — 24 червня 79 р.), відоміший як Веспасіан — римський імператор з 20 грудня 69 (проголошений військами 1 липня), засновник династії Флавіїв, один з найбільш діяльних та успішних принцепсів I сторіччя. Когномен «Веспасіан» отримав, вірогідно, через свою улюблену справу — бджільництво.
Ранні роки та прихід до влади[ред. • ред. код]
Народився в Сабінській землі, неподалік від міста Реате. Походив із середніх італійських прошарків; дід Тит Флавій Петрон служив центуріоном у Помпея, батько Тит Флавій Сабін — збирач податків в Азії. Свою кар'єру Веспасіан почав з посади воєнного трибуна у Фракії, потім обіймав посади квестора і претора в провінції Кіренаїка (Північна Африка). За часів правління Клавдія був легатом в Германії, успішно воював у Британії. За це він отримав звання консула-суфекта у 51 році, а потім посаду намісника в Африці. За правління Нерона він накликав на себе велику немилість, бо ігнорував виступи імператора, а одного разу навіть заснув під час його співу. Проте коли в Іудеї почалося повстання, Веспасіана було послано на його придушення.
Після смерті Нерона імператором було обрано Гальбу. При ньому в Італії почалася громадянська війна. Гальба був убитий, а за трон билися Отон і Вітеллій. Після загибелі Отона, Вітеллія визнав сенат Риму.
1 липня 69 в Александрії Веспасіана було проголошено імператором. Його підтримали легіони, що знаходилися в Сирії та Іудеї, а незабаром він був визнаний військами, які стояли в Паннонії та Мезії. Командувач паннонськими військами Антоній Прим повів легіони до Італії. Поблизу Кремони він розбив війська Вітеллія, а після захоплення Риму Вітеллія було вбито. Залишивши командування військами, що тримали в облозі Єрусалим, своєму синові Титу, Веспасіан улітку 70 прибув до Риму.
Правління[ред. • ред. код]
Успішно ширилися римські володіння в Британії — Церіаліс, Фронтін, Агрікола перемегали місцеві племена, що повстали під проводом Боудікки. Гней Юлій Агрікола мав намір захопити і Північну Шотландію, але це вже проходило за правління Доміціана, який, постійно побоюючись за свою владу, відкликав занадто успішного полководця. При ньому до складу римських провінцій увійшли Родос, Лікія, Візантій, Самос, а також царства Кілікія та Коммагена.
Будучи імператором, Веспасіан відрізнявся тією ж простотою та презирством до зовнішнього блиску, як і в той час, коли він ще був простим громадянином. Він спрямував все своє дбання на те, щоб відновленням дисципліни в армії, збереженням миру і покращенням управління, особливо фінансів, залікувати рани, нанесені державі міжусобними війнами. Він не вів ніяких воєн, окрім британської, що дісталася йому у спадок від його попередників, і навіть зачинив храм Януса, що так і залишався зачиненим протягом його правління.
Фінанси імперії були у дуже поганому стані. З метою поповнення бюджета Веспасіан збільшив податки; велике глузування викликало оподаткування громадський туалетів, у відповідь на яке імператор промовив крилатий вираз: «Гроші не пахнуть». Імператор використовував будь-які, навіть незаконні методи поповнення казни, і ці міри дали результати. Незважаючи на свою ощадливість, яка накликала на нього дорікання у жадібності, він витрачав великі кошти на громадські споруди; він відновив Капітолій (символ держави — храм Юпітера Капітолійського), що згорів під час бою з Вітеллієм, спорудив храм миру на Форумі, який за величиною дорівнював найбільшим спорудам античності. За його правління почалося будівництво величезного амфітеатру — Amphitheatrum Flavium — який уміщував 80 тисяч глядачів. Цей амфітеатр, відомий як Колізей, і зараз є прикрасою Риму. Але головна заслуга Веспасіана заключалася у зміцненні та поліпшенні внутрішнього порядку. При цьому він у цілому виказав більшу поміркованість, хоча іноді бував крутий до жорстокості. Позбавив привілегій міста Греції (отримані ними від Нерона); вигнав з Риму філософів та астрологів.
Під час його правління усі міста Іспанії та багато міст західних провінцій отримали права латинського громадянства, а декілька міст Галлії та східної частини Іспанії навіть отримали римське громадянство.
В 73 р. Веспасіан присвоїв собі повноваження цензора, що дозволило йому переглянути склад Сената, хоча за сенаторською традицією його було віднесено до числа «добрих» імператорів. Проте опозиція в Сенаті існувала. Більш за всіх його гнівила опозиція філософів, особливо стоїків. Один з них, Гельвідій Приск, поплатився життям за свій республіканський напрям думок.
Смерть[ред. • ред. код]
Веспасіан помер у 79 р., залишивши двох синів, Тіта і Доміціана. Смерть Веспасіан зустрів достойно. У віці 69 років, перебуваючи в Кампанії, він відчув легкі напади пропасниці і поспішив повернутися до Риму, до гарних лікарів. Тут хвороба начебто відступила, і Веспасіан вирішив не зраджувати давню звичку проводити літо в реатинських маєтках. Але після від'їзду з Риму нездужання посилилося, до того ж, випивши в дорозі холодної води, імператор, за тогочасним висловом, «застудив живіт»
Мимоволі Веспасіан перейшов на постільний режим. Однак державні справи не покинув і, навіть лежачи в ліжку, ознайомлювався із повідомленнями, давав аудиєнцію послам. Тим часом хвороба продовжувала знесилювати колись міцне тіло. Напади раптової слабкості тряплялися все частіше. Нарешті наступив момент, коли Веспасіан відчув, що помирає.
Злякавшись, що покине світ живих у негідній імператора позі, він сказав близьким, що повинен померти стоячи і попрохав допомогти йому піднятися. Його обережно підтримали, і, намагаючись звестися і випрямитися, він зробив останній подих. Голова впала на груди, тіло обвисло, але ще деякий час ті, що підтримували імператора, не наважувалися опустити мертве тіло на ліжко.
За іншою версією, відчувши наближення смерті, Веспасіан промовив із властивою йому іронією: «На жаль, здається, я вже становлюся богом», натякаючи на традицію посмертного обожнення імператорів.
Після смерті в Римі було зведено храм Веспасіана (79 — 96 рр.), від якого залишилося 3 колони.
Близько 1347 р. була знайдена бронзова дошка, що зараз зберігається в музеї Капітолія і являє собою письмову пам'ятку, якою сенат передав Веспасіану урядову владу (так звана lex de imperio Vespasiani, відома також під зовсім неслушною назвою lex regia). Спираючись на цей важливий для римського державного права документ, славнозвісний середньовічний трибун Ріенці доводив римському народові його давні права і схилив його до встановлення демократії.
Див. також[ред. • ред. код]
Джерела[ред. • ред. код]
- Ф. Ф. Зелінський, «Римська імперія»
- Светоній, «Життя дванадцяти цезарів»
Посилання[ред. • ред. код]
|
||||||||||||||
|
|
|||||
