Вікторія (1819 - 1901)
Вікторія (1819 - 1901)з Вікіпедії
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вікторія I
Dei Gratia Britanniarum Regina Fidei Defensor
Queen Victoria by Bassano.jpg
Королева Великої Британії
Правління 1837-1901
Коронація 28 червня 1838
Попередник Вільгельм IV
Наступник Едуард VII
Біографічні дані
Імена Alexandrina Victoria (Александріна Вікторія)
Хрещення 24 червня 1819
Дата народження 24 травня 1819(1819-05-24)
Дата смерті 22 січня 1901(1901-01-22) (81 рік)
Осборн Хауз, Острів Уайт
Місце поховання Каплиця Св. Георга, Замок Віндзор
Чоловік Альберт Саксен-Кобург-Готський
Діти Вікторія, Едуард, Аліса, Альфред, Гелена, Луїза, Артур, Леопольд, Беатриса
Династія Гановери
Батько Едуард, Герцог Кент і Стратерн
Мати Принцеса Вікторія Сакс-Кобург-Саальфелд
Coat of Arms of the United Kingdom (1837-1952).svg
Queen Victoria Signature.svg

Вікто́рія I (англ. Victoria, англ. Alexandrina Victoria) (24 травня 1819 - 22 січня 1901) — королева Великої Британії з 1837 року.

Життєпис[ред.ред. код]

Вікторія народилася 24 травня 1819 року. Спочатку шанси принцеси Вікторії на престол були невеликими, але до 1837 року серія смертей спадкоємців престолу від гемофілії зробила її єдиною претенденткою на трон.

20 червня 1837 року відбулася коронація 18-літньої королеви, по закінченні якої вона негайно ж попросила чашку чаю і свіжий номер «Таймс».

Молода двадцятилітня Вікторія, зустрівшись на балі з майбутнім імператором Олександром II не на жарт захопилася ним і подумувала про шлюб. Але такий союз був неможливий як з династичних, так і з політичних міркувань. Після цього випадку Вікторія на час втратила інтерес до заміжжя. Але випадок не змусив себе чекати. На одному з балів Вікторія танцювала з Альбертом, князем Кобурзьким. Молодий князь скорив серце Вікторії й у лютому 1840 року відбулося одруження королеви з Альбертом. «Я люблю його більше, ніж думала», — запише Її Величність у своєму щоденнику, — і я зроблю все, що в моїй владі, щоб полегшити його жертву".

Якоюсь мірою це дійсно була жертва. Чоловік королеви Англії за законами країни не мав права на титул короля. Дружина могла зробити його тільки фельдмаршалом.

Є в щоденнику королеви й такі слова: «Я читаю й підписую папери, а Альберт їх промокає…» Відразу ж після весілля в кабінеті Вікторії був поставлений другий письмовий стіл — для Альберта. Але принц із самого початку вирішив не займатися державними справами. Подружжя прожило справді щасливе життя. У них було 9 дітей і 34 онуки. Цей шлюб підняв в очах підданих моральний престиж королівської родини на недосяжну висоту, що допомогло Британії уникнути антимонархічних потрясінь, які охопили Європу в 1848 році.

Королева Вікторія сама жила за певними правилами й розпорядком дня і вимагала того ж від своїх підданих. Вона власноручно розробляла правила етикету. Прагнення англійців додержуватися етикету приймалося рештою народів світу за англійську манірність, чудово зображену в «Алісі в країні чудес» і розповідях про Шерлока Холмса й доктори Ватсона. Вікторіанську епоху часом згадують як епоху порядку й високих моральних принципів. Звичайно, справа було не тільки й не стільки в характері королеви. В Англії твердо стояв на ногах середній клас, який заведено звинувачувати у вульгарному дусі гонитви за чистоганом, проте він успішно протиставив розпусті вищих аристократичних верств власну систему моралі й поведінки.

З перших днів правління королева робила спроби зближення з російським імператорським двором. В 1840-х роках розширилося співробітництво Росії й Великобританії в науково-технічній і військовій сферах. Королева Вікторія робила всілякі знаки уваги імператорові Миколі. 1846 року вона подарувала імператору яхту «Вікторія» для Санкт-Петербурзького Імператорського яхт-клубу. Але, російський уряд не завжди відрізняла зважена зовнішня політика. Росія прагнула встановити своє панування на Чорному й частині Середземного моря. Цим вона налаштувала проти себе Туреччину й Францію.

Почалася Кримська війна. Росія понесла важкі втрати, втратила Севастополь й Чорноморський флот. Незважаючи на перемогу й протести Туреччини, королева Вікторія повернула Севастополь Росії.

В 1851 році у Лондоні відбулася Перша Всесвітня виставка, на якій були зібрані досягнення передової думки із всіх країн світу. Представлені в Кришталевому палаці експонати дали поштовх не тільки фантазіям Жуля Верна, але й реальному науково-технічному прогресу. Новаторство торкнулося всіх сторін життя — від перших у світі електродвигунів до бутерброда лорда Сендвіча. Найбільший флот з найсучаснішим озброєнням (перші броненосці з'явилися в Англії) дозволив Великобританії розширити свої колоніальні володіння, зібравши під короною 40 країн. Англія була центром світу, а англієць (подібно американцеві сьогодні) почував себе як удома майже в будь-якій точці земної кулі. Кіплінг, «співак британського імперіалізму», оспівував у своїх баладах «тягар білої людини», що цивілізовані англійці мужньо несуть у колоніях серед тубільців, цих «похмурих» бентежних дикунів.

Однак успішну Британію і її королеву чекав серйозний удар. Занедужав тифом і помер принц Альберт. Після того, як 1861 року принц Альберт помер, королева до кінця життя носила жалобу по чоловіку. Редьярд Кіплінг у своїх віршах називатиме її не інакше, як «вдовою з Віндзору».

Але час ішов і золоте століття Британської імперії підходило до кінця. Старіючій королеві важко було встояти проти натиску проамериканської буржуазії, що потребувала більш агресивної зовнішньої політики. Королева намагалася влагодити всі справи по-домашньому, улаштовуючи шлюби своїх родичів зі членами монарших родин.

22 січня 1901 року у заміському маєтку Осборн королева Вікторія доживала свою останню годину. Близькі оточували королівське ложе, а лікар і німецький імператор Вільгельм II Гогенцоллерн, онук, тримали її голову, щоб полегшити подих, що переривався.

Важка 82-літня жінка, що пересувалася за допомогою крісла-коляски, не втратила ілюзій про особливе призначення своєї влади й бажання правити. «Я не хочу вмирати, я повинна завершити ще кілька справ», — були її передсмертні слова.

Увечері королеви не стало, а наступного дня ранком її старший син і спадкоємець престолу принц Уельський, хрещений під ім'ям Альберта Едуарда, відправився в Лондон. Тут у Сент-Джеймському палаці на засіданні Таємної ради він був проголошений королем, прийняв клятву архієпископа Кентерберійського Фредерика Темпа.

Попередник
Вільгельм IV
Arms of the United Kingdom.svg Королева Великої Британії
1837-1901
Arms of the United Kingdom.svg Наступник
Едуард VII