попередники | ||||
|
Китайська Народна Республіка | ||||||||||
|
наступники |
Китайська Народна Республіказ Вікіпедії | Прочитати оригінал статті |
Китайська Народна Республіка |
|||||
|
|||||
Гімн: Марш добровольців | |||||
Столиця | Пекін | ||||
---|---|---|---|---|---|
Найбільше місто | Шанхай | ||||
Офіційні мови | Китайська1 | ||||
Державний устрій | Соціалістична республіка2 | ||||
- Голова | Сі Цзиньпін (з 14 березня 2013) | ||||
- Прем'єр-міністр | Лі Кецян | ||||
Становлення | |||||
- Проголошення Республіки | 1 жовтня 1949 | ||||
Площа | |||||
- Загалом | 9 596 960 км² (3-тє місце в світі) | ||||
- Води (%) | 2,83 | ||||
Населення | |||||
- оцінка 2010 р. | 1 330 000 000 (1-а) | ||||
- перепис 2000 р. | 1 242 612 226 | ||||
- Густота | 140/км² (72-а3) | ||||
ВВП (ПКС) | 2013 р., оцінка | ||||
- Повний | $11,96 трильйонів (2-а) | ||||
- На душу населення | $10 250 (92-а) | ||||
ВВП (номінальний) | 2013 р., оцінка | ||||
- Повний | $9,33 трильйонів (2-а) | ||||
- На душу населення | $6853 (87-а) | ||||
ІРЛП (2012) | ▲ 0,699 (середній) (101-а) | ||||
Валюта | Юань (RMB¥)3 (CNY ) |
||||
Часовий пояс | (UTC+8) | ||||
- Літній час | не вираховується (UTC+8) | ||||
Домен інтернету | .cn3 | ||||
Телефонний код | +863 | ||||
1Окрім державної китайської мови, офіційною є кантонська мова в Гонконзі й Макао. Англійська є офіційною в Гонконгу (ОАР); відповідно, португальська мова — у ОАР Макао. Мови деяких етносів є офіційними (поруч із державною китайською) в місцях компактного проживання цих етносів: уйгурська — в Сінцзяні, монгольська (в класичній абетці) — у Внутрішній Монголії, тибетська — в Тибеті, корейська — в провінціях Яньбянь і Цілінь (Загальна інформація про КНР // China Today, 21 лютого 2007). 2 Китай. Роль уряду в КНР // Енциклопедія "Британіка" за 21.02.2007. 3 Не стосується особливих автономних районів КНР (Гонконг і Макао) та територій, підконтрольних Республіці Китай. 4 За вище місце змагається також США. |
Не плутати з Китайською Республікою (Тайвань), оголошеною у 1912
Китайська Народна Республіка (кит. традиц.: 中華人民共和國; спрощ.: 中华人民共和国; піньїнь: Zhōnghuá Rénmín Gònghéguó) — держава у Східній Азії. Межує на півночі з Монголією, на північному заході — з Казахстаном, на заході — з Киргизстаном і Таджикистаном, на північному сході — з Російською Федерацією та Північною Кореєю, на південному заході — з Індією та Непалом, на півдні — з Бутаном, М'янмою (раніше Бірма), Лаосом і В'єтнамом, на південному сході країну омиває Південно-Китайське море. Площа території — 9596960 км². Столиця — Пекін.
Рельєф: 2/3 займають гори та пустелі (на півночі і заході), включно з пустелею Гобі на півночі, на сході рівнина зрошується річками Хуанхе (кит. Жовта ріка), Янцзи і Сіцзян.
Глава держави — Сі Цзиньпін з 2013, глава уряду — Лі Кецян з 2013.
Політична система — соціалістична республіка.
Експорт: вироби легкої й радіоелектронної промисловості, чай, м'ясні продукти, шовк, бавовна, нафта, мінерали (найбільший виробник вольфраму та сурми), хімікати.
Найбільш населена країна у світі (населення — 1 330 000 000 (2007), переважно етнічні китайці (хань), а також тибетці, уйгури та чжуани). Мови: китайська, кантонська й інші діалекти.
КНР розглядають в майбутньому потенційною наддержавою.
Китай розташований у Центральній і Східній Азії і є однією з найбільших за площею держав світу. На сході омивається водами Жовтого, Східно-Китайського і Південно-Китайського морів Тихого океану. Має численні острови, найбільші — Тайвань і Хайнань. На півночі Китай межує з Росією і Монголією, на заході і півдні — з Афганістаном, Індією, Непалом, Сіккімом, Бутаном, Бірмою, Лаосом і В'єтнамом, на північному сході — із Корейською Народно-Демократичною Республікою.
Щодо географічного розташування поділяється на східну частину, що лежить в межах Східної Азії, і західну — Центральна Азія.
Китай — переважно піднесена країна, що характеризується значними амплітудами висот і складною орографією. Чітко виділяються Тибетське нагір'я на південному заході; розташований північніше — пояс Центрально-азійських рівнин і плоскогір'їв, що простягнувся широкою смугою із заходу на схід; область низинних рівнин Східного Китаю з окраїнними горами.
Тибетське нагір'я — найбільш піднесена частина Китаю. Середня висота цокольних плоскогір'їв перевищує 4 тис. м, окремі вершини піднімаються вище 6-7 тис. м. Нагір'я включає комплекс великих рівнин Джангтанг, безстічні плоскогір'я Центрального Тибету, а також ряд внутрішніх хребтів (Гандісишань, Танглаї та інші) і могутні гірські спорудження — Куньлунь на півночі, Сіно-Тибетські гори на сході, Гімалаї на півдні й Каракорум на заході. Дві інші гірські системи продовжуються за межами Китаю.
Пояс Центральноазіатських рівнин і плоскогір'їв із переважною висотою близько 1200 м включає на заході Кашгарську рівнину і Джунгарську рівнину, розділені між собою хребтами Східного Тянь-Шаню. До них із південного сходу приєднується низинна Турфанська западина, дно якої лежить нижче рівня моря (-154 м). На сході знаходяться рівнини і плато Гашунскої Гобі, Ала-шань і Ордос, відокремлені горами Бейшань, Валашань та Іньшань. На сході і північному сході розташовані рівнини східної Гобі й Багри.
Область низинних рівнин Східного Китаю простягнулася з півночі на південь, головним чином, уздовж узбережжя Жовтого моря. Найпівнічніше положення займають низовини Саньцзян і Північно-Ханкайська, далі випливає розташована у великій міжгірній западині рівнина Сунляо, південніше — Велика Китайська рівнина, що переходить на півдні в рівнини басейну нижнього й середнього плину ріки Янцзи. Райони, обрамлені горами (Жехе, Яньшань, Тайханшань, Наньлин, Юньнаньське нагір'я, частково Хінган і Маньчжуро-Корейські гори).
Східні райони Китаю знаходяться під впливом мусонної циркуляції атмосфери. Взимку могутні потоки холодного повітря з внутрішніх районів Азії (зимовий мусон) приносять на схід суху ясну погоду. Улітку Східний Китай перебуває під впливом океанічних східних мас (літніх мусонів). Мусонна циркуляція позначається насамперед на режимі тепла й атмосферного зволоження. Для клімату Східного Китаю характерні порівняно невисокі температури повітря і їх великі сезонні коливання. Середні температури січня у Харбіні — 20,4 °C, у Пекіні — 4,6 °C, липня, відповідно, 23 °C і 26 °C. Річна кількість опадів у Східному Китаї коливається в межах від 500 до 2000 мм (місцями більше), зменшуючись до півночі й північно-заходу. Жарке літо (у Турфанській западині середня температура липня 34 °C) змінюється холодною зимою, нерідко із сильними морозами. Середня температура січня на Півночі Китаю, у Хайларі, −28 °C, на Заході, в Урумчі, −14,9 °C.
Опадів випадає мало (на рівнинах менше 250 мм, а на Кашгарській рівнині, у Цайдамі й деяких інших районах Західного Китаю близько 50 мм). Випадають вони нерівномірно, головним чином, улітку. На Тибетському нагір'ї клімат суворий, з низькими зимовими й літніми температурами. У Гартоці (верхів'я р. Інд) середня температура січня −11,8 °C, липня 11,8 °C. Значні коливання температур відзначаються також протягом доби. Звичайні явища природи — сильні вітри. У східній частині нагір'я річна кількість опадів коливається від 250 до 750 мм, західна частина сухіша.
У високогір'ях Китаю розвинуте заледеніння. У Східному Тянь-Шані льодовики знижаються до 3200-5000 м, у Тибетському нагір'ї — до 5500-6000 м. Могутнє заледеніння є в Каракорумі, Гандисішані, Куньлуні, на Сході Гімалаїв. Однак через сухість клімату площа льодовиків порівняно невелика (близько 100 тис. км2).
Східна частина Китаю має значний поверхневий стік і розгалужену річкову мережу. Для гідрологічного режиму річок цієї частини країни характерним є вкрай нерівномірний внутрішній річковий розподіл стоку: максимум його припадає на вологий сезон, а в сухий період року він зовсім незначний. У період літніх дощів трапляються бурхливі повені, які нерідко викликають водні катастрофи на Янцзи, Хуанхе, Хуайхе й інших річках. Для запобігання розливів і повеней русла багатьох річок були обваловані. Споруджено ряд гідротехнічних споруджень і водоймищ (головним чином, у басейні р. Хуайхе) для регулювання стоку. У басейні нижнього плину р. Янцзи числені озера, найбільші з яких — Дунтинху, Поянху, Тайху. Озера є природними регуляторами стоку: вони приймають паводкові води і повертають їх. Річки й озера Східного Китаю широко використовуються для судноплавства, іригації й рибальства. На Північному Заході Китаю річки мілкі, на великих просторах поверхневий стік відсутній.
Звичайно вони маловодні, стікають у безстічні западини, живлячи озера або, гублячись у пісках. Більшість річок у сухий період пересихає. Великі річки — Яркенд, Аксу (складові Тариму) живляться у горах, для їхнього водного режиму характерна літня повінь. Річки Центральної Азії й рівнин Північно-Східного Китаю кілька місяців сковані льодом. Річкові води на заході широко використовуються для зрошення.
Гідрографічна мережа західної й центральної частини Тибетського нагір'я не має зовнішнього стоку, живлячи численні, переважно солоні, озера. Річки тут маловодні і на тривалий час промерзають до дна. На сході і півдні нагір'я розташовані джерела найбільших рік Азії (Хуанхе, Янцзи, Меконгу, Салуіна, Брахмапутри, Інду). У Північно-Західному Китаї і на Тибетському нагір'ї багато озер, найбільші з яких — Кукунор, Лобнор, Баграшкьоль, Намцо, Селінг. Безстічні озера часто мають солону воду.
Китайська Народна Республіка була проголошена Мао Цзедуном в 1949, було ухвалено конституцію на кшталт радянської. Китай став членом ООН в 1971 році, дипломатичні відносини з США встановлені в 1979. Останніми роками здійснено потужні економічні реформи, нормалізувалися відносини з закордонними країнами, відбулися продемократичні виступи молоді (Події на площі Тяньаньмень 1989).
Цей розділ статті ще не написано.
Згідно з задумом одного з учасників Вікіпедії, на цьому місці повинен розташовуватися
окремий розділ.
Ви можете допомогти проекту, написавши цей розділ. |
Китайська Народна Республіка здійснює адміністративний контроль над 22 провінціями; при цьому уряд КНР вважає Тайвань своєю 23-ою провінцією. Окрім цього, до КНР також входять 5 автономних районів, де проживають національні меншини Китаю; 4 муніципальних утворення, відповідних містам центрального підпорядкування, і 2 спеціальних адміністративних району під управлінням КНР.
Відповідно до Конституції КНР, у країні прийнятий триступінчастий адміністративний розподіл:
Автономні райони, автономні округи й автономні повіти є територіями національної автономії. У разі потреби держава може засновувати особливі адміністративні райони.
Таким чином, адміністративно-територіальний поділ КНР: 22 провінції, 5 автономних районів і 4 міста центрального підпорядкування. Це об'єднуються терміном «континентальний Китай», куди зазвичай не входять Гонконг, Макао і Тайвань.
Регіон | (піньїнь) | (кит.) | Адм. центр | (піньїнь) |
---|---|---|---|---|
Провінції | ||||
Аньхуі (також Аньхой) | Anhui | 安徽 | Хефей | Hefei |
Фуцзянь | Fujian | 福建 | Фучжоу | Fuzhou |
Ґаньсу | Gansu | 甘肃 | Ланьчжоу | Lanzhou |
Ґуандун | Guangdong | 广东 | Ґуанчжоу | Guangzhou |
Ґуйчжоу | Guizhou | 贵州 | Гуйян | Guiyang |
Хайнань | Hainan | 海南 | Хайкоу | Haikou |
Хебей | Hebei | 河北 | Шицзячжуан | Shijiazhuang |
Хейлунцзян | Heilongjiang | 黑龙江 | Харбін | Harbin |
Хенань | Henan | 河南 | Чженчжоу | Zhengzhou |
Хубей | Hubei | 湖北 | Ухань | Wuhan |
Хунань | Hunan | 湖南 | Чанша | Changsha |
Цзянсу | Jiangsu | 江苏 | Нанкін | Nanjing |
Цзянсі | Jiangxi | 江西 | Наньчан | Nanchang |
Ґірін (Цзілінь) | Jilin | 吉林 | Чанчунь | Changchun |
Ляонін | Liaoning | 辽宁 | Шеньян | Shenyang |
Цінхай | Qinghai | 青海 | Сінін | Xining |
Шаньсі | Shaanxi | 陕西 | Тайюань | Taiyuan |
Шаньдун | Shandong | 山东 | Цзінань | Jinan |
Шеньсі | Shanxi | 山西 | Сіань | Xi'an |
Сичуань | Sichuan | 四川 | Ченду | Chengdu |
Юньнань | Yunnan | 云南 | Куньмін | Kunming |
Чжецзян | Zhejiang | 浙江 | Ханчжоу | Hangzhou |
Автономні райони | ||||
Ґуансі-Чжуанський автономний район | Guangxi | 广西 | Наньнін | Nanning |
Внутрішня Монголія | Nei Menggu | 内蒙古 | Хух-Хото | Hohhot |
Нінся-Хуейський | Ningxia | 宁夏 | Іньчуань | Yinchuan |
Сіньцзян-Уйгурський | Xinjiang | 新疆 | Урумчі | Urumqi |
Тибетський | Tibet | 西藏 | Лхаса | Lhasa |
Міста центрального підпорядкування | ||||
Пекін | Beijing | 北京 | ||
Чунцін | Chongqing | 重庆 | ||
Шанхай | Shanghai | 上海 | ||
Тяньцзінь | Tianjin | 天津 | ||
Спеціальні адміністративні райони | ||||
Гонконг (Сянган) | Hong Kong (Xianggang) | 香港 | ||
Макао (Аоминь) | Macau (Àomén) | 澳门 | ||
Регіон, що контролюється Республікою Китай (політичний статус не визначений) | ||||
Тайвань | Taiwan | 台湾 |
За чисельністю населення Китай займає перше місце у світі. Тут проживає більш ніж 1,3 млрд осіб. Щільність населення Китаю також велика. Населення розміщене дуже нерівномірно: райони Східного Китаю густонаселені, в районах Західного Китаю чисельність населення невелика, чисельність селян величезна, а городян — незначна. Чисельність населення зростає швидко. З огляду на серйозність демографічного питання, починаючи з середини 70-х років Китай приступив до контролю за народжуваністю, у результаті коефіцієнт народжуваності в країні став щорічно знижуватися. У Китаї проживають представники 56 національностей, ханьці складають понад 92% загальної чисельності населення Китаю, вихідців інших 55 національностей — менше 8%. Найчисленнішою етнічною групою є чжуани — понад 15 млн, найменш численною — лоба (понад 2000 осіб). Ханьці розселені по всій країні. Хоча частка нацменшин у населенні Китаю незначна, однак площа їхнього розселення досить велика і становить 50 — 60% усієї території Китаю. Ханьці мають власну мову і писемність. Китайська мова вживається як у країні, так і за її межами. Хуейці й маньчжури також вживають китайську мову. Інші 53 національності вживають, головним чином, свої мови, 23 національності мають свою писемність. Протягом тривалого часу між ханьцями і нацменшинами встановилися широкі політичні, економічні і культурні зв'язки, відносини взаємної залежності і спільного розвитку.
КНР претендує на суверенітет над островом Тайвань і декількома прилеглими островами, куди після перемоги комуністичного режиму втік повалений уряд Чан Кайши й де продовжує існувати Республіка Китай, яка весь цей час знаходиться під заступництвом США. КНР розглядає Тайвань і прилеглі острови як частину своєї держави. Керівництво Республіки Китаю також претендує на суверенітет над всією територією КНР, хоча останнім часом у ній посилюється рух за те, щоб оголосити Тайвань окремою державою.
У західній літературі часто райони, які контролює КНР, іменують континентальним Китаєм, при цьому звичайне це поняття не включає так звані спеціальні адміністративні райони — Гонконг і Макао (колишні британська і португальська колонії, що возз'єдналися з КНР лише в кінці XX століття).
За укладеною в 1989 з Великобританією угодою, Сянган (Гонконг) перейшов під управління КНР як спеціальний адміністративний район 1 червня 1997, а остання португальська колонія Макао (Аоминь) — в 1999.
Деякі територіальні питання виникли в Росії і Китаю в 2005 році, коли Росія поступилася КНР декількома островами недалеко від Хабаровська (У тому числі й західну частину острова Великий Уссурійський).
КНР — потужна аграрно-індустріальна країна. Розвиваються традиційні галузі промисловості — текстильна, вугільна, чорна металургія, фосфорно-фаянсове виробництво, також створені нові галузі — нафтопереробна, газова, хімічна, авіаційна, космічна, електронна, машинобудівна, приладобудівна. Китай займає провідні позиції у світі з видобутку вугілля, виробництва мінеральних добрив, цементу, електроенергії, виплавки сталі. Розвинені сучасні види транспорту. Довжина (1996, тис. км) залізниць 72,9, автошляхів 1157. Гол. морські порти: Шанхай, Тяньцзінь з Сіньганом, Далянь, Гуанчжоу з Хуанпу, Чжаньцзян, Ціньхуандао, Ціндао. В країні діють бл. 500 внутрішніх і 60 міжнародних авіаліній.
Виробництво електроенергії — 1007 млрд кВт·год (1995), головним чином на ТЕС. У 1995 в структурі енергобалансу в Китаї домінувало кам'яне вугілля (73%), за ним слідували гідроресурси (19%), нафта (6%) і атомне паливо (1%). Згідно з офіційними даними, за 2002 р. споживання енергії в Китаї зросло на 20%. Китай і, меншою мірою, Індія, згідно з більшістю прогнозів будуть задавати темпи зростання споживання енергії у світі в найближчі півстоліття. Китай випереджає всі країни світу за потенційними запасами гідроенергетичних ресурсів. За даними Міжнародного енергетичного агентства (IEA), природний газ у 2003 покриває всього 2% потреб Китаю в енергоносіях. Китай до 2010 р. розраховує подвоїти споживання газу. Спостерігається зростаюча залежність країни від імпорту нафти з нестабільних країн близькосхідного регіону: незважаючи на високі ціни на цю сировину, тільки за перше півріччя 2003 обсяги китайського нафтоімпорту зросли на 33%.
Головним центрами економічного зростання є дві найбільші економічні зони Китаю: Дельта Перлинної ріки та Дельта річки Янцзи
|
|
|