Єкатєріна (Катерина) ІІ рос. Екатерина II Софія Авґуста Фредеріка Ангальт-Цербст-Дорнбурґ
Портрет Єкатєріни ІІ роботи Жан-Баптиста Лампі
8-ма Імператриця Російської імперії
Час на посаді:
28 червня (9 липня) 1762 — 6 (17 листопада) 1796
Попередник	Петро III
Наступник	Павло I
Народилася	21 квітня (2 травня) 1729(1729-05-02) Штетін, Пруссія
Померла	6 (17) листопада 1796(1796-11-17) (67 років) Санкт-Петербург
Національність	німкеня
Чоловік	Петро III
Діти	Павло I Анна Петрівна Олексій Григорович Бобринський Єлизавета Григорівна Тьомкіна
Рідня	Христіан Авґуст Ангальт-Цербстський Йоганна Елізабет
Релігія	Лютеранство (1729—1744) Російська православна церква (1744—1796)
Нагороди

Катери́на ІІ Вели́ка (рос. Екатерина II Великая), ім'я при народженні: Софія Авґуста Фредеріка Ангальт-Цербст-Дорнбурґ, (нім. Sophie Auguste Friederike von Anhalt-Zerbst-Dornburg) (*21 квітня (2 травня) 1729(17290502), Штетін, Пруссія — †6 (17) листопада 1796, Царське Село, тепер Санкт-Петербург)  — російська імператриця (1762–1796) дому Романових. Дружина імператора Петра III, мати імператора Павла І. Період правління Катерини ІІ у російський та європейській історіографії став "золотою добою" російського абсолютизму. Її царювання отримало назву "просвіченого абсолютизму". Хоча терміни «цариця» і «царювання» є це дещо неточними, адже назва «цар»/«цариця» була офіційно скасована в 1721 році і замінена на «імператор» (-иса), але залишилися в загальному користуванні в Росії.

Походження, дитинство, юність

Принцеса Софія Августа Фредеріка Ангальт-Цербст-Дорнбург, (в історичній літературі звичайно зветься Софія Ангальт-Цербстська), народилася 2 травня 1729 у місті Штетін (нім. Stettin) у Пруссії (зараз Щецін у Польщі).

Була дочкою князя Христіана Авґуста Ангальт-Цербстського з шляхетського роду Асканіїв, губернатора тодішньої пруської провінції Штетін та принцеси Йоганни Елізабет з роду Гольштайн-Готторп.

9 липня 1744 вона прийняла православ'я й отримала ім'я Катерина Олексіївна на честь Катерини I. У 1745 вийшла заміж за великого князя Петра , наступника російського престолу. Нещасна в шлюбі, велика княжна наполегливо й багато вчилася.

Правління

В 1762 Петро III став імператором. Через 6 місяців був вбитий офіцерами гвардії внаслідок змови, у яку була присвячена й імператриця. Ставши на чолі Російської імперії, Катерина відразу широко виявила свої таланти державного діяча.

Провела реорганізацію Сенату (1763), церковну реформу (секуляризацію земель) (1763-64), скасувала гетьманство в Україні (1764). Очолювала "Комісію з Уложення" («Комиссия об Уложении», 1767-69). Видала «Установу для управління губерній…» («Учреждение для управления губерний…», 1775), "Жалувану грамоту дворянству" (1785) та "Жалувану грамоту містам" (1785).

За її правління відбулася Селянська війна 1773-75 рр. під проводом Омеляна Пугачова.

За Катерини II внаслідок російсько-турецьких воєн 1768-74 та 1787-91 рр. Російська імперія розширила свої кордони та закріпилася на Чорному морі, приєднала Північне Причорномор'я (так звану Новоросію), Крим, Кубань. Прийняла під російський протекторат Картвело-Кахетинське царство (Східну Грузію, 1783). В період її правління за активної участі Росії відбулися три розділи Речі Посполитої (у 1772-му, 1793-му, 1795-му роках).

Листувалася з Вольтером, Дені Дідро та іншими діячами французького Просвітництва, але вона сама про листування з Дені Дідро говорила наступне: "...його думка була більш цікавою для мене, аніж корисною.Якби я послухалася його порад, я б перевернула усю імперію догори дном; законодавство, адміністрацію, політику, фінанси — усе це довелося б поламати й замінити теоретичними мріями".

Мистецтво та культура

Просвітницька діяльність Катерини ІІ

Катерина ІІ започаткувавши народні і городські училища в Росії, потурбувалась ще про один учбовий предмет, який називався «рос. О должностях человека и гражданина», за яким учням викладали те, що потрібно робити кожному, щоб зберегти своє здоров'я і бути приємним в життєвому обходженні.^[1] Вперше виданий підручник по цьому предмету в 1783 році під назвою: «рос. О должностях человека и гражданина, книга к чтению, определенная в народных и городских училищах Российской империи, изданная по высочайшему повелению Императрицы Екатерины второй».^[1] В підручнику мова йде не про посадові крісла, а про гігієну і етику.^[1] На той час гігієну більше зв'язували з етикою — філософською дисципліною, яка вивчає мораль, суспільні норми поведінки, звичаї.^[1] Гігієна з біологією в Росії злились в одному підручнику в ХІХ столітті.^[1] Глава «рос. О благопристойности» описувала як треба ходити, сидіти, вести себе за столом, лице і руки вмивати, «нігті обрізати, а не кусати, голову в чистоті тримати і волосся причісувати, а простим людям так підстригати, щоб вони на очі не висіли, краще всього волосся заплітати і зав'язувати».^[1]

Європейська мода. Переписки

Єкатерина ІІ намагалась не відставати від європейської моди.^[2] Вона писала відомому французькому письменнику-філософу Вольтеру:

В цьому листі відчувається манерність і фальш капризної жінки, яка хоче видаватись сентиментальною.^[2]

Мистецтво

В Англії, в 1774 році, для Єкатерини ІІ був зроблений Дж.Веджвудом «сервіз з зеленою жабкою», на 1300 предметах якого було намальовано найбільш гарні пейзажі 47 кращих англійських парків.^[2] Цей сервіз — своєрідна і рідкісна колекція замальовок парків Англії XVIII століття.

Єкатериненський парк

В Царському Селі Єкатерина споруджувала розкішний парк. Більшість російських поетів жили в Царському Селі.^[2] В парку багато обелісків, поставлених в пам'ять перемог імператорських військ.

Кладовище собак і коней Катерини ІІ

В Царському Селі біля гранітної піраміди розташоване кладовище собак, любимців Єкатерини ІІ, — Земіри, Сір Тома Андерсона і Дюшес.^[2] Біля конюшень для престарілих царських коней, які відслужили свій термін, було кладовище для коней.^[2] На кладовищі пам'ятники і мармурні плити із зворушливими написами і описами заслуг.^[2] Наступники Єкатерини ІІ не відставали в самодурстві і показній сентиментальності: для царських коней були встановлені пенсії.^[2]

Політика щодо України

Під час правління Катерини II землі колишнього Кримського ханства увійшли до складу Російської імперії. Таким чином зникла ця безпосередня військова загроза. Зникла потреба в козацьких військах, Запорозькій Січі і Гетьманщині. 1764 року було скасовано гетьманство, 1765-го розформовано козацькі полки на Слобожанщині, 1775-го ліквідовано Запорозьку Січ, 1782-го у Гетьманщині ліквідовано полкову та сотенну адміністрацію, запроваджено поділ на три намісництва. 1783 року розформовані козацькі полки на Лівобережжі і юридично запроваджено кріпацтво. Українські землі були повністю інтегровані до складу Російської імперії.

Після зникнення загрози з боку Запорозької Січі та Кримського ханства створилися умови і почався стрімкий розвиток господарства на півдні України. Були засновані нові або перейменовані такі міста як Одеса, Катеринослав, Сімферополь, Севастополь. Почали розвиватись заводи (мануфактури) і торгівля — за одночасного погіршення життя селян північніших українських і російських земель. Південь України швидко заселяли люди з різних куточків світу. Серед них — українці та росіяни (переселенці з закріпаченої частини Російської імперії), болгари, серби, греки (переселенці з Османської імперії), німці (переселенці з різних німецьких князівств, які перебували у стані занепаду), євреї (переселенці з земель Речі Посполитої).

1785 року, видавши «Жалувану грамоту дворянству», Катерина II законодавчо оформила права та привілеї російського дворянства, прирівняла до нього українську козацьку старшину, закріпивши за нею земельні володіння. Вона особисто віддавала накази про придушення антикріпосницьких виступів в Україні — Коліївщини (1768) та Турбаївського повстання (1789—93).

Правління Катерини II позначилося подальшою русифікацією України. 1783 року в Києво-Могилянській Академії запровадили російську мову викладання.

1786 — проведено секуляризацію церковних земель, що підірвало економічну незалежність православної церкви від держави, зокрема, в Україні. Церква знову перетворилася на частину імперського державного апарату.

Після включення до складу Російської імперії Правобережної України уряд Катерини II проводив тут політику, спрямовану на ліквідацію греко-католицької церкви, підпорядкованої Риму.

Образ Катерини ІІ в культурі

Одеса. Пам'ятник Катерині II в 1900–1920 рр., відновлений у 2007 р.

Катерина ІІ на банкноті Російської імперії зразка 1910 р.

Притаманні персонально Катерині але також символічно-характерні для всієї її епохи риси російського дворянства і аристократії: суміш агресивності й загарбництва, віроломства і підступності під маскою лібералізму, добродійності, добропорядності та простодушності — іронічно змалював відомий російський лірик XIX-го ст. граф А. К. Толстой у своїй історико-сатиричній поемі «История государства российского от Гостомысла до Тимашева»^[3]:

…Какая ж тут причина

И где же корень зла,

Сама Екатерина

Постигнуть не могла.

«Madame, при вас на диво

Порядок расцветет,-

Писали ей учтиво

Вольтер и Дидерот,-

Лишь надобно народу,

Которому вы мать,

Скорее дать свободу,

Скорей свободу дать».

«Messieurs,- им возразила

Она,- vous me comblez» ^[4],-

И тотчас прикрепила

Украинцев к земле.

Знищення Запорізької Січі і запровадження кріпацтва залишило великий слід в свідомості українського народу, через це образ Катерини ІІ набув поширення в усній народній творчості. Наприклад, у пісні «Ой з-за гори, з-за лиману» про неї згадується так:

«Ой царице Катерино!

Що ж ти наробила?

Степ широкий, край веселий

Та й занапастила!» ^[5]

Про Катерину ІІ неодноразово згадував в своїй творчості Тарас Шевченко, наприклад у поемі «Великий льох»:

«Що тая цариця — : Лютий ворог України,

Голодна вовчиця!…» ^[6]

Родина

Чоловік — імператор Петро ІІІ

Син — Павло Петрович, імператор Павло І

Чоловіки, коханці і фаворити Катерини

Імператриця Катерина ІІ була відома також наявністю багатьох фаворитів. За підрахунками, вона перебувала у зв'язках із 23-ма^[7] чоловіками-фаворитами. Найвідоміші з них:

• Петро III^[8]
• Сергій Васильович Салтиков — російський посланник в Гамбурзі, Парижі та Дрездені.^[9]
• Станіслав Август Понятовський^[10]
• Граф Разумовський.^[11][12]
• князь Потьомкін.^[13] З Григорієм Потьомкіним вона навіть була таємно обвінчана. ^{джерело?}
• Ясновельможний князь Григорій Григорович Орлов - генерал-фельдцейхмейстер.^[14]
• Шувалов.^[15]
• 25 травня 1788 року фаворит Єкатерини ІІ А.М. Дмитрієв-Мамонов отримав титул графа.^[16]
• В 1793 році фаворит Єкатерини ІІ Платон Зубов зведений у графську гідність.^[16]
• Іван Миколаєвич Корсаков.^[17]
• Князь А.Д. Меньшиков.^[18]
• Г.Г. Орлов.^[19]
• Васільчиков Александр Семенович — дворянин
• Завадовський Петро Васильович
• Семен Гаврилович Зорич — російський військовий
• Стахієв (Страхов). Можливо, дві окремі людини
• Стоянов (Станов). Можливо, дві окремі людини
• Ранцов (Ронцов) Іван Романович
• Василь Іванович Левашов — генерал від інфантерії і обер-егермейстер, командир Семенівського полку
• Висоцький Микола Петрович — генерал-майор, флігель-ад'ютант Катерини II. Племінник князя Потьомкіна
• Олександр Дмитрович Ланской — генерал-поручик, генерал-ад'ютант.^[20]
• Мордвінов
• Олександр Петрович Єрмолов — російський офіцер. Вийшов у відставку в чині генерал-поручика
• Мілорадович
• Міклашевський

Див. також

• Русифікація України
• 6955 Катерина — астероїд, названий на честь імператриці^[21].
• Розділи Речі Посполитої
• Російсько-турецька війна 1768-74
• Російсько-турецька війна 1787-91

Посилання

• Антиукраїнська політика уряду Катерини II

Примітки

	Катерина II у Вікіцитатах?
	Катерина II у Вікісховищі?
	Катерина II на Родоводі?

1. ↑ ^{а б в г д е} Кандидат педагогических наук Р.Д. Маш. О должностях человека и гражданина / Химия и жизнь. Научно-популярный журнал Академии Наук СССР. — 1990, №1. ISSN 0130-5972 (с.: 81)
2. ↑ ^{а б в г д е ж и к л} Верзилин Николай Михайлович. По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с. (с.: 410, 412, 413, 417)
3. ↑ Алексей Толстой: Антология русской поэзии(рос.)
4. ↑ фр. - Мс’є, Ви мені робите комплімент!
5. ↑ Записано в 1987 році від Філіпенко Марії Свиридівни 1902 р. н. у с. Мала Токмачка Оріхівського району.
6. ↑ Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837–1847. — С. 314–328; С. 726–730.
7. ↑ Список мужчин Екатерины II
8. ↑ К. Валишевский. Роман императрицы // Ч. 1. Кн. 1. Гл. 3. Вторичное воспитание Екатерины
9. ↑ З «Записок Катерини II»: «Під час одного з цих концертів (у Чоглокова) Сергій Салтиков дав мені зрозуміти, яка була причина його частих відвідувань. Я не відразу йому відповіла; коли він знову став говорити зі мною про те ж, я запитала його: на що ж він сподівається? Тоді він став малювати мені настільки ж чарівну, наскільки повну пристрасті картину щастя, на яке він розраховував ... ». Далі вона детально описує зближення з ним восени 1752, вагітність, яка закінчилася викиднем по дорозі до Москви в грудні, нова вагітність і викидень в травні 1753-го, охолодження коханця, примушувало страждати Катерину, суворий нагляд, встановлений за вагітною великою княгинею в квітні 1754, видалення Сергія Салтикова.
10. ↑ Понятовський згадував про їхню зустріч: «Їй було двадцять п'ять років. Вона лише недавно оправилася після перших пологів і перебувала в тому фазисі краси, який є найвищою точкою її для жінок, взагалі наділених нею. Брюнетка, вона була сліпучої білизни: брови у неї були чорні і дуже довгі; ніс грецький, рот як би кличе поцілунки, дивовижної краси руки і ноги, тонка талія, зростання швидше високий, хода надзвичайно легка і в той же час благородна, приємний тембр голосу і сміх такий же веселий, як і характер, що дозволяв їй з однаковою легкістю переходити від самих пустотливих ігр до таблиці чисел ».
11. ↑ Записки Императрицы Екатерины ІІ. Изданые Искандера. Переводъ съ Французскаго. London. Trübner & Co., Paternoster Row. 1859. (с.: 80)
12. ↑ B. von Bilbassoff. / Исторія Екатерины Второй. — 1895. (с.: 236)
13. ↑ Записки Императорской академии наукъ. Томъ первый. Съ портретомъ М.В. Остроградскаго, со снимками почерка Ломоносова, Сумарокова и Бибикова и картой Балтійскаго моря. — Санктпетербургъ, 1871. (с.: 19)
14. ↑ За 7 років до розриву Беранже доносив з Петербурга герцогу Пралену: «Цей російський відкрито порушує закони любові по відношенню до імператриці. У нього є коханки в місті, які не тільки не накликають на себе гнів государині за свою податливість Орлову, але, навпаки, користуються її заступництвом. Сенатор Муравйов, що застав з ним свою дружину, мало не справив скандалу, вимагаючи розлучення; але цариця умиротворила його, подарувавши йому землі в Ліфляндії».
15. ↑ Василий Алексеевич Бильбасов / Исторія Екатерины Второй: Екатерина до воцаренія, 1729-1762. — Тип. И. Н. Скороходова, 1890
16. ↑ ^{а б} Санкт-Петербург. Хроника трех столетий / Сост. А.В. Доливо-Добровольский, Н.О. Харламова. — СПб.: Издательский дом «Нева», 2003. — 720с. ISBN 5-7654-2665-4 (с.: 208, 217)
17. ↑ Ермолаев И.П. / Рюриковичи. Прошлое в лицах (IX—XVI вв.). Биографический словарь. Науч.ред. И.Н. Данилевский . — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2002. — 192 с. ISBN 5-224-03862-6 (с.:115)
18. ↑ Блистательный Санкт-Петербург / Сост. В.А. Десятников, Т.А. Соколова. — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2002. — 926с. ISBN 5-244-03767-0 (с.: 89)
19. ↑ Николай Дмитриевич Чечулин / Внѣшняя политика Россій в началѣ царствованія Екатерины II, 1762-1774. — Тип. Главнаго управленія удѣлов, 1896 - 468 стор. (с.: 40)
20. ↑ Вѣстник Европы. Журналъ исторіи, политики, литературы. Шестой годъ. Томъ ІІІ. — Редакція "Вѣстника Европы": Галерная, 20. — Санктпетербургъ, 1871. (с.: 903)
21. ↑ Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Це незавершена стаття про монарха, династію чи її представника. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

п о р Монархи Російської імперії Петро I Олексійович •  Катерина I Олексіївна •  Петро II Олексійович •  Анна Іванівна • Іван VI Антонович  • Єлизавета Петрівна •  Петро III Федорович •  Катерина II Олексіївна •  Павло I Петрович •  Олександр I Павлович •  Микола I Павлович • Олександр II Миколайович •  Олександр III Олександрович •  Микола II Олександрович