| попередники | |
|
|
||||||||||||
|
| наступники |
| Демократична Республіка Конгоз Вікіпедії | Прочитати оригінал статті |
| Демократична Республіка Конго |
|||||
|
|||||
| Девіз: Justice – Paix – Travail фр. "Правосуддя - мир - праця" |
|||||
| Гімн: Debout Congolais | |||||
|
|||||
| Столиця (та найбільше місто) |
Кіншаса 4°24′ пд. ш. 15°24′ сх. д. / 4.400° пд. ш. 15.400° сх. д. |
||||
| Офіційні мови | Французька | ||||
|---|---|---|---|---|---|
| Державний устрій | Змішана республіка | ||||
| - Президент | Жозеф Кабіла | ||||
| - Прем'єр-міністр | Адольф Музіто | ||||
| Незалежність | |||||
| - від Бельгії | 30 червня 1960 | ||||
| Площа | |||||
| - Загалом | 2 344 858 км² (11-е) | ||||
| - Води (%) | 3.3 | ||||
| Населення | |||||
| - оцінка 2007 р. | 63,655,000 [1] (20) | ||||
| - перепис 1984 р. | 29,916,800 | ||||
| - Густота | 25/км² (179) | ||||
| ВВП (ПКС) | 2005 р., оцінка | ||||
| - Повний | $46,491 млрд (78) | ||||
| - На душу населення | $774 (174) | ||||
| ВВП (номінальний) | 2005 р., оцінка | ||||
| - Повний | $7.094 billion (116) | ||||
| - На душу населення | $119 (181) | ||||
| ІРЛП (2004) | ▲ 0.391 (низька) (167th) | ||||
| Валюта | Конголезький франк (CDF) |
||||
| Часовий пояс | WAT, CAT (UTC+1 до +2) | ||||
| - Літній час | не спостерігається (UTC+1 до +2) | ||||
| Домен інтернету | .cd | ||||
| Телефонний код | +243 | ||||
Не плутати із сусідньою країною Республіка Конго.
Демократи́чна Респу́бліка Ко́нго (в минулому Заї́р) (фр. République démocratique du Congo, Zaïre) — держава в центральній Африці, межує на північному-заході з Конго, на півночі з Центрально-Африканською Республікою і Південним Суданом; на сході з Угандою, Руандою, Бурунді і Танзанією; на півдні з Замбією; на південному-заході з Анголою і коридором через ангольську територію по ріці Конго до її гирла з Атлантичним океаном.
Зміст
Назва країни[ред. • ред. код]
Демократична Республіка Конго раніше називалася (у хронологічному порядку) Вільна держава Конго, Бельгійське Конго, Конго-Леопольдвіль, Конго-Кіншаса, Заїр.
Географія Демократичної Республіки Конго[ред. • ред. код]
Більша частина держави — западина Конго та плато висотою до 1300 м, яке її обрамовує. На сході — гори: масив Рувензорі (вис. 5109, пік Маргеріта), вулканічні гори Вірунга (вис. до 4507 м), зокрема активні вулкани. Головні ріки: Конго (Заїр) з притоками. У країні багато боліт, а ріка Конго в декількох місцях розширяється і утворює озера, зокрема Малебо (Стенлі-Пул). Великі озера утворюють ланцюжок вздовж східного кордону: Альберт, Едуард, Ківу, Танганьїка (природний кордон з Танзанією) і Мверу. Найбільші з озер всередині країни — Маі-Ндомбе і Тумба. Біля 75 % території Конго покрито лісами. Клімат екваторіальний, на півдні і крайній півночі — субекваторіальний.
Рельєф країни[ред. • ред. код]
Більша частина Демократичної Республіки Конго — западина Конго та плато вис. до 1300 м, яке її обрамовує. На сході — гори: масив Рувензорі (вис. 5109, пік Маргеріта), вулканічні гори Вірунґа (вис. до 4507 м), в тому числі діючі вулкани.
Клімат країни[ред. • ред. код]
Клімат країни екваторіальний, на півдні і крайній півночі — субекваторіальний.
![[icon]](http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Wiki_letter_w_cropped.svg){kind=small} |
Цей розділ потребує доповнення. (лютий 2012) |
Геологія та гідрологія країни[ред. • ред. код]
Територія ДР Конго займає велику частину Африканської платформи. Вона охоплює найбільший в регіоні кратон Конго архейської або нижньопротерозойської стабілізації, а також фрагменти обрамовуючих його верхньопротерозойських складчастих поясів: на сході – Кібарського (1,3-0,97 млрд років) і на заході – Зах.-Конголезького (0,65 млрд років).
Головні річки: Конго (Заїр) з притоками. У країні багато боліт, а річка Конго в декількох місцях розширяється і утворює озера, зокрема Малебо (Стенлі-Пул).
Флора і фауна[ред. • ред. код]
Історія[ред. • ред. код]
На території сучасної республіки, а також на території республіки Ангола існувала давня держава Королівство Конго (1400[2] – 1914). Етнічну основу країни складав народ конго.
У XV—XVI ст. Конго знаходилось у стані розквіту[Джерело?]. Державу очолював правитель, який мав титул маніконго. Феодальні відносини, що складались, переплітались з інститутами домашнього рабства. Високого рівня розвитку досягли сільське господарство, ремесла, торгівля. Існували власність верховного правителя на землю, експлуатація податного населення у формі податі та «царської барщини». З приходом у Конго португальців (1482), їм вдалось привернути до християнства групу вищої знаті та маніконго. Слідом за цим почались обряди масового хрещення, часто насильницькі, всього народу. Одночасно державу спустошувала работоргівля.
Вільна держава Конго[ред. • ред. код]
Інтенсивне дослідження та колонізація Конго європейцями розпочалося у 1870 і тривало до 1920 року. Бельгійський король Леопольд II спонсорував мандрівки Генрі Мортона Стенлі. У 1885 році на Берлінській конференції територія Конго була визнана приватною власністю бельгійської корони та отримала назву Вільна держава Конго[3]. Бельгійський режим розпочав кілька багаторічних проектів розвитку інфраструктури, зокрема, будову залізниці від побережжя до столиці Кіншаси (тоді Леопольдвіль). Основною метою цих проектів була інтенсивна експлуатація натуральних ресурсів колонії[4]. Виробництво гуми та продаж гумових шин принесли значні доходи Леопольду II.
Колоніалісти брутально поводилися з місцевим населенням. У деяких регіонах внаслідок виснаження та хвороб (Сонна хвороба, віспа) населення скоротилося майже вдвічі[5]. До подібних висновків прийшла пізніше урядова комісія[6].
Брутальне поводження з місцевим населенням викликало міжнародні протести, очолювані британським журналістом Едмундом Ден Морелем та британським дипломатом Роджером Кейсментом. До протестів приєдналися відомі письменники, зокрема, Марк Твен та Артур Конан Дойл. У Вільній державі Конго відбуваються події в романі Серце темряви Джозефа Конрада.
Бельгійське Конго (1908–1960)[ред. • ред. код]
У 1908 році під тиском міжнародної громадськості бельгійський парламент взяв на себе відповідальність за Вільну державу Конго, яка з того моменту отримала назву Бельгійське Конго та керувалася бельгійським урядом. Були досягнуті значні економічні успіхи та соціальний прогрес[Джерело?]. Ставлення білих колоніальних правителів до корінних жителів залишалося, однак, здебільшого поблажливим та зверхнім.
У роки Другої Світової Війни конголезька армія досягла кілька перемог у північній Африці над італійськими військами[Джерело?].
Політична криза (1960–1965)[ред. • ред. код]
На початку 1960 року в Брюсселі пройшла конференція стосовно проблем Бельгійського Конго за участю ватажків національно-визвольного руху. Результатом круглого столу стало вимушене рішення уряду Бельгії про надання незалежності колонії. Також була визначена дата проголошення самостійності — 30 червня 1960 року.
У травні в колонії пройшли вибори до парламенту та провінційних зборів. Потім президентом країни став Жозеф Касавубу, прем'єр-міністром — Патріс Лумумба.
Одразу ж після здобуття незалежності молода держава зіткнулася з численними проблемами соціально-економічного характеру: бідність населення, міжплеменні конфлікти, прагнення західних монополій утримати свої позиції в економіці країни, дефіцит висококваліфікованих кадрів тощо. Посилилось невдоволення корінних мешканців, почалися акції проти білого населення країни, що спричинило їх виїзд з держави[7][8] та посилило внутрішню соціально-економічну кризу.
У липні бельгійські війська, скориставшись безладом в Конго, висадили в Леопольдвілі та Елізабетвілі свій десант. Тоді ж Моїз Чомбе, якого підтримував бельгійський уряд, оголосив про відокремлення найбагатшої провінції Конго Катанги. Після цього в інших конголезьких провінціях посилилися сепаратистські рухи.
У ситуацію, що склалася, втрутились великі держави: Радянський Союз підтримував марксиста Лумумбу, КНР обіцяла надіслати до Конго своїх добровольців. У вересні 1961, грудні 1962 та січні 1963 років сили ООН провели низку наступальних операцій проти сепаратистів, в результаті чого повалено режим Чомбе в Катанзі, але західні монополії зберегли свої позиції в державі.
У вересні—жовтні 1963 року конголезький уряд спробував навести лад у країні жорсткими методами: заборонено найбільші політичні партії, розпущено парламент, у столиці введено надзвичайний стан. Ці події спричинили масову міграцію населення в міста. Контингент ООН виведено з країни в 1964 році. Президент Касавубу призначив прем'єр-міністром Чомбе, який остаточно розправився з послідовниками Лумумби, захопивши за допомогою бельгійських парашутистів Стенлівіль. У листопаді 1965 року президентом Конго став генерал Мобуту, який спираючись на армію, покінчив із залишками сепаратизму й узяв курс на африканізацію зовнішньої та внутрішньої політики. На конституційному референдумі в 1964 році назву країни було змінено на Демократична Республіка Конго.[9]
Заїр (1971–1997)[ред. • ред. код]
|
Цей розділ потребує доповнення. (лютий 2012) |
Недавня історія[ред. • ред. код]
Незалежність від Бельгії отримала 1960 року; до того часу країна мала назву Республіка Конго, після 1971 — Республіка Заїр. Повстання у провінції Шаба 1977 і 1978 було придушено за допомогою військ Марокко, доставлених повітрям у Заїр Францією, а також французькими і бельгійськими десантниками. 1990 року було знято заборону на багатопартійну політику. Після антиурядових виступів 1991 Мобуту погодився ділити владу з опозицією. Етьєн Тшісекеді став прем'єр-міністром, пізніше його було знято і знову відновлено у 1992 за бажанням Мобуту; сформувалася парламентська опозиція. Тшісекеді було остаточно знято 1993 року, його місце посів Фаустін Біріндва, але Тшісекеді, як і раніше, вважає, що займає цю посаду.
У 1998–2002 роках відбувалась Друга конголезька війна, в якій брали участь більше двадцяти збройних угруповань, з дев'яти держав.
За даними рейтингу «Неспроможних держав» на 2013 рік, ДР Конго посідає друге місце[10].
Адміністративний поділ[ред. • ред. код]
Демократична Республіка Конго поділена на 10 провінцій та одне місто-провінцію:[9]. Демократична Республіка Конго за конституцією 2005 ділиться на 26 провінцій.
|
Провінції діляться на райони (дістрікти), які діляться на території.
- Населення головних міст (2008)
| Місто | Населення (2008) |
|---|---|
| Кіншаса | 7,500,000 |
| Лубумбаші | 1,700,000 |
| Мбужі-Маї | 1,480,000 |
| Кананга | 1,400,000 |
| Кісангані | 1,200,000 |
| Колвезі | 1,100,000 |
| Мбандака | 850,000 |
| Лікасі | 600,000 |
| Бома | 600,000 |
Демографія[ред. • ред. код]
В країні нараховується біля 250 етнічних груп, найбільшими є Луба (18%), Монго (17%) та Конго (12%). Головною релігією є Християнство (95,1% населення), у тому числі 46,5% протестантів та 41,5% римо-католиків. Мусульман є менше 1% населення.
Демократична Республіка Конго має один з найвищих у світі показників дитячої смертності.
Згідно з The World Factbook:[9]:
- Населення: 71 712 867
- Медіана віку (оцінка 2011р.):
- Все населення: 17,4 року
- Чоловіки: 17,2 року
- Жінки: 17,6 року
- Приріст населення: 2,614% (2011)
- Народжуваність: 37,74/1000 осіб (оцінка 2011р.)
- Смертність: 11,06/1000 осіб (оцінка 2011р.)
- Міграція нетто: -0,54 особи/1000 осіб
Економіка[ред. • ред. код]
Хоча жителі Демократичної Республіки Конго є одними з найбідніших у світі за ВНП на душу населення (біля $200 на мешканця), проте за природними багатствами це одна з найбагатших країн світу: вартість мінеральних ресурсів оцінюється на 24 млрд. доларів США[11][12][13].
Порівняно з серединою 80-х років минулого століття економіка країни значно скоротилася. У момент досягнення незалежності (у 1960 році) ДР Конго була другою за промисловим розвитком країною Африки (програючи лише Південно-Африканській Республіці) завдяки розвинутій добувній промисловості та відносно ефективному аграрному сектору[14]. Збройні конфлікти, які розпочалися у 1996 році (Перша конголезька війна, Друга конголезька війна) значно зменшили розміри економіки та доходи бюджету, призвели до збільшення зовнішнього боргу. Війни та пов'язані з ними голод та хвороби призвели до смерті п'яти мільйонів людей. Від недоїдання страждає приблизно дві третини населення країни.
Внаслідок невпевненості у результатах конфліктів, браку інфраструктури та проблем з веденням бізнесу закордонні компанії обмежили свою діяльність. Війни підсилили вплив існуючих раніше проблем: корупції, невизначеності правової бази, відсутності відкритості у державній економічній політиці та фінансових операціях.
Конго-Кіншаса — аграрна країна з розвинутою гірничодобувною промисловістю. Основні галузі промисловості: гірничо-видобувна і збагачувальна, виробництво споживчих товарів (текстиль, сигарети, харчова), цементна. Транспорт: автомобільний, частково залізничний. Головною перешкодою для розвитку гірничодобувної й інших галузей промисловості є нерозвиненість транспортної системи і недостача енергетичних потужностей. Основа транспортної мережі ДРК — маршрути вивозу експортної продукції по ріках і залізницях. Протяжність майже всіх автошляхів і залізниць невелика; як правило, вони зв'язують водні шляхи з районами експортного виробництва. У 1990-х рр. більша частина доріг потребувала ремонту. Залізниця зв'язує Катангу із зарубіжними морськими портами Лобіту і Бенгелою (Ангола), Бейрою (Мозамбік), Дар-ес-Саламом (Танзанія) та Іст-Лондоном, Порт-Елізабет і Кейптауном (ПАР). У 1990 протяжність залізниць, що діяли склала бл. 5,1 тис. км. Важливу роль відіграють внутрішні авіаперевезення. Міжнародні аеропорти розташовані в містах Кіншаса, Лубумбаші і Кісангані.
За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП — $ 6,1 млрд. Темп зростання ВВП — 3 %. ВВП на душу населення — $127. Імпорт (машини, транспортні засоби, продовольство, продукція текстильної і хімічної промисловості, метал і вироби з металу) — $ 1,5 млрд (г.ч. ПАР — 25 %; Бельгія — 14,0 %; Нігерія — 6,8 %; Кенія — 4,8 %). Експорт (мінеральна сировина — кобальт, алмази, цинк і каситерит — бл. 80 % експорту, крім того — кава, продукти олійної пальми, каучук і деревина) — $ 2 млрд (г.ч. Бельгія — 51,9 %; США — 13,17 %; ПАР — 9,4 %; Фінляндія — 3,7 %).
ДРК володіє найбільшим економічним потенціалом серед країн Тропічної Африки. Структура ВВП в середині 1990-х рр.: сільське господарство — 59 %, промисловість — 15 %, сфера послуг — 26 %.
Країна має в своєму розпорядженні значні енергоресурси — гідроенергію, нафту і природний газ, які стали розроблятися лише в останні роки. Гідроенергетичний потенціал оцінюється в 1 млрд кВт.
Експорт: кава, мідь, кобальт (80 % світового видобутку), промислові алмази, пальмова олія.
Освіта[ред. • ред. код]
У 2001 році рівень письменності становив приблизно 67.2% (80.9% чоловіки та 54.1% жінки)[15]. Система освіти ДР Конго управлялась трьома міністерствами: Міністерством початкової, середньої та професійної освіти (Ministère de l’Enseignement Primaire, Secondaire et Professionnel, MEPSP), Міністерством вищої освіти та університетів (Ministère de l’Enseignement Supérieur et Universitaire, MESU) та Міністерством соціальних справ (Ministère des Affaires Sociales, MAS). Система освіти подібна до бельгійської. У 2002 році було 19 000 початкових шкіл із 160 000 учнів, 8 000 шкіл другого рівня з 110 000 учнів. Початкова освіта є безплатною і обов'язковою (Стаття 43 конституції 2005 року)[16].
Кількість учнів у школах встановлюється згідно з формальною реєстрацією і не завжди відповідає реальній відвідуваності[17]. У 2000 році 65% дітей у віці від 10 до 14 років відвідували школу[17]. У результаті шестирічної громадянської війни понад 5,2 мільйони дітей не отримали освіти[17].
Транспортне сполучення з Україною[ред. • ред. код]
На літаку. Прямих рейсів з України в Конго немає. Необхідна пересадка в одній з європейських столиць. Сполучення з Кіншаси (Конго) здійснюється з Парижа (Air France), Цюріха (Swiss), Брюсселя (Air Zaire), Лісабона і Риму (Alitalia). Регіональні авіарейси виконуються з Кіншаси в Лагос (Нігерія), Абіджан (Кот д’Івуар), Найробі (Кенія), Аддіс-Абеба (Ефіопія) і Кігалі (Руанда).
На поромі. Існує регулярне сполучення між Кіншаса і Браззавіль (Конго). Старі, переповнені пасажирами і товаром пороми щогодини перетинають річку Конго, пов’язуючи дві столиці. Переправа займає не більше 20 хвилин, але прибути в річковий порт слід як мінімум за годину до відправлення з метою встигнути пройти паспортний і митний контроль. Вартість переправи $ 5-15 (залежить від порома і здатності торгуватися) в одну сторону. Існують пороми з Кіншаси в Бангі (ЦАР). Пороми відправляються 2-3 рази на місяць, йдуть вгору за течією річки Конго більше 1000 км, протягом 8-10 днів, і роблять зупинки у всіх великих містах по шляху. У зворотному напрямку (за течією) шлях займає 5-6 днів. Вартість квитків варіюється від CFA 70000 в каюті першого класу, до CFA 45000 у другому класі і CFA 9000 на палубі. Слід мати на увазі, що мова йде про гранично старих і зношених судах. Єдиною перевагою плавання в каюті є можливість хоча б трохи дистанціюватися від сотень місцевих жителів, що лежать і сплячих буквально один на одному на палубі.
Віза до Демократичної Республіки Конго[ред. • ред. код]
Для відвідування демократичної республіки Конго громадянам України необхідна віза. Візу можна отримати в посольстві Конго або на прикордонному пункті.
Мінімальний термін оформлення візи в посольстві — 15 днів. Необхідні документи: 3 анкети французькою мовою, 3 фотографії, закордонний паспорт, запрошення і сертифікат про щеплення проти жовтої лихоманки. Термін дії візи на в’їзд — 30 днів. Консульський збір — $ 50. Візи на прикордонному пункті видаються з великими складнощами при спеціальному зверненні до МЗС Демократичної Республіки Конго.
Див. також[ред. • ред. код]
- Корисні копалини Демократичної Республіки Конго
- Історія освоєння мінеральних ресурсів Демократичної Республіки Конго
- Гірнича промисловість Демократичної Республіки Конго
Примітки[ред. • ред. код]
- ↑ Population clock of Democratic Republic of the Congo as Congo-Kinshasa
- ↑ Tshilemalema, Mukenge (2001). Culture and Customs of the Congo. с. 18.(англ.) (наведено за англійською вікіпедією)
- ↑ Keyes, Michael. The Congo Free State – a colony of gross excess. Вересень 2004.(англ.)
- ↑ Hochschild, Adam (1999), King Leopold's Ghost, Mariner Books. (наведено за англійською вікіпедією)
- ↑ "The Cambridge history of Africa: From the earliest times to c. 500 BC." John D. Fage (1982). Cambridge University Press. p.748. ISBN 0-521-22803-4 (наведено за англійською вікіпедією)
- ↑ King Leopold's Ghost, Adam Hochschild (1999) ISBN 0-618-00190-5 Houghton Mifflin Books (наведено за англійською вікіпедією)
- ↑ «UN». Historylearningsite.co.uk. 2007-03-30. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2012-02-08.(англ.)
- ↑ "Hearts of Darkness", allacademic.com(англ.)
- ↑ а б в Central Intelligence Agency (2011). «Congo, Democratic Republic of the». The World Factbook. Langley, Virginia: Central Intelligence Agency. Процитовано 2012-02-08.(англ.)
- ↑ The Failed States Index 2013
- ↑ «DR Congo's $24 trillion fortune. - Free Online Library». Thefreelibrary.com. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2012-02-07.(англ.)
- ↑ «Congo with $24 Trillion in Mineral Wealth BUT still Poor». News About Congo. 2009-03-15. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2012-02-07.(англ.)
- ↑ Kuepper, Justin (2010-10-26). «Mining Companies Could See Big Profits in Congo «». Theotcinvestor.com. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2012-02-07.(англ.)
- ↑ Elle “pouvait se prévaloir(фр.)
- ↑ «Central Intelligence Agency». Cia.gov. Процитовано 2012-02-09.
- ↑ Constitution de la République démocratique du Congo - Wikisource(фр.)
- ↑ а б в "Демократична Республіка Конго" 2005 Findings on the Worst Forms of Child Labor. Міжнародне бюро з трудових питань, Міністерство праці США, (2006). This article incorporates text from this source, which is in the public domain.(англ.)
|
||||||||
|
||||||||||||||
 |
Це незавершена стаття з географії Демократичної Республіки Конго. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
