Олександр III Олександрович
13-й Імператор Всеросійський
Час на посаді:
січня (13) березня 1881 — 20 жовтня (1 листопада) 1894
Попередник	Олександр II
Наступник	Микола II
4-й Цар Польський
Час на посаді:
1 (13) березня 1881 — 20 жовтня (1 листопада) 1894
Попередник	Олександр II
Наступник	Микола II
4-й Великий князь Фінляндський
Час на посаді:
1 (13) березня 1881 — 20 жовтня (1 листопада) 1894
Попередник	Олександр II
Наступник	Микола II
Народився	26 лютого (10 березня) 1845(1845-03-10) Анічков палац, Санкт-Петербург, Російська імперія
Помер	20 жовтня (1 листопада) 1894(1894-11-01) (49 років) Лівадійський палац, Лівадія, Російська імперія
Рід Романови
Батько	Олександр II
Мати	Марія Олександрівна
Діти	сини: Микола II, Олександр, Георгій і Михайло дочки: Ксенія та Ольга
Нагороди

Олександр III

Олександр III ((26 лютого (10 березня) 1845(18450310) — (20 жовтня (1 листопада) 1894) — російський імператор з 1 березня 1881 року. Другий син Олександра ІІ та Марії Олександрівни (принцеси Максиміліани Вільгельміни Августи Софії Марії Гессен-Дармштадської). Батько Миколи II, Георгія Олександровича і Михайла Олександровича.

Проводив реакційну політику, завершив приєднання до Росії Середньої Азії (1885). За правління Олександра III в 1891–1893 російський уряд підписав ряд угод з Францією, які привели до утворення російсько-французького союзу.

Готувався до військової служби, але після смерті старшого брата Миколи у 1865 став спадкоємцем трону. Був одружений 1866 на принцесі Марії Софії Фредериці Дагмар (1847–1928), яка прийняла ім'я Марії Федорівни, дочці Крістіана ІХ, короля Данії, і сестрі королеви Англії Олександри. Мав п'ятьох дітей — Миколу, Георгія (1871–1895), Ксенію (1875–1960), Михайла (1878–1918), Ольгу (1882–1960).

Під час російсько-турецької війни найближчим його наставником і радником був Костянтин Побєдоносцев, який мав на царя великий вплив.

Вступивши на престол після вбивства народовольцями батька, Олександр, побоюючися замахів, перебував в основному у Гатчинському палаці, за що був прозваний «гатчинським в'язнем». В перші місяці царствування він коливався між ліберальним та реакційним курсом, що було викликано боротьбою різних груп в урядових колах — М. Т. Лоріс-Мєліков, Олександр Абаза та Д. А. Милютін з одного боку і Побєдоносцев з іншого. 29 квітня 1881 року виступив з маніфестом про зміцнення самодержавста, що ознаменувало перехід до реакції, однак у першій половині 80-х років усе ж таки було проведено ряд прогресивних реформ — скасовано подушну подать, введено обов'язковий викуп, знижено викупні платежі. З відставки міністра внутрішніх справ Миколи Ігнатьєва і призначення на цей пост Дмитра Толстого розпочався період відкритої реакції. Наприкінці 80-х — на початку 90-х років були проведені реакційні реформи — запроваджено інститут земських начальників, переглянуто земські та городові статути тощо.

Зовнішню політику країни цар значною мірою визначав сам. У результаті економічних та політичних суперечностей у 80-х роках погіршилися стосунки з Німечииною і розпочалося зближення з Францією, яке завершилося оформленням франко-російського союзу (1891–1893).

Джерела[ред. • ред. код]

• Советская историческая энциклопедия, Москва, 1961

Література[ред. • ред. код]

• Ламздорф В. Н., Дневник, 1886–1892, т. 1-2, Москва-Ленинград, 1926–1934
• Витте С. Ю., Воспоминания, т. 1., Москва, 1960
• Письма Победоносцева к Александру III, т.1-2, Москва, 1925–1926
• Диллон, Александр III, «ГМ», 1917, № 5-6

Посилання[ред. • ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Alexander III of Russia

• «Історична правда»: Кому Путін під Харковом пам'ятник поставив

Це незавершена стаття про монарха, династію чи її представника. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

п о р Монархи Російської імперії Петро I Олексійович •  Катерина I Олексіївна •  Петро II Олексійович •  Анна Іванівна • Іван VI Антонович  • Єлизавета Петрівна •  Петро III Федорович •  Катерина II Олексіївна •  Павло I Петрович •  Олександр I Павлович •  Микола I Павлович • Олександр II Миколайович •  Олександр III Олександрович •  Микола II Олександрович