| Фрідріх Франц II | |
| Friedrich Franz II. | |
 |
|
| 3-й великий герцог | |
| Початок правління: | 7 березня 1842 |
|---|---|
| Кінець правління: | 15 квітня 1883 |
| Попередник: | Пауль Фрідріх |
| Наступник: | Фрідріх Франц III |
| Дата народження: | 28 лютого 1823 |
| Місце народження: | Людвіґслуст, Мекленбург-Шверін |
| Дата смерті: | 15 квітня 1883 (60 років) |
| Місце смерті: | Шверін, Мекленбург-Шверін |
| Дружина: | 1) Августа Ройсс цу Кьостриць 2) Анна Гессенська 3) Марія Шварцбург-Рудольфштадт |
| Династія: | Мекленбурзький дім |
| Батько: | Пауль Фрідріх Мекленбург-Шверінський |
| Мати: | Александріна Пруська |
Фрідріх Франц II (нім. Friedrich Franz II.), (нар. 28 лютого 1823 — † 15 квітня 1883) — вояка пруської армії, великий герцог Мекленбург-Шверіна у 1842—1883 роках.
Зміст
Біографія[ред. • ред. код]
Дитинство та юність[ред. • ред. код]
Фрідріх Франц народився в останній день зими, 28 лютого 1823 року, у Людвіґслустському замку. Він був первістком в родині кронпринца Мекленбург-Шверінського Пауля Фрідріха та його дружини Александріни Пруської.
Хлопчик з'явився на світ за дев'ять місяців після весілля батьків і за п'ять днів після 20-річчя матері. Згодом в родині народилися молодший син Вільгельм та донька Луїза.
Мекленбург-Шверіном в той час правив їхній прадід Фрідріх Франц I. Дід з боку матері, Фрідріх Вільгельм III, був королем сусідньої Прусії.
Дитинство Фрідріха Франца проходило у Людвіґслусті при дворі прадіда. У 1837 той помер і новим великим герцогом став батько хлопця. Пауль Фрідріх із родиною переїхали до Шверіна, якому було повернуто статус столиці.
Фрідріх Франц перебував на новому місці недовго: вже восени, 14-річним хлопчаком він виїхав до Дрездена, отримувати подальшу освіту. У Блохманнському інституті він пробув до липня 1840, коли здав письмові та усні іспити екзаменаційній комісії. 15 жовтня він був присутній в Берліні на урочистостях з приводу дня народження нового короля, Фрідріха Вільгельма IV, що доводився йому дядьком. Принц записав у своєму щоденнику, що є враженим «непохитною вірою, на якій заснований пруський престол». 5 листопада він вступив до Боннського університету, де викладали найкращі професори того часу. Із особливим захопленням вивчав «Германію» Тацита. Під час канікул робив тривалі мандрівки Нідерландами та Італією. В університетські роки Фрідріх Франц відзначався гостинністю, невибагливістю, юнацькою веселістю. Був дуже комунікабельним і жваво спілкувався не лише з іншими студентами, а й з боннським товариством, професорськими колами, офіцерами гарнізону та представниками міської англійської громади. Товариська вдача, в майбутньому, часто допомагала йому в політичних цілях.
1 березня 1842 принца викликали з Бонну до ліжка помираючого батька. Він прибув якраз вчасно. Проте, 7 березня, Пауль Фрідріх помер. Новим правителем країни став Фрідріх Франц.
Початок правління[ред. • ред. код]
Новий великий герцог прийняв на себе важкий тягар влади, будучи ще недосвідченим 19-річним юнаком. Роки становлення для нього ще не були завершеними. Молодий правитель болюче відчув недостатність зрілості та всебічної освіти. Інколи він думав зректися корони. Та вже за кілька років його стан змінився. У 1848 Фрідріх Франц писав другу дитинства: «Я в порядку. Відчуваю себе так добре, як може, відчувати лідер, що виконав обов'язок діяльності: багато праці, багато гіркого досвіду, кілька радісних годин, постійні печаль та тревога, турбота про теперішнє та майбутнє, оскільки ми керуємо вітчизною в суворий час».
За цей час в країні почалася розбудова залізниці. В ході переговорів щодо її будівництва, герцог був з візитом у Російській імперії, де царював його двоюрідний дід Микола I. Тоді Франц Фрідріх провів у Росії майже місяць. Наступного, 1844, року він відвідав Константинополь та Італію.
Закладка дороги була здійснена 1844 року поблизу Людвіґслуста. Перша гілка Берлін—Гамбург, що проходила територією Мекленбург-Шверіна, була введена в експлуатацію у грудні 1846. Її планування надихнуло на створення власних залізниць. 1845 була заснована Мекленбурзька залізнична компанія. Її завданням стало будівництво лінії з Хаґенова до Ростока із відгалуженням на Ґюстров. 10 березня 1846 була отримана бажана концесія, 1 травня 1847 запрацювала перша ділянка Хаґенов—Шверін, 12 липня 1848 гілку протягли до Вісмара, а 13 травня 1850 вся лінія була готова. Залізничний вокзал у місті Росток було вирішено назвати вокзалом Фрідріха Франца (Friedrich Franz Bahnhof).
Пауль Фрідріх хотів бачити свою резиденцію поруч із міським театром, проте її будівництво тривало лише кілька місяців. Фрідріх Франц після смерті батька наказав припинити роботи. Відновлені вони були лише 1847 року, проте тепер замок мав розміщуватися поруч, на острові посеред Шверінського озера. У старому ж саду 1849 був встановлений пам'ятник Паулю Фрідріху.
Розробка плану Шверінського замку була доручена Георгу Адольфу Деммлеру, який використав елементи з планів Готфріда Земпера та Фрідріха Августа Штюлера. Надихаємий французькими палацами часів Ренесансу, Деммлер пропрацював на замком до 1851 року. Після цього він був відсторонений через політичну діяльність. Його місце зайняв Фрідріх Штюлер. Саме він виконав глибоку нішу на фасаді, в якій встановлено кінну статую родоначальника Мекленбурзького дому, Ніклота. Остаточно замок був завершений у 1857.
Під час революції 1848—1849 років у Мекленбурзьких герцогствах виникли численні реформаторські об'єднання. Восени були проведені вибори, на основі яких утворилися перші демократичні збори депутатів, що мали на меті привести Мекленбург до конституційного ладу. Це було можливо лише за умови об'єднання герцогств Мекленбург-Шверіна та Мекленбург-Стреліца в одне ціле. Фрідріх Франц Мекленбург-Шверінський був готовий до компромісу. Проте, Георг Мекленбург-Стреліцький не підтримував демократичні реформи. Тож у серпні 1849 новостворена ліберальна конституція була затверджена великим герцогом Фрідріхом Францем II, а 10 жовтня 1849 — вступила в силу лише на території Мекленбург-Шверіна. Однак, за Фрайєнвальдським судовим рішенням від 14 вересня 1850 року, винесеним після розгляду справи за позовом герцога Георга, конституція відмінялася, країни залишалися окремими та поверталися до колишніх законів.
3 листопада 1849 великий герцог одружився із другою донькою князя Генріха LXIII Рьойсс цу Кьостриць, Августою. За два роки народився їхній первісток, якого на честь батька назвали Фрідріхом Францем.
Подальші роки[ред. • ред. код]
Великий герцог дуже цікавився питаннями армії. 1849-го була заключена військова конвенція з Прусією. Сам Фрідріх Франц II регулярно відвідував маневри своїх військ. 1855 вийшов військовий кодекс, а 1856 — закон про наймання рекрутів, розроблені за аналогічними пруськими моделями.
У 1859 в країні почалася епідемія холери. Правитель, не зважаючи на ризик, відвідував постраждалі міста, заходив до лікарень і надихав людей власною мужністю.
Від 1 жовтня 1863 у Мекленбург-Шверіні почало діяти нове податкове законодавство.
Під час Другої війни за Шлезвіг 1864 року Вільгельм I запропонував великому герцогу Мекленбург-Шверінському очолити корпус пруських військ, проте, той відмовився. З одного боку він побоювався захоплення узбережжя Мекленбурга данськими військами, а з іншого — король Данії Крістіан IX був його другом. Тож Фрідріх Франц II під час військових дій перебував у штабі Фрідріха фон Врангеля.
У 1866, під час Австро-прусської війни, підтримував Прусію. 21 червня у Мекленбург-Шверіні була оголошена мобілізація військ. За три тижні армія була готова до виступу. Фрідріха Франца було запрошено до штаб-квартири Вільгельма I, куди він прибув якраз вчасно, щоб побачити битву під Садовою. Згодом, взявши на себе ініціативу, командував військами, що займали Лейпціг та брали в облогу Нюрнберг, який великий герцог зробив своєю штаб-квартирою. 30 серпня він оголосив про відхід військ, а 20 вересня — на чолі своїх загонів, разом з усією пруською армією, урочисто увійшов до Берліна.
1867 велике герцогство приєдналося до Північнонімецького союзу, що був федеративним об'єднанням незалежних держав північної Німеччини. Керівну роль в ньому відігравала Прусія. Законодавча влада правителя Мекленбург-Шверінського стала обмеженою, всі сфери адміністрації — підпорядковані федеральному уряду. В той же час, фінансовий стан країни покращився, цьому сприяло приєднання у 1868 до Митного союзу.
В ході Франко-прусської війни 1870—1871 років був командиром 6-ї кавалерійської дивізії, у складі 14-ї та 15-ї бригад. Від 1 вересня 1870 став генералом XIII армійського корпусу. 11 вересня виступив на з'єднання з основними силами армії біля Парижа, по дорозі зайняв Реймс, де розмістив свою штаб-квартиру, і Шалон. Взяв в облогу фортецю Туль, яка пала 23 вересня. 16 жовтня його військами був узятий Суассон.
Кілька разів Фрідріх Франц навідував Версаль, де жив із своїм сином. Востаннє, коли він там перебував, Вільгельм I, що очолював пруське військо, зробив небожа одним з верховних головнокомандувачів. В його розпорядження, після взяття Аржантея, були передані одна із звільнившихся бригад 4-го корпуса, 1-й баварський корпус, 17 та 22 стрілецькі дивізії, а також 2 та 4 кавалерійські, що утворили особливу армійську групу.
Герцог Мекленбурзький мав взяти Дре на заході від Парижа,[1] що і було зроблено ввечері 17 листопада. Після цього генерал-фельдмаршал Фрідріх Карл Пруський виказав побажання наступу армійської групи великого герцога через Ле-Ман на Тур, де в той час перебував уряд. Великий герцог із військом вирушив до Ножан-ле-Ротру, де очікував зустріти сильний опір, але французи вже залишили місто. Тож сюди надійшов новий наказ йти до селища Божансі на з'єднання із 2-ю армією. 27 листопада у Бонневалі війська з'єдналися. Для встановлення єдності у військових діях герцога Мекленбурзького підпорядкували Фрідріху Карлу Пруському.
2 грудня мекленбурзькі загони взяли участь у бою при Луаньї-Пупрі із французами, яких очоювали генерали Шанзі та Соні. Баталія йшла із змінним успіхом, проте увечері німці здобули перемогу, відтіснивши ворога до лісу. [2][3]
3 та 4 грудня йшли бої під Орлеаном. Вже після опівночі герцог Мекленбурзький вступив у місто. [4]
7 грудня він почав переслідування французів. Під його командуванням перебувало 19 000 чоловік піхоти, 8000 кінних вершників та 200 гармат. Протистояла йому 2-га Луарська армія під командуванням Альфреда Шанзі. Фрідріх Франц атакував французів по всьому фронту, зайняв містечко Мен, де знаходилась переправа через Луару, і змучив ворога відступити до селища Божансі. Наступного дня наступ продовжився, проте, через значну чисельну перевагу французів та розтягнутість фронту атаки німців, до вечора вдалося лише закріпитися на лінії Краван—Бомон—Божансі.[5] 9 грудня французи робили спроби контратак, але були відбиті за допомогою артилерії. До вечора з Орлеану підійшов на допомогу ще один німецький корпус. Наступного дня Шанзі із своїми військами відійшов до Вандому. Його відступ змусив уряд переїхати із Туру в Бордо.[6] Низка цих боїв отримала назву битва при Божансі. Армійська група великого герцога не мала змоги переслідувати супротивника, оскільки була надзвичайно виснажена 6-тижневими щоденними переходами та сутичками, до того ж екіпірування було в жахливому стані. Тож з 18 грудня Фрідріх Франц дав військам кілька днів на відпочинок у селищах на лівому березі Луари.
Очевидець писав, що ті, хто бачили великого герцога в ті часи, відчували силу та спокій, що йшли від нього навіть у найважчі години. Накази його були ясними та точними, вплив на солдат, як лідера, — безпомилковим.
18 січня у Версалі було проголошено створення Німецької імперії. Велике герцогство Мекленбург-Шверінське увійшло до її складу. Імператором став король Прусії Вільгельм I.
Після капітуляції Парижа, військова частина Фрідріха Франца була розпущена. Під час зимового перемир'я великий герцог навідав Шверін, та невдовзі знову поспішив до Версалю. 14 червня 1871, на чолі своїх воїнів, остаточно повернувся до батьківщини.
Труднощі та важкі умови кампанії призвели до погіршення його здоров'я. Видимими були симптоми ревматизму. Лікарі радили правителю провести зиму на півдні. У грудні 1871 Франц Фрідріх із дружиною та великим почтом виїхали до Єгипту та Святої землі. Іхня подорож тривала до травня 1872. Після цього великий герцог повернувся до виконання своїх обов'язків. Того року він був присутнім, в якості гостя Вільгельма I, на зустрічі трьох імператорів в Берліні у вересні.
У 1873, вшановуючи військові заслуги герцога Мекленбург-Шверінського, імператор Вільгельм зробив його генерал-полковником від інфантерії у чині генерал-фельдмаршала.
1 лютого 1874 Фрідріх Франц II скликав перший надзвичайний парламент, що засідав до 7 березня і розглядав, подані закони.
Період після франко-пруської війни став для герцога самим мирним часом в житті. Соціалістична агітація 1870-х років практично не зачепила Мекленбург. В біржову кризу 1873 країна теж не попала.
Під час правління Фрідріха Франца будувались та оновлювались церкви, створювались нові школи під його опікою, будинки для сліпих та розумово відсталих дітей. Була покращена підготовка вчителів. Для майбутніх моряків заснували навігацьку школу. Правитель слідкував за розвитком науки, сприяв розвитку університету Ростока.
Великий герцог часто подорожував, відвідував курорти, союзні та дружні двори. Двічі побував у Сакт-Петербурзі, коли старша донька у 1874 виходила заміж за великого князя та старший син у 1879 брав за дружину російську велику княжну.
У квітні 1883 після пожежі у Шверіні, герцог захворів на запалення легень і 15 квітня помер у віці 60 років. 21 квітня Фрідріха Франца II поховали у Шверінському соборі.
Народ оплакував свого правителя, оскільки дуже любив і шанував його за виняткову відданість обов'язку, велику доброту серця, незвичайну особисту приязність та щиру побожність.
Особисте життя[ред. • ред. код]
У віці 26 років Фрідріх Франц II зробив пропозицію принцесі Рьойсс цу Кьостриць Августі, в яку закохався ще юнаком. Заручини відбулися 25 липня 1849. Наречена була на рік старшою від нього. Весілля зіграли 3 листопада 1849 року у Людвіґслусті. За два тижні до цього, там же, побралася із князем Віндіш-Грец, рідна сестра великого герцога, Луїза. Демонстративна відсутність належних урочистостей на святі шлюбу правителя трохи засмучувала присутніх.
У подружжя народилося шестеро дітей:
- Фрідріх Франц (1851—1897) — наступний великий герцог Мекленбург-Шверінський, був одружений із великою княжною Російської імперії Анастасією Романовою, мав трьох дітей;
- Пауль Фрідріх (1852—1923) — герцог Мекленбург-Шверінський, генерал кінноти мекленбурзької армії, був одружений із Марією цу Віндіш-Грец, мав четверо дітей;
- Марія Александріна (1854—1920) — дружина великого князя Російської імперії Володимира Романова, мала п'ятеро дітей;
- Миколай (1855—1856) — помер немовлям;
- Йоганн Альбрехт (1857—1920) — регент Мекленбург-Шверіна у 1897—1901, регент Брауншвейга в 1907—1913, генерал кінноти пруської армії, був двічі одружений, дітей не мав;
- Александр (13 серпня 1859) — помер відразу після народження.
Августа була побожною, благочестивою та милосердною жінкою, що активно займалася справами благодійності. Із Фрідріхом Францем вони виглядали «Ідеалом супутників життя». Великий герцог був надзвичайно щасливим в сімейному колі.
Разом подружжя прожило дванадцять років. 3 березня 1862 Августа померла. Причини її смерті були достеменно не відомими. За офіційною версією, вона пішла з життя через хворобу серця. Однак, існують припущення, що вона хворіла на туберкульоз, який і передався їхньому старшому сину. Великий герцог був страшенно спустошений і дуже важко переживав втрату дружини. Щоб якось прийти до тями, він виїхав з країни і відвідав Англію та Францію.
За два роки Фрідріх Франц II оженився із вдвічі молодшою за нього Анною Гессенською, що була єдиною донькою кронпринца Карла Гессенського. Він познайомився із нею, коли поїхав на князівські збори у Франкфурті. Своєю благочестивістю та боязким характером юна принцеса нагадала йому першу дружину. Заручини відбулися 10 грудня 1863. Церемонія весілля пройшла 12 травня 1864 року у Дармштадті. Нареченому був 41 рік, нареченій — 20. Після урочистостей подружжя оселилося у Шверінському замку. За одинадцять місяців у них народилася їхня єдина донька:
За тиждень після народження дитини велика герцогиня пішла з життя від пологової гарячки. Для чоловіка це стало приголомшливим ударом, оскільки трапилось так раптово. Перша дружина у нього померла після тривалої хвороби.
Сумуючи за дружиною, Фрідріх Франц II, не став влаштовувати свята з приводу 25-річчя свого царювання. Натомість, він прийняв запрошення імператора Наполеона III відвідати Всесвітню виставку у Парижі. Прямуючи туди, у Детмольді, по дорозі від свого друга Леопольда Ліппе, він познайомився із принцесою Марією Шварцбург-Рудольштадт. Дівчина сильно привабила його за своєю природою, водночас герцог бажав дати дітям матір. Тож наступного року відбулося їхнє весілля. Пара побралася 4 липня 1868 у Рудольштадті. Фрідріху Францу було 45 років, Марії — 18. У них народилося четверо дітей:
- Єлизавета Александріна (1869—1955) — дружина останнього герцога Ольденбурзького Фрідріха Августа II, мала п'ятеро дітей;
- Фрідріх Вільгельм (1871—1897) — офіцер імперського флота, загинув у віці 26 років під час шторму в Куксгафені, одружений не був, дітей не мав;
- Адольф Фрідріх (1873—1969) — дослідник Африки, губернатор Того (1912—1914), задуманий правителем Об'єднаного Балтійського герцогства у 1918, член Міжнародного олімпійського комітету (1926—1956), перший президент національного Олімпійського комітету Німеччини (1949—1951), був двічі одружений, мав єдину доньку від першого шлюбу;
- Генріх Владимир (1876—1934) — принц-консорт Нідерландів, чоловік королеви Вільгельміни, мав із нею доньку Юліану.
За півроку після народження доньки, подружжя вирушило у подорож Італією. Невдовзі, після їхнього повернення розпочалася Франко-прусська війна.
Марія пережила чоловіка на 39 років. Вона померла у Гаазі, куди їздила навідати молодшого сина, 22 квітня 1922.
Нагороди[ред. • ред. код]
- Орден Вендської Корони;
- Хрест за військові заслуги I класу;
- Орден Чорного орла;
- Орден Pour le Mérite;
- Залізний Хрест;
- Орден Святого Іоанна Єрусалимського;
- Вищий орден Святого Благовіщення;
- Орден святого Георгія 3 ступеня (№515)(від 8 жовтня 1870).
Увічнення[ред. • ред. код]
- 1856 — меморіальная дошка в Гоген-Дахштайні;
- 1877 — рельеф з пісковика на військовому меморіалі 1870/71 рокам у Мальхіні роботи Адольфа Зігфріда (зруйнований);
- 1885 — бюст з пісковика у Дьоміці роботи Пауля Мовітца (зруйнований);
- 1885 — бронзовий рельєф на військовому меморіалі 1870/71 рокам у Любці роботи Людвіга Брунова;
- 1887 — бронзовий бюст монастирі Зонненкамп у Нойклостері роботи Гуго Бервальда (зруйнований);
- 1890 — бронзовий бюст на військовому меморіалі 1870/71 рокам у Пенцліні (зруйнований);
- 1892 — мідна статуя на фасаді вищого земельного суду в місті Росток роботи Людвіга Брунова;
- 1893 — кінна статуя з бронзи у саду Шверінського замку роботи Людвіга Брунова;
- 1893 — бронзовий рельєф на військовому меморіалі 1870/71 рокам у Лаге роботи Германа Гульцша;
- 1895 — бронзовий рельєф на військовому меморіалі 1870/71 рокам у Швані роботи Германа Гульцша;
- 1897 — бронзовий рельєф на військовому меморіалі 1870/71 рокам у Феллані (зруйнований);
- 1898 — бюст у вежі Кайзера Вільгельма в Ессен-Штоппенберзі роботи Людвіга Брунова (зруйнований);
- 1902 — бюст у Залі Слави Згожеліца роботи Людвіга Брунова (зруйнований);
- 1913 — бронзовий рельєф на військовому меморіалі 1870/71 рокам в Даргуні (зруйнований).
Цікаві факти[ред. • ред. код]
- 1876 року у великому герцогстві була випущена срібна монета номіналом у 2 марки. На її аверсі було зображено портрет великого герцога Фрідріха Франца II та літеру «А», що позначувала монетний двір Берліна. На реверсі — герб країни із малим орлом. Тираж монети становив 300 000 екземплярів. З кінця квітня до середини листопада 1918 ці монети були в ходу на території України,[7] під час перебування на її території австро-німецьких військ.
Генеалогія[ред. • ред. код]
.jpg)
Примітки[ред. • ред. код]
- ↑ Мольтке Г. . История германо-французской войны 1870–1871 гг. — М.: Воениздат, 1937. [1] (рос.)
- ↑ Мольтке Г. . История германо-французской войны 1870–1871 гг. — М.: Воениздат, 1937. [2] (рос.)
- ↑ К.Маркс, Ф.Енгельс. Собрание сочинений, том 17, ст. 54 [3] (рос.)
- ↑ Мольтке Г. . История германо-французской войны 1870–1871 гг. — М.: Воениздат, 1937 [4] (рос.)
- ↑ Энциклопедия военных и морских наук / Под редакцией Г. А. Леера . — СПб.: типография В. Безобразова и К°, 1883. — Т. I. — С. 451—452 [5]
- ↑ Мольтке Г. . История германо-французской войны 1870–1871 гг. — М.: Воениздат, 1937. [6] (рос.)
- ↑ Музей грошей [7] (рос.)
Література[ред. • ред. код]
- Ludwig von Hirschfeld «Friedrich Franz II., grossherzog von Mecklenburg-Schwerin, und seine vorgänger» у 2 томах. Berlin: Duncker & Humblot 1891. (Перевидано BiblioLife у 2010)
- K. Schröder: Friedrich Franz II. In: Allgemeine Deutsche Biographie (ADB). Band 49, Duncker & Humblot, Leipzig 1904, стор. 96–116.[8]
- Friedrich Franz II., Großherzog von Mecklenburg-Schwerin. In: Brockhaus Konversations-Lexikon 1894–1896, 7. Band, стор. 329. [9]
Посилання[ред. • ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Фрідріх Франц II |
- Профіль на Geneall.net (нім.)
- Профіль на Genealogics.org (англ.)
- Профіль на Thepeerage.com (англ.)
- Некролог у «New York Times». 16 квітня 1883 (англ.)
- Єгер О. Всесвітня історія (т. 4. Новітня історія). Книга 5. Глава 6 (рос.)
- Андріївський кавалер — великий герцог Мекленбург-Шверіна Фрідріх Франц II (рос.)
