1908, Austria, Francis Joseph I. Nice Silver "Jubilee" 1 Corona Coin.

Mint year: 1908 Mint Place: Vienna Reference: KM-2808. Denomination: 1 Corona Condition: A nice lustre AU-UNC with crispt details and nice toning! Material: Silver (.900) 0.6944 Oz. ASW Diameter: 23mm Weight: 4.97gm

Obverse: Bare head of Franz Josef I right. Legend: FRANC . IOS . I . D . G . IMP . AVSTR . REX BOH . GAL . ILL . ETC . ET AP . REX HVNG . * Reverse: Illuminated Imperial crown, flanked by anniversary dates. Monogram (FJ1) of the Emperor placed on olive-spray and value (1 Cor.) below. Legend: DVODECIM LVSTRIS GLORIOSE PERACTIS

Franz Josef I (English: Francis Joseph) Emperor of Austria, king of Hungary, (1830-1916), born in Vienna. The last significant Habsburg monarch.

Franz Josef was the eldest son of Archduke Franz Karl (Francis Charles), who was brother and heir of Austrian Emperor Ferdinand I. Because his father renounced his right to the throne, Franz Josef became emperor when Ferdinand abdicated near the end of the revolution of 1848.

By the time Franz Josef stepped onto the throne, Austria's position as a European "great power" was already in serious decline. Three external factors furthered Austria's decline.

1. -- Austria's "betrayal" of Russia in the Crimean War (1853-1856) seriously damaged Austro-Russian relations. Lingering Russian ill will was a factor in the July (1914) Crisis which led to the outbreak of WWI.

2. -- The unification of Italy provided a new threat to the empire. In the decade that followed, Austria lost nearly all of its Italian possessions, such as Lombardy and Venetia.

3. -- The rise of Prussian dominance of the German Confederation, and Austria's loss of the Austro-Prussian war in 1866. German unification in 1871 made Austria the lesser of the two German powers.

Austria was weakened by these reverses. Franz Josef had little choice but to negotiate with Hungary on its demands for autonomy. Austria and Hungary agreed to create a dual monarchy in which the two countries would be equal partners. Under the empire of Austria-Hungary, as it was known after 1867, Hungary had complete independence in internal affairs, but the two countries acted jointly in foreign affairs. (This fact contributed to the slowness of A-H's response to the murder of Franz Ferdinand).

The same year, Franz Josef and Elizabeth were formally crowned king and queen of Hungary. (Franz Josef married Elizabeth, daughter of Duke Maximilian of Bavaria, in 1854. They had one son, Rudolf, and three daughters.) As the dual monarch, Franz Josef planned to grant some form of self-government to the Austrian Slavs, but the German and Magyar elites who actually controlled the empire opposed any sharing of power. The resulting dissatisfaction among Austrian Czechs and Serbs further weakened the Habsburg realms and caused increased friction with Russia, which championed the cause of Europe's Slavic peoples.

Franz Josef's later years were marked by a series of tragedies in his family. In 1889 his only son and heir to the throne, Archduke Rudolf, committed suicide; Franz Josef's second younger brother, Karl Ludwig, had died in 1896 from illness due to bad water he drank while on a holy lands pilgrimage; in 1898 Elizabeth was assassinated by an Italian anarchist.

Succession to the Austrian throne was not simple. Following the suicide of Franz Josef's only son Rudolf, the next in succession would have been Franz Josef's younger brother Maximillian. Maximillian, however, had been executed by a firing squad in Mexico in 1867 after a 3 year reign as Emperor of Mexico. Karl Ludwig's oldest son, Franz Ferdinand replaced Rudolf as heir to the throne. Franz Ferdinand was assassinated by a Serbian nationalist in Sarajevo in June 1914. The assasination precipitated a crisis which led to the outbreak of World War I.

Franz Josef died on November 21, 1916. He did not live to see Austria's defeat in the war. His grand nephew, Karl I assumed the throne for two years, but was the last Habsburg monarch.

William served in the army from 1814 onward, fought against Napoleon I of France during the Napoleonic Wars, and was reportedly a very brave soldier. He fought under Blücher at the Battles of Waterloo and Ligny. He also became an excellent diplomat by engaging in diplomatic missions after 1815.

During the Revolutions of 1848, William successfully crushed a revolt that was aimed at his elder brother King Frederick William IV. The use of cannons made him unpopular at the time and earned him the nickname Kartätschenprinz (Prince of Grapeshot).

In 1857 Frederick William IV suffered a stroke and became mentally disabled for the rest of his life. In January 1858 William became Prince Regent for his brother.

On January 2, 1861 Frederick William died and William ascended the throne as William I of Prussia. He inherited a conflict between Frederick William and the liberal parliament. He was considered a politically neutral person as he intervened less in politics than his brother. William nevertheless found a conservative solution for the conflict: he appointed Otto von Bismarck to the office of Prime Minister. According to the Prussian constitution, the Prime Minister was responsible solely to the king, not to parliament. Bismarck liked to see his work relationship with William as that of a vassal to his feudal superior. Nonetheless it was Bismarck who effectively directed the politics, interior as well as foreign; on several occasions he gained William's assent by threatening to resign.

In the aftermath of the Franco-Prussian War William was proclaimed German Emperor on January 18, 1871 in Versailles Palace. The title "German Emperor" was carefully chosen by Bismarck after discussion until (and after) the day of the proclamation. William accepted this title grudgingly as he would have preferred "Emperor of Germany" which, however, was unacceptable to the federated monarchs, and would also have signalled a claim to lands outside of his reign (Austria, Switzerland, Luxemburg etc.). The title "Emperor of the Germans", as proposed in 1848, was ruled out from the start anyway, as he considered himself chosen "by the grace of God", not by the people as in a democratic republic.

By this ceremony, the North German Confederation (1867-1871) was transformed into the German Empire ("Kaiserreich", 1871-1918). This Empire was a federal state; the emperor was head of state and president (primus inter pares - first among equals) of the federated monarchs (the kings of Bavaria, Württemberg, Saxony, the grand dukes of Baden and Hesse, and so on, not to forget the senates of the free cities of Hamburg, Lübeck and Bremen).

On May 11, 1878, Max Hödel failed in an assassination attempt on William in Berlin. A second attempt was made on June 2, 1878, by the anarchist Karl Nobiling, who wounded William before committing suicide. These attempts became the pretext for the institution of the Anti-Socialist Law, which was introduced by Bismarck’s government with the support of a majority in the Reichstag in October 18, 1878, for the purpose of fighting the socialist and working-class movement. The laws deprived the Social Democratic Party of Germany of its legal status; they prohibited all organizations, workers’ mass organizations and the socialist and workers’ press, decreed confiscation of socialist literature, and subjected Social-Democrats to reprisals. The laws were extended every 2-3 years. Despite this policy of reprisals the Social Democratic Party increased its influence among the masses. Under pressure of the mass working-class movement the laws were repealed on October 1, 1890.

In his memoirs, Bismarck describes William as an old-fashioned, courteous, infallibly polite gentleman and a genuine Prussian officer, whose good common sense was occasionally undermined by "female influences".

1908, Österreich, Franz Joseph I. Schöne silberne „Jubiläums“-1-Corona-Münze. Prägejahr: 1908 Prägeort: Wien Referenz: KM-2808. Nennwert: 1 Corona Zustand: Ein schönes, glänzendes AU-UNC mit klaren Details und schöner Tönung! Material: Silber (.900) 0,6944 Unzen. ASW-Durchmesser: 23 mm, Gewicht: 4,97 g. Vorderseite: Nackter Kopf von Franz Josef I. rechts. Legende: FRANC . IOS . ICH . D . G . IMP. AVSTR . REX BOH . GAL. KRANK . USW . ET AP. REX HVNG . * Rückseite: Beleuchtete Kaiserkrone, flankiert von Jubiläumsdaten. Monogramm (FJ1) des Kaisers auf Olivenzweig und darunter Wertangabe (1 Kor.). Legende: DVODECIM LVSTRIS GLORIOSE PERACTIS Franz Josef I. (englisch: Francis Joseph) Kaiser von Österreich, König von Ungarn (1830-1916), geboren in Wien. Der letzte bedeutende Habsburgermonarch. Franz Josef war der älteste Sohn von Erzherzog Franz Karl (Franz Karl), der Bruder und Erbe des österreichischen Kaisers Ferdinand I. war. Da sein Vater auf sein Recht auf den Thron verzichtete, wurde Franz Josef Kaiser, als Ferdinand gegen Ende der Revolution abdankte 1848. Als Franz Josef den Thron bestieg, befand sich Österreichs Stellung als europäische „Großmacht“ bereits im ernsthaften Niedergang. Drei externe Faktoren förderten den Niedergang Österreichs. 1. – Der „Verrat“ Österreichs an Russland im Krimkrieg (1853–1856) hat den österreichisch-russischen Beziehungen schweren Schaden zugefügt. Die anhaltende Feindseligkeit Russlands war ein Faktor in der Julikrise (1914), die zum Ausbruch des Ersten Weltkriegs führte. 2. – Die Vereinigung Italiens stellte eine neue Bedrohung für das Reich dar. Im darauffolgenden Jahrzehnt verlor Österreich fast alle seine italienischen Besitztümer wie die Lombardei und Venetien. 3. – Der Aufstieg der preußischen Vorherrschaft im Deutschen Bund und die Niederlage Österreichs im Preußisch-Österreichischen Krieg im Jahr 1866. Die deutsche Vereinigung im Jahr 1871 machte Österreich zur schwächeren der beiden deutschen Mächte. Österreich wurde durch diese Rückschläge geschwächt. Franz Josef hatte keine andere Wahl, als mit Ungarn über dessen Autonomieforderungen zu verhandeln. Österreich und Ungarn einigten sich auf die Schaffung einer Doppelmonarchie, in der die beiden Länder gleichberechtigte Partner sein würden. Unter dem Kaiserreich Österreich-Ungarn, wie es nach 1867 genannt wurde, war Ungarn in inneren Angelegenheiten völlig unabhängig, in der Außenpolitik handelten die beiden Länder jedoch gemeinsam. (Diese Tatsache trug zur Langsamkeit von AHs Reaktion auf die Ermordung von Franz Ferdinand bei.) Im selben Jahr wurden Franz Josef und Elisabeth offiziell zum König und zur Königin von Ungarn gekrönt. (Franz Josef heiratete 1854 Elisabeth, die Tochter des Herzogs Maximilian von Bayern. Sie hatten einen Sohn, Rudolf, und drei Töchter.) Als Doppelmonarch plante Franz Josef, den österreichischen Slawen eine Form der Selbstverwaltung zu gewähren, aber Die deutschen und ungarischen Eliten, die das Reich tatsächlich kontrollierten, lehnten jede Machtteilung ab. Die daraus resultierende Unzufriedenheit unter den österreichischen Tschechen und Serben schwächte die habsburgischen Reiche weiter und führte zu zunehmenden Spannungen mit Russland, das sich für die Sache der slawischen Völker Europas einsetzte. Die späteren Jahre von Franz Josef waren von einer Reihe von Tragödien in seiner Familie geprägt. 1889 beging sein einziger Sohn und Thronfolger, Erzherzog Rudolf, Selbstmord; Franz Josefs zweitjüngerer Bruder, Karl Ludwig, war 1896 an einer Krankheit gestorben, die auf schlechtes Wasser zurückzuführen war, das er auf einer Pilgerreise in die heiligen Länder getrunken hatte; 1898 wurde Elisabeth von einem italienischen Anarchisten ermordet. Die Thronfolge in Österreich war nicht einfach. Nach dem Selbstmord von Franz Josefs einzigem Sohn Rudolf wäre der nächste Nachfolger Franz Josefs jüngerer Bruder Maximillian gewesen. Maximilian war jedoch 1867 in Mexiko von einem Erschießungskommando hingerichtet worden, nachdem er drei Jahre lang als Kaiser von Mexiko regiert hatte. Karl Ludwigs ältester Sohn, Franz Ferdinand, löste Rudolf als Thronfolger ab. Franz Ferdinand wurde im Juni 1914 in Sarajevo von einem serbischen Nationalisten ermordet. Das Attentat löste eine Krise aus, die zum Ausbruch des Ersten Weltkriegs führte. Franz Josef starb am 21. November 1916. Die Niederlage Österreichs im Krieg erlebte er nicht mehr. Sein Großneffe Karl I. bestieg für zwei Jahre den Thron, war aber der letzte habsburgische Monarch. Wilhelm diente ab 1814 in der Armee, kämpfte während der Napoleonischen Kriege gegen Napoleon I. von Frankreich und war Berichten zufolge ein sehr tapferer Soldat. Er kämpfte unter Blücher in den Schlachten von Waterloo und Ligny. Er wurde auch ein ausgezeichneter Diplomat, indem er sich nach 1815 an diplomatischen Missionen beteiligte. Während der Revolutionen von 1848 schlug Wilhelm erfolgreich einen Aufstand nieder, der sich gegen seinen älteren Bruder, König Friedrich Wilhelm IV., richtete. Der Einsatz von Kanonen machte ihn damals unbeliebt und brachte ihm den Spitznamen Kartätschenprinz ein. Im Jahr 1857 erlitt Friedrich Wilhelm IV. einen Schlaganfall und war für den Rest seines Lebens geistig behindert. Im Januar 1858 wurde William Prinzregent für seinen Bruder. Am 2. Januar 1861 starb Friedrich Wilhelm und Wilhelm bestieg als Wilhelm I. von Preußen den Thron. Er erbte einen Konflikt zwischen Friedrich Wilhelm und dem liberalen Parlament. Er galt als politisch neutraler Mensch, da er sich weniger in die Politik einmischte als sein Bruder. Dennoch fand Wilhelm eine konservative Lösung für den Konflikt: Er ernannte Otto von Bismarck zum Ministerpräsidenten. Nach der preußischen Verfassung war der Ministerpräsident ausschließlich dem König und nicht dem Parlament verantwortlich. Bismarck betrachtete seine Arbeitsbeziehung mit Wilhelm gerne als die eines Vasallen seines feudalen Vorgesetzten. Dennoch war es Bismarck, der die Innen- und Außenpolitik effektiv leitete; mehrfach erlangte er Williams Zustimmung, indem er mit seinem Rücktritt drohte. Nach dem Deutsch-Französischen Krieg wurde Wilhelm am 18. Januar 1871 im Schloss Versailles zum deutschen Kaiser ausgerufen. Der Titel „Deutscher Kaiser“ wurde von Bismarck nach Diskussionen bis (und nach) dem Tag der Proklamation sorgfältig ausgewählt. Wilhelm nahm diesen Titel widerwillig an, da er den Titel „Kaiser von Deutschland“ vorgezogen hätte, was jedoch für die föderierten Monarchen inakzeptabel war und auch einen Anspruch auf Ländereien außerhalb seiner Herrschaft (Österreich, Schweiz, Luxemburg usw.) signalisiert hätte. Der 1848 vorgeschlagene Titel „Kaiser der Deutschen“ schied ohnehin von vornherein aus, da er sich „von Gottes Gnaden“ und nicht vom Volk wie in einer demokratischen Republik gewählt fühlte. Durch diese Zeremonie wurde der Norddeutsche Bund (1867-1871) in das Deutsche Kaiserreich (1871-1918) umgewandelt. Dieses Reich war ein Bundesstaat; Der Kaiser war Staatsoberhaupt und Präsident (primus inter pares – Erster unter Gleichen) der föderierten Monarchen (der Könige von Bayern, Württemberg, Sachsen, der Großherzöge von Baden und Hessen usw., nicht zu vergessen die Senate der Freie Städte Hamburg, Lübeck und Bremen). Am 11. Mai 1878 scheiterte Max Hödel bei einem Attentat auf Wilhelm in Berlin. Ein zweiter Versuch wurde am 2. Juni 1878 von dem Anarchisten Karl Nobiling unternommen, der William verwundete, bevor er Selbstmord beging. Diese Versuche wurden zum Vorwand für die Einführung des Sozialistengesetzes, das von der Regierung Bismarcks mit Unterstützung einer Mehrheit im Reichstag am 18. Oktober 1878 zur Bekämpfung der Sozialisten und der Arbeiterklasse eingeführt wurde Bewegung. Die Gesetze entzogen der Sozialdemokratischen Partei Deutschlands ihren Rechtsstatus; Sie verbot alle Organisationen, Arbeitermassenorganisationen und die sozialistische und Arbeiterpresse, verfügte die Beschlagnahmung sozialistischer Literatur und unterzog die Sozialdemokraten Repressalien. Die Gesetze wurden alle 2-3 Jahre verlängert. Trotz dieser Repressalienpolitik steigerte die Sozialdemokratische Partei ihren Einfluss unter den Massen. Unter dem Druck der Massenbewegung der Arbeiterklasse wurden die Gesetze am 1. Oktober 1890 aufgehoben. In seinen Memoiren beschreibt Bismarck Wilhelm als einen altmodischen, höflichen, unfehlbar höflichen Herrn und echten preußischen Offizier, dessen gesunder Menschenverstand gelegentlich untergraben wurde durch „weibliche Einflüsse“.

1908 г., Австрия, Франциск Иосиф I. Хорошая серебряная монета «Юбилейная» номиналом 1 корона. Год чеканки: 1908 Место монетного двора: Вена Артикул: KM-2808. Номинал: 1 корона. Состояние: Блестящий AU-UNC, с четкими деталями и приятной тонировкой! Материал: Серебро (0,900) 0,6944 унции. ASW Диаметр: 23 мм Вес: 4,97 г Аверс: непокрытая голова Франца-Иосифа I вправо. Легенда: ФРАНК. iOS. Я. Д. Г . ИМП. АВСТР. РЕКС БОХ. ГАЛ. БОЛЬНОЙ . И Т. Д . ЭТ АП. РЕКС ХВНГ. * Реверс: Императорская корона с подсветкой и юбилейными датами по бокам. Вензель (FJ1) Императора помещен на оливковом фоне, номинал (1 Кор.) внизу. Легенда: DVODECIM LVSTRIS GLORIOSE PERACTIS Франц Иосиф I (английский: Франциск Иосиф) Император Австрии, король Венгрии (1830-1916), родился в Вене. Последний значительный монарх Габсбургов. Франц Иосиф был старшим сыном эрцгерцога Франца Карла (Фрэнсиса Карла), который был братом и наследником австрийского императора Фердинанда I. Поскольку его отец отказался от своего права на престол, Франц Иосиф стал императором, когда Фердинанд отрекся от престола в конце революции 1848. К тому времени, когда Франц Иосиф взошел на престол, положение Австрии как европейской «великой державы» уже серьезно ухудшилось. Три внешних фактора способствовали упадку Австрии. 1. -- "Предательство" Австрии России в Крымской войне (1853-1856 гг.) серьезно повредило австро-российским отношениям. Затянувшаяся неприязнь к России стала одним из факторов июльского (1914 г.) кризиса, который привел к началу Первой мировой войны. 2. -- Объединение Италии создало новую угрозу империи. В последующее десятилетие Австрия потеряла почти все свои итальянские владения, такие как Ломбардия и Венеция. 3. -- Рост прусского господства в Германской Конфедерации и поражение Австрии в австро-прусской войне в 1866 году. Объединение Германии в 1871 году сделало Австрию меньшей из двух немецких держав. Австрия была ослаблена этими неудачами. У Франца-Иосифа не было другого выбора, кроме как вести переговоры с Венгрией по поводу ее требований об автономии. Австрия и Венгрия согласились создать двойную монархию, в которой две страны будут равноправными партнерами. В составе империи Австро-Венгрии, как она называлась после 1867 года, Венгрия имела полную независимость во внутренних делах, но во внешней политике обе страны действовали совместно. (Этот факт способствовал медлительности реакции АХ на убийство Франца Фердинанда). В том же году Франц Иосиф и Елизавета были официально коронованы королем и королевой Венгрии. (Франц Иосиф женился на Елизавете, дочери герцога Максимилиана Баварского, в 1854 году. У них был сын Рудольф и три дочери.) Будучи двойным монархом, Франц Иосиф планировал предоставить некоторую форму самоуправления австрийским славянам, но немецкая и мадьярская элиты, которые фактически контролировали империю, выступали против любого разделения власти. Возникшее в результате недовольство среди австрийских чехов и сербов еще больше ослабило королевства Габсбургов и вызвало усиление трений с Россией, которая отстаивала интересы славянских народов Европы. Последние годы жизни Франца-Иосифа были отмечены серией трагедий в его семье. В 1889 году его единственный сын и наследник престола эрцгерцог Рудольф покончил жизнь самоубийством; Второй младший брат Франца-Иосифа, Карл Людвиг, умер в 1896 году от болезни из-за плохой воды, которую он пил во время паломничества по святым землям; в 1898 году Элизабет была убита итальянским анархистом. Наследование австрийского престола было непростым. После самоубийства единственного сына Франца-Иосифа Рудольфа следующим наследником должен был стать младший брат Франца-Иосифа Максимилиан. Максимилиан, однако, был расстрелян в Мексике в 1867 году после трехлетнего правления на посту императора Мексики. Старший сын Карла Людвига, Франц Фердинанд, сменил Рудольфа на посту наследника престола. Франц Фердинанд был убит сербским националистом в Сараево в июне 1914 года. Это убийство спровоцировало кризис, который привел к началу Первой мировой войны. Франц Иосиф умер 21 ноября 1916 года. Он не дожил до поражения Австрии в войне. Его внучатый племянник Карл I вступил на престол на два года, но был последним монархом Габсбургов. Уильям служил в армии с 1814 года, сражался против Наполеона I во Франции во время наполеоновских войн и, как сообщается, был очень храбрым солдатом. Он сражался под командованием Блюхера в битвах при Ватерлоо и Линьи. Он также стал превосходным дипломатом, участвуя в дипломатических миссиях после 1815 года. Во время революций 1848 года Уильям успешно подавил восстание, направленное против его старшего брата, короля Фридриха Вильгельма IV. Использование пушек сделало его непопулярным в то время и принесло ему прозвище Kartätschenprinz (Принц Картешота). В 1857 году Фридрих Вильгельм IV перенес инсульт и на всю оставшуюся жизнь стал психически недееспособным. В январе 1858 года Уильям стал принцем-регентом своего брата. 2 января 1861 года Фридрих Вильгельм умер, и Вильгельм взошел на трон как Вильгельм I Прусский. Он унаследовал конфликт между Фредериком Вильгельмом и либеральным парламентом. Его считали политически нейтральным человеком, поскольку он меньше вмешивался в политику, чем его брат. Тем не менее Вильгельм нашел консервативное решение конфликта: он назначил Отто фон Бисмарка на пост премьер-министра. Согласно конституции Пруссии, премьер-министр нес ответственность исключительно перед королем, а не перед парламентом. Бисмарку нравилось рассматривать свои рабочие отношения с Вильгельмом как отношения вассала своего феодального начальника. Тем не менее именно Бисмарк эффективно руководил политикой, как внутренней, так и внешней; несколько раз он добивался согласия Уильяма, угрожая уйти в отставку. После франко-прусской войны 18 января 1871 года в Версальском дворце Вильгельм был провозглашен императором Германии. Титул «Немецкий император» был тщательно выбран Бисмарком после обсуждения до (и после) дня провозглашения. Вильгельм принял этот титул неохотно, поскольку он предпочел бы «Императора Германии», что, однако, было неприемлемо для федеративных монархов, а также сигнализировало бы о претензиях на земли за пределами его правления (Австрия, Швейцария, Люксембург и т. Д.). Титул «Император германцев», предложенный в 1848 году, все равно был исключен с самого начала, поскольку он считал себя избранным «по милости Божией», а не народом, как в демократической республике. По этой церемонии Северо-Германская Конфедерация (1867-1871) была преобразована в Германскую империю («Кайзеррайх», 1871-1918). Эта Империя была федеративным государством; император был главой государства и президентом (primus inter pares — первый среди равных) федеративных монархов (королей Баварии, Вюртемберга, Саксонии, великих герцогов Бадена и Гессена и т. д., не говоря уже о сенатах вольные города Гамбург, Любек и Бремен). 11 мая 1878 года Макс Хёдель провалил покушение на Уильяма в Берлине. Вторая попытка была предпринята 2 июня 1878 года анархистом Карлом Нобилингом, который ранил Уильяма перед тем, как покончить жизнь самоубийством. Эти попытки стали предлогом для принятия «Антисоциалистического закона», который был введен правительством Бисмарка при поддержке большинства в рейхстаге 18 октября 1878 года с целью борьбы с социалистическими и рабочими классами. движение. Законы лишили Социал-демократическую партию Германии ее легального статуса; они запретили все организации, рабочие массовые организации, социалистическую и рабочую печать, издали декреты о конфискации социалистической литературы и подвергли репрессиям социал-демократов. Законы продлевались каждые 2-3 года. Несмотря на эту политику репрессий, Социал-демократическая партия увеличила свое влияние в массах. Под давлением массового рабочего движения 1 октября 1890 года законы были отменены. В своих мемуарах Бисмарк описывает Вильгельма как старомодного, учтивого, безупречно вежливого джентльмена и настоящего прусского офицера, чей здравый смысл время от времени подрывался. под «женским влиянием».

1908 р., Австрія, Франц Йосиф I. Красива срібна «Ювілейна» монета 1 корона. Рік карбування: 1908 Місце карбування: Відень Посилання: KM-2808. Номінал: 1 корона. Стан: гарний блиск AU-UNC з чіткими деталями та гарним тонуванням! Матеріал: срібло (.900) 0,6944 унції. ASW Діаметр: 23 мм Вага: 4,97 г Аверс: Неголена голова Франца Йосифа I праворуч. Легенда: ФРАНЦІЯ. IOS . я D . G . IMP . AVSTR . РЕКС БОХ. GAL . ХВОРИТИ . ТОЩО ET AP . РЕКС ХВНГ . * Реверс: підсвічена імператорська корона, оточена ювілейними датами. Монограма (FJ1) імператора розміщена на оливковій брилі та номіналі (1 Кор.) внизу. Легенда: DVODECIM LVSTRIS GLORIOSE PERACTIS Франц Йосиф I (англ. Francis Joseph) Імператор Австрії, король Угорщини (1830-1916), народився у Відні. Останній значний монарх Габсбургів. Франц Йосиф був старшим сином ерцгерцога Франца Карла (Франциска Карла), який був братом і спадкоємцем австрійського імператора Фердинанда I. Оскільки його батько відмовився від права на престол, Франц Йосиф став імператором, коли Фердинанд зрікся престолу ближче до кінця революції 1848. До того часу, як Франц Йосиф вступив на престол, позиція Австрії як європейської «великої держави» вже була в серйозному занепаді. Три зовнішні фактори сприяли занепаду Австрії. 1. -- «Зрада» Австрії Росії в Кримській війні (1853-1856) серйозно зашкодила австро-російським відносинам. Тривала російська злопам'ятність стала чинником липневої (1914) кризи, яка призвела до початку Першої світової війни. 2. -- Об'єднання Італії створило нову загрозу для імперії. У наступне десятиліття Австрія втратила майже всі свої італійські володіння, такі як Ломбардія та Венеція. 3. -- Посилення домінування Пруссії в Німецькому союзі та поразка Австрії в австро-прусській війні в 1866 році. Об'єднання Німеччини в 1871 році зробило Австрію меншою з двох німецьких держав. Австрія була ослаблена цими поразками. У Франца Йосифа не було іншого вибору, як вести переговори з Угорщиною щодо її вимог автономії. Австрія та Угорщина домовилися про створення дуалістичної монархії, в якій обидві країни будуть рівноправними партнерами. Під імперією Австро-Угорщини, як її називали після 1867 року, Угорщина мала повну незалежність у внутрішніх справах, але дві країни діяли спільно у зовнішніх справах. (Цей факт сприяв повільності реакції AH на вбивство Франца Фердинанда). Того ж року Франц Йосип і Єлизавета були офіційно короновані королем і королевою Угорщини. (Франц Йосиф одружився з Єлизаветою, дочкою герцога Максиміліана Баварського, у 1854 році. У них був один син, Рудольф, і три дочки.) Як подвійний монарх, Франц Йосиф планував надати певну форму самоврядування австрійським слов’янам, але німецька та угорська еліти, які фактично контролювали імперію, виступали проти будь-якого розподілу влади. Невдоволення австрійських чехів і сербів, що виникло в результаті, ще більше послабило королівство Габсбургів і спричинило посилення тертя з Росією, яка відстоювала справу слов'янських народів Європи. Останні роки життя Франца-Йосифа були відзначені низкою трагедій у його родині. У 1889 році його єдиний син і спадкоємець престолу, ерцгерцог Рудольф, покінчив життя самогубством; Другий молодший брат Франца Йосипа, Карл Людвіг, помер у 1896 році від хвороби через погану воду, яку він пив під час паломництва до святих земель; у 1898 році Єлизавета була вбита італійським анархістом. Успадкування австрійського престолу не було простим. Після самогубства єдиного сина Франца-Йосифа Рудольфа, наступним у черзі став би молодший брат Франца-Йосифа Максиміліан. Проте Максиміліана було страчено розстріляним у Мексиці в 1867 році після 3-річного правління імператором Мексики. Старший син Карла Людвіга, Франц Фердинанд, змінив Рудольфа в якості спадкоємця престолу. Франц Фердинанд був убитий сербським націоналістом у Сараєво в червні 1914 року. Це вбивство прискорило кризу, яка призвела до початку Першої світової війни. Франц Йосиф помер 21 листопада 1916 року. Він не дожив до поразки Австрії у війні. Його внучатий племінник Карл I посів трон на два роки, але був останнім монархом Габсбургів. Вільям служив в армії з 1814 року, воював проти Наполеона I під час наполеонівських війн і був дуже хоробрим солдатом. Він воював під керівництвом Блюшера в битвах при Ватерлоо та Ліньї. Він також став чудовим дипломатом, беручи участь у дипломатичних місіях після 1815 року. Під час революцій 1848 року Вільям успішно придушив повстання, спрямоване проти його старшого брата короля Фрідріха Вільгельма IV. Використання гармат зробило його непопулярним у той час і принесло йому прізвисько Kartätschenprinz (Принц дроби). У 1857 році Фрідріх Вільгельм IV переніс інсульт і став розумово неповноцінним на все життя. У січні 1858 року Вільям став принцом-регентом свого брата. 2 січня 1861 року Фрідріх Вільгельм помер, і Вільгельм зійшов на престол як Вільгельм I Прусський. Він успадкував конфлікт між Фрідріхом Вільгельмом і ліберальним парламентом. Його вважали політично нейтральною людиною, оскільки він менше втручався в політику, ніж його брат. Проте Вільям знайшов консервативне вирішення конфлікту: він призначив Отто фон Бісмарка на посаду прем'єр-міністра. Відповідно до прусської конституції прем'єр-міністр був відповідальний виключно перед королем, а не перед парламентом. Бісмарку подобалося розглядати його робочі стосунки з Вільгельмом як відносини васала свого феодального начальника. Тим не менш, саме Бісмарк фактично керував політикою, як внутрішньою, так і зовнішньою; кілька разів він домігся згоди Вільяма, погрожуючи піти у відставку. Після франко-прусської війни Вільгельм був проголошений німецьким імператором 18 січня 1871 року у Версальському палаці. Титул «Німецький імператор» був ретельно обраний Бісмарком після обговорення до (і після) дня проголошення. Вільгельм неохоче прийняв цей титул, оскільки він віддав би перевагу «імператор Німеччини», що, однак, було неприйнятним для федеративних монархів, і також сигналізував би про претензії на землі за межами його правління (Австрія, Швейцарія, Люксембург тощо). Титул «Імператор Німеччини», запропонований у 1848 році, все одно був виключений із самого початку, оскільки він вважав себе обраним «благодаттю Бога», а не народом, як у демократичній республіці. Цією церемонією Північнонімецький союз (1867-1871) було перетворено на Німецьку імперію («Kaiserreich», 1871-1918). Ця імперія була федеративною державою; імператор був главою держави та президентом (primus inter pares — перший серед рівних) федеративних монархів (королів Баварії, Вюртемберга, Саксонії, великих герцогів Бадена та Гессену тощо, не забуваючи про сенати вільні міста Гамбург, Любек і Бремен). 11 травня 1878 року Макс Гедель провалив замах на Вільяма в Берліні. Друга спроба була зроблена 2 червня 1878 року анархістом Карлом Нобілінгом, який поранив Вільяма перед самогубством. Ці спроби стали приводом для інституту антисоціалістичного закону, який був введений урядом Бісмарка за підтримки більшості в рейхстазі 18 жовтня 1878 року з метою боротьби з соціалістичним і робітничим класом. рух. Закони позбавили Соціал-демократичну партію Німеччини легального статусу; вони заборонили всі організації, робітничі масові організації, соціалістичну і робітничу пресу, постановили конфіскацію соціалістичної літератури, піддали соціал-демократів репресіям. Дія законів продовжувалася кожні 2-3 роки. Незважаючи на таку політику репресій, соціал-демократична партія посилила свій вплив у масах. Під тиском масового робітничого руху закони були скасовані 1 жовтня 1890 року. У своїх мемуарах Бісмарк описує Вільяма як старомодного, ввічливого, безпомилково ввічливого джентльмена та справжнього прусського офіцера, чий здоровий глузд час від часу підривався. «жіночими впливами».

1908, Austria, Francesco Giuseppe I. Bella moneta in argento "Giubileo" da 1 corona. Anno di zecca: 1908 Luogo di zecca: Vienna Riferimento: KM-2808. Denominazione: 1 Corona Condizioni: Una bella lucentezza AU-UNC con dettagli nitidi e bei toni! Materiale: argento (.900) 0,6944 once. ASW Diametro: 23 mm Peso: 4,97 g Dritto: testa nuda di Francesco Giuseppe I a destra. Legenda: FRANCO . IOS. IO . D . G . IMP. AVSTR. REX BOH. GAL. MALATO . ECCETERA . ETAP. REX HVNG. * Rovescio: corona imperiale illuminata, fiancheggiata dalle date dell'anniversario. Monogramma (FJ1) dell'Imperatore posto su olio d'oliva e valore (1 Cor.) in basso. Legenda: DVODECIM LVSTRIS GLORIOSE PERACTIS Franz Josef I (inglese: Francis Joseph) Imperatore d'Austria, re d'Ungheria, (1830-1916), nato a Vienna. L'ultimo monarca asburgico significativo. Francesco Giuseppe era il figlio maggiore dell'arciduca Francesco Carlo (Francesco Carlo), fratello ed erede dell'imperatore austriaco Ferdinando I. Poiché suo padre rinunciò al diritto al trono, Francesco Giuseppe divenne imperatore quando Ferdinando abdicò verso la fine della rivoluzione di 1848. Quando Francesco Giuseppe salì al trono, la posizione dell'Austria come "grande potenza" europea era già in grave declino. Tre fattori esterni hanno favorito il declino dell'Austria. 1. – Il “tradimento” della Russia da parte dell’Austria nella guerra di Crimea (1853-1856) danneggiò gravemente le relazioni austro-russe. La persistente ostilità russa fu un fattore determinante nella crisi del luglio (1914) che portò allo scoppio della prima guerra mondiale. 2. -- L'unificazione d'Italia costituì una nuova minaccia per l'impero. Nel decennio successivo l'Austria perse quasi tutti i suoi possedimenti italiani, come la Lombardia e il Veneto. 3. – L'ascesa del dominio prussiano sulla Confederazione tedesca e la sconfitta dell'Austria nella guerra austro-prussiana nel 1866. L'unificazione tedesca nel 1871 rese l'Austria la minore delle due potenze tedesche. L'Austria è stata indebolita da questi rovesci. Franz Josef non aveva altra scelta che negoziare con l'Ungheria sulle sue richieste di autonomia. Austria e Ungheria hanno deciso di creare una doppia monarchia in cui i due paesi sarebbero partner alla pari. Sotto l'impero austro-ungarico, come era noto dopo il 1867, l'Ungheria godeva di completa indipendenza negli affari interni, ma i due paesi agivano congiuntamente negli affari esteri. (Questo fatto ha contribuito alla lentezza della risposta di AH all'omicidio di Franz Ferdinand). Lo stesso anno Francesco Giuseppe ed Elisabetta furono formalmente incoronati re e regina d'Ungheria. (Franz Josef sposò Elisabetta, figlia del duca Massimiliano di Baviera, nel 1854. Ebbero un figlio, Rodolfo, e tre figlie.) Come doppio monarca, Franz Josef progettò di concedere una qualche forma di autogoverno agli slavi austriaci, ma le élite tedesche e magiare che effettivamente controllavano l’impero si opponevano a qualsiasi condivisione del potere. La conseguente insoddisfazione tra cechi e serbi austriaci indebolì ulteriormente i regni asburgici e causò maggiori attriti con la Russia, che difendeva la causa dei popoli slavi europei. Gli ultimi anni di Francesco Giuseppe furono segnati da una serie di tragedie familiari. Nel 1889 il suo unico figlio ed erede al trono, l'arciduca Rodolfo, si suicidò; Il secondo fratello minore di Franz Josef, Karl Ludwig, era morto nel 1896 di malattia a causa della cattiva acqua che aveva bevuto durante un pellegrinaggio in Terra Santa; nel 1898 Elisabetta fu assassinata da un anarchico italiano. La successione al trono austriaco non fu semplice. Dopo il suicidio dell'unico figlio di Francesco Giuseppe, Rodolfo, il successivo successore sarebbe stato il fratello minore di Francesco Giuseppe, Massimiliano. Massimiliano, tuttavia, era stato giustiziato da un plotone di esecuzione in Messico nel 1867 dopo un regno di 3 anni come imperatore del Messico. Il figlio maggiore di Karl Ludwig, Franz Ferdinand, sostituì Rodolfo come erede al trono. Francesco Ferdinando fu assassinato da un nazionalista serbo a Sarajevo nel giugno 1914. L'assassinio fece precipitare una crisi che portò allo scoppio della prima guerra mondiale. Francesco Giuseppe morì il 21 novembre 1916. Non visse abbastanza da vedere la sconfitta dell'Austria nella guerra. Il suo pronipote, Carlo I, salì al trono per due anni, ma fu l'ultimo monarca asburgico. William prestò servizio nell'esercito dal 1814 in poi, combatté contro Napoleone I di Francia durante le guerre napoleoniche e, secondo quanto riferito, era un soldato molto coraggioso. Combatté sotto Blücher nelle battaglie di Waterloo e Ligny. Divenne anche un eccellente diplomatico impegnandosi in missioni diplomatiche dopo il 1815. Durante le rivoluzioni del 1848, Guglielmo represse con successo una rivolta che mirava contro suo fratello maggiore, il re Federico Guglielmo IV. L'uso dei cannoni lo rese impopolare all'epoca e gli valse il soprannome di Kartätschenprinz (Principe della mitraglia). Nel 1857 Federico Guglielmo IV fu colpito da un ictus e rimase mentalmente disabile per il resto della sua vita. Nel gennaio 1858 William divenne principe reggente per suo fratello. Il 2 gennaio 1861 Federico Guglielmo morì e Guglielmo salì al trono come Guglielmo I di Prussia. Ha ereditato un conflitto tra Frederick William e il parlamento liberale. Era considerato una persona politicamente neutrale poiché interveniva meno in politica di suo fratello. Guglielmo trovò tuttavia una soluzione conservatrice al conflitto: nominò Otto von Bismarck alla carica di Primo Ministro. Secondo la costituzione prussiana, il primo ministro era responsabile esclusivamente nei confronti del re e non del parlamento. A Bismarck piaceva vedere il suo rapporto di lavoro con Guglielmo come quello di un vassallo del suo superiore feudale. Tuttavia fu Bismarck a dirigere efficacemente la politica, sia interna che estera; in diverse occasioni ottenne il consenso di William minacciando di dimettersi. All'indomani della guerra franco-prussiana, Guglielmo fu proclamato imperatore tedesco il 18 gennaio 1871 nel palazzo di Versailles. Il titolo di "Imperatore tedesco" fu scelto con cura da Bismarck dopo aver discusso fino (e dopo) il giorno della proclamazione. Guglielmo accettò a malincuore questo titolo poiché avrebbe preferito "Imperatore di Germania" che, tuttavia, era inaccettabile per i monarchi federati, e avrebbe anche segnalato una rivendicazione su terre al di fuori del suo regno (Austria, Svizzera, Lussemburgo ecc.). Il titolo di "Imperatore dei tedeschi", proposto nel 1848, fu comunque escluso in partenza, poiché si considerava scelto "per grazia di Dio" e non dal popolo come nelle repubblica democratiche. Con questa cerimonia la Confederazione della Germania settentrionale (1867-1871) fu trasformata nell'Impero tedesco ("Kaiserreich", 1871-1918). Questo impero era uno stato federale; l'imperatore era capo di Stato e presidente (primus inter pares - primo tra pari) dei monarchi federati (i re di Baviera, Württemberg, Sassonia, i granduchi di Baden e d'Assia, e così via, per non dimenticare i senati dei città libere di Amburgo, Lubecca e Brema). L'11 maggio 1878 Max Hödel fallì nell'attentato a William a Berlino. Un secondo tentativo fu effettuato il 2 giugno 1878 dall'anarchico Karl Nobiling, che ferì William prima di suicidarsi. Questi tentativi divennero il pretesto per l’istituzione della legge antisocialista, introdotta dal governo Bismarck con l’appoggio della maggioranza del Reichstag il 18 ottobre 1878, allo scopo di combattere l’opposizione socialista e operaia. movimento. Le leggi privarono il Partito socialdemocratico tedesco del suo status giuridico; proibirono tutte le organizzazioni, le organizzazioni di massa operaie e la stampa socialista e operaia, decretarono la confisca della letteratura socialista e sottoposero i socialdemocratici a rappresaglie. Le leggi venivano prorogate ogni 2-3 anni. Nonostante questa politica di rappresaglia, il partito socialdemocratico aumentò la sua influenza tra le masse. Sotto la pressione del movimento operaio di massa, le leggi furono abrogate il 1° ottobre 1890. Nelle sue memorie, Bismarck descrive William come un gentiluomo all'antica, cortese, infallibilmente educato e un vero ufficiale prussiano, il cui buon senso era occasionalmente minato. da "influenze femminili".

1908, Autriche, François Joseph I. Belle pièce d'argent "Jubilé" 1 Corona. Année de menthe : 1908 Lieu de menthe : Vienne Référence : KM-2808. Dénomination : 1 Corona Condition : Un joli lustre AU-UNC avec des détails nets et une belle tonalité ! Matériel : Argent (.900) 0,6944 Oz. ASW Diamètre : 23 mm Poids : 4,97 g Avers : Tête nue de François-Joseph Ier à droite. Légende : FRANC . IOS. JE . D . G . IMP. AVSTR. REX BOH. GAL. JE VAIS . ETC . ETAP. REX HVNG. * Revers : couronne impériale illuminée, flanquée de dates d'anniversaire. Monogramme (FJ1) de l'Empereur placé sur olive-spray et valeur (1 Cor.) en dessous. Légende : DVODECIM LVSTRIS GLORIOSE PERACTIS François-Joseph Ier (anglais : François-Joseph) Empereur d'Autriche, roi de Hongrie, (1830-1916), né à Vienne. Le dernier monarque important des Habsbourg. François-Joseph était le fils aîné de l'archiduc François-Charles (Francis Charles), frère et héritier de l'empereur autrichien Ferdinand I. Parce que son père avait renoncé à son droit au trône, François-Joseph devint empereur lorsque Ferdinand abdiqua vers la fin de la révolution de 1848. Au moment où François-Joseph accède au trône, la position de l'Autriche en tant que « grande puissance » européenne est déjà en grave déclin. Trois facteurs externes ont accentué le déclin de l'Autriche. 1. -- La « trahison » de l'Autriche envers la Russie lors de la guerre de Crimée (1853-1856) a gravement porté atteinte aux relations austro-russes. La mauvaise volonté persistante de la Russie a été un facteur dans la crise de juillet (1914) qui a conduit au déclenchement de la Première Guerre mondiale. 2. -- L'unification de l'Italie constitue une nouvelle menace pour l'empire. Dans la décennie qui suivit, l'Autriche perdit presque toutes ses possessions italiennes, comme la Lombardie et la Vénétie. 3. -- La montée de la domination prussienne sur la Confédération allemande et la perte de l'Autriche de la guerre austro-prussienne en 1866. L'unification allemande en 1871 a fait de l'Autriche la moindre des deux puissances allemandes. L'Autriche fut affaiblie par ces revers. François-Joseph n'avait d'autre choix que de négocier avec la Hongrie sur ses revendications d'autonomie. L'Autriche et la Hongrie ont convenu de créer une double monarchie dans laquelle les deux pays seraient des partenaires égaux. Sous l’empire austro-hongrois, comme on l’appelait après 1867, la Hongrie jouissait d’une totale indépendance dans les affaires intérieures, mais les deux pays agissaient conjointement dans les affaires étrangères. (Ce fait a contribué à la lenteur de la réponse d'AH au meurtre de François Ferdinand). La même année, François-Joseph et Élisabeth sont officiellement couronnés roi et reine de Hongrie. (François-Joseph épousa Elizabeth, fille du duc Maximilien de Bavière, en 1854. Ils eurent un fils, Rudolf, et trois filles.) En tant que double monarque, François-Joseph prévoyait d'accorder une certaine forme d'autonomie gouvernementale aux Slaves autrichiens, mais les élites allemandes et magyares qui contrôlaient réellement l’empire s’opposaient à tout partage du pouvoir. Le mécontentement qui en résulta parmi les Tchèques et les Serbes d'Autriche affaiblit encore davantage les royaumes des Habsbourg et provoqua des frictions accrues avec la Russie, qui défendait la cause des peuples slaves d'Europe. Les dernières années de François-Joseph furent marquées par une série de tragédies dans sa famille. En 1889, son fils unique et héritier du trône, l'archiduc Rodolphe, se suicida ; Le deuxième frère cadet de François-Joseph, Karl Ludwig, était décédé en 1896 des suites d'une maladie due à la mauvaise eau qu'il avait bu lors d'un pèlerinage en Terre Sainte ; en 1898, Elizabeth fut assassinée par un anarchiste italien. La succession au trône autrichien n'a pas été simple. Après le suicide du fils unique de François-Joseph, Rudolf, le prochain successeur aurait été le frère cadet de François-Joseph, Maximillian. Maximillien, cependant, avait été exécuté par un peloton d'exécution au Mexique en 1867 après un règne de trois ans en tant qu'empereur du Mexique. Le fils aîné de Karl Ludwig, Franz Ferdinand, remplace Rudolf comme héritier du trône. Franz Ferdinand a été assassiné par un nationaliste serbe à Sarajevo en juin 1914. L'assassinat a précipité une crise qui a conduit au déclenchement de la Première Guerre mondiale. François-Joseph est décédé le 21 novembre 1916. Il n'a pas vécu jusqu'à la défaite de l'Autriche dans la guerre. Son petit-neveu, Charles Ier, monta sur le trône pendant deux ans, mais fut le dernier monarque des Habsbourg. William a servi dans l'armée à partir de 1814, a combattu contre Napoléon Ier de France pendant les guerres napoléoniennes et aurait été un soldat très courageux. Il combat sous les ordres de Blücher aux batailles de Waterloo et de Ligny. Il devint également un excellent diplomate en s'engageant dans des missions diplomatiques après 1815. Au cours des révolutions de 1848, Guillaume réussit à écraser une révolte visant son frère aîné, le roi Frédéric-Guillaume IV. L'utilisation de canons le rendit impopulaire à l'époque et lui valut le surnom de Kartätschenprinz (Prince de la Mitraille). En 1857, Frédéric-Guillaume IV fut victime d'un accident vasculaire cérébral et devint handicapé mental pour le reste de sa vie. En janvier 1858, William devint prince régent pour son frère. Le 2 janvier 1861, Frédéric-Guillaume mourut et Guillaume monta sur le trône sous le nom de Guillaume Ier de Prusse. Il a hérité d'un conflit entre Frédéric-Guillaume et le parlement libéral. Il était considéré comme une personne politiquement neutre car il intervenait moins dans la politique que son frère. Guillaume trouva néanmoins une solution conservatrice au conflit : il nomma Otto von Bismarck au poste de Premier ministre. Selon la constitution prussienne, le Premier ministre était responsable uniquement devant le roi et non devant le Parlement. Bismarck aimait voir sa relation de travail avec William comme celle d'un vassal de son supérieur féodal. Néanmoins, c’est Bismarck qui dirigea effectivement la politique, intérieure comme extérieure ; à plusieurs reprises, il obtint l'assentiment de William en menaçant de démissionner. Au lendemain de la guerre franco-prussienne, Guillaume fut proclamé empereur allemand le 18 janvier 1871 au château de Versailles. Le titre « Empereur allemand » a été soigneusement choisi par Bismarck après discussion jusqu'au (et après) le jour de la proclamation. Guillaume accepta ce titre à contrecœur car il aurait préféré « empereur d'Allemagne », ce qui était cependant inacceptable pour les monarques fédérés, et aurait également signalé une revendication sur des terres en dehors de son règne (Autriche, Suisse, Luxembourg, etc.). Le titre d'« empereur des Allemands », proposé en 1848, fut de toute façon exclu d'emblée, car il se considérait comme choisi « par la grâce de Dieu », et non par le peuple comme dans une république démocratique. Par cette cérémonie, la Confédération de l'Allemagne du Nord (1867-1871) fut transformée en Empire allemand (« Kaiserreich », 1871-1918). Cet Empire était un État fédéral ; l'empereur était chef d'État et président (primus inter pares - premier parmi ses égaux) des monarques fédérés (les rois de Bavière, de Wurtemberg, de Saxe, les grands-ducs de Bade et de Hesse, etc., sans oublier les sénats de la villes libres de Hambourg, Lübeck et Brême). Le 11 mai 1878, Max Hödel échoua dans une tentative d'assassinat contre Guillaume à Berlin. Une deuxième tentative fut faite le 2 juin 1878 par l'anarchiste Karl Nobiling, qui blessa William avant de se suicider. Ces tentatives servirent de prétexte à l'institution de la loi antisocialiste, introduite par le gouvernement de Bismarck avec le soutien de la majorité au Reichstag le 18 octobre 1878, dans le but de lutter contre l'opposition socialiste et ouvrière. mouvement. Les lois ont privé le Parti social-démocrate allemand de son statut juridique ; ils interdisèrent toutes les organisations, les organisations de masse ouvrières et la presse socialiste et ouvrière, décrétèrent la confiscation de la littérature socialiste et soumettèrent les social-démocrates à des représailles. Les lois étaient prolongées tous les 2-3 ans. Malgré cette politique de représailles, le Parti social-démocrate accroît son influence parmi les masses. Sous la pression du mouvement ouvrier de masse, les lois furent abrogées le 1er octobre 1890. Dans ses mémoires, Bismarck décrit William comme un gentleman démodé, courtois, infailliblement poli et un véritable officier prussien, dont le bon sens était parfois mis à mal. par des « influences féminines ».

1908, Austria, Francisco José I. Bonita moneda de 1 Corona "Jubileo" de plata. Año de acuñación: 1908 Lugar de acuñación: Viena Referencia: KM-2808. Denominación: 1 Corona Condición: ¡Un brillo agradable AU-UNC con detalles nítidos y un tono agradable! Material: Plata (.900) 0.6944 Oz. ASW Diámetro: 23 mm Peso: 4,97 g Anverso: Cabeza desnuda de Francisco José I a derecha. Leyenda: FRANCO. IOS. I . D . G. IMP. AVSTR. REXBOH. GALÓN. ENFERMO . ETC . ETAP. REX HVNG. * Reverso: Corona imperial iluminada, flanqueada por fechas de aniversario. Monograma (FJ1) del Emperador colocado sobre spray de oliva y valor (1 Cor.) debajo. Leyenda: DVODECIM LVSTRIS GLORIOSE PERACTIS Francisco José I (inglés: Francisco José) Emperador de Austria, rey de Hungría (1830-1916), nacido en Viena. El último monarca importante de los Habsburgo. Francisco José era el hijo mayor del archiduque Francisco Carlos (Francisco Carlos), hermano y heredero del emperador de Austria Fernando I. Debido a que su padre renunció a su derecho al trono, Francisco José se convirtió en emperador cuando Fernando abdicó cerca del final de la revolución de 1848. Cuando Francisco José subió al trono, la posición de Austria como "gran potencia" europea ya estaba en grave declive. Tres factores externos contribuyeron al declive de Austria. 1. -- La "traición" de Austria a Rusia en la Guerra de Crimea (1853-1856) dañó gravemente las relaciones austro-rusas. La persistente mala voluntad rusa fue un factor en la crisis de julio (1914) que condujo al estallido de la Primera Guerra Mundial. 2.- La unificación de Italia supuso una nueva amenaza para el imperio. En la década siguiente, Austria perdió casi todas sus posesiones italianas, como Lombardía y Venecia. 3. -- El ascenso del dominio prusiano sobre la Confederación Alemana y la pérdida de Austria en la guerra austro-prusiana en 1866. La unificación alemana en 1871 convirtió a Austria en la menor de las dos potencias alemanas. Austria quedó debilitada por estos reveses. Francisco José no tuvo más remedio que negociar con Hungría sus demandas de autonomía. Austria y Hungría acordaron crear una monarquía dual en la que los dos países serían socios iguales. Bajo el imperio de Austria-Hungría, como se lo conoció después de 1867, Hungría tenía total independencia en los asuntos internos, pero los dos países actuaban conjuntamente en los asuntos exteriores. (Este hecho contribuyó a la lentitud de la respuesta de AH al asesinato de Francisco Fernando). El mismo año, Francisco José e Isabel fueron coronados formalmente rey y reina de Hungría. (Francés José se casó con Isabel, hija del duque Maximiliano de Baviera, en 1854. Tuvieron un hijo, Rodolfo, y tres hijas). Como monarca dual, Francisco José planeaba conceder alguna forma de autogobierno a los eslavos austríacos, pero las elites alemana y magiar que realmente controlaban el imperio se opusieron a cualquier reparto del poder. La insatisfacción resultante entre los checos y serbios austríacos debilitó aún más los reinos de los Habsburgo y provocó una mayor fricción con Rusia, que defendía la causa de los pueblos eslavos de Europa. Los últimos años de Francisco José estuvieron marcados por una serie de tragedias en su familia. En 1889 se suicidó su único hijo y heredero al trono, el archiduque Rodolfo; El segundo hermano menor de Francisco José, Karl Ludwig, había muerto en 1896 a causa de una enfermedad debida al agua en mal estado que bebió durante una peregrinación a Tierras Santas; En 1898 Isabel fue asesinada por un anarquista italiano. La sucesión al trono de Austria no fue sencilla. Tras el suicidio del único hijo de Francisco José, Rudolf, el siguiente en la sucesión habría sido el hermano menor de Francisco José, Maximiliano. Maximiliano, sin embargo, había sido ejecutado por un pelotón de fusilamiento en México en 1867 después de un reinado de tres años como Emperador de México. El hijo mayor de Karl Ludwig, Franz Ferdinand, reemplazó a Rudolf como heredero al trono. Francisco Fernando fue asesinado por un nacionalista serbio en Sarajevo en junio de 1914. El asesinato precipitó una crisis que condujo al estallido de la Primera Guerra Mundial. Francisco José murió el 21 de noviembre de 1916. No vivió para ver la derrota de Austria en la guerra. Su sobrino nieto, Carlos I, asumió el trono durante dos años, pero fue el último monarca de los Habsburgo. William sirvió en el ejército desde 1814 en adelante, luchó contra Napoleón I de Francia durante las Guerras Napoleónicas y, según se dice, fue un soldado muy valiente. Luchó bajo el mando de Blücher en las batallas de Waterloo y Ligny. También se convirtió en un excelente diplomático al participar en misiones diplomáticas después de 1815. Durante las revoluciones de 1848, William aplastó con éxito una revuelta dirigida contra su hermano mayor, el rey Federico Guillermo IV. El uso de cañones lo hizo impopular en ese momento y le valió el apodo de Kartätschenprinz (Príncipe de Grapeshot). En 1857, Federico Guillermo IV sufrió un derrame cerebral y quedó mentalmente discapacitado por el resto de su vida. En enero de 1858, William se convirtió en príncipe regente de su hermano. El 2 de enero de 1861 murió Federico Guillermo y Guillermo ascendió al trono como Guillermo I de Prusia. Heredó un conflicto entre Federico Guillermo y el parlamento liberal. Se le consideraba una persona políticamente neutral ya que intervenía menos en política que su hermano. Sin embargo, William encontró una solución conservadora al conflicto: nombró a Otto von Bismarck para el cargo de Primer Ministro. Según la constitución prusiana, el Primer Ministro era responsable únicamente ante el rey, no ante el parlamento. A Bismarck le gustaba ver su relación laboral con William como la de un vasallo de su superior feudal. No obstante, fue Bismarck quien dirigió efectivamente la política, tanto interior como exterior; en varias ocasiones obtuvo el consentimiento de William amenazando con dimitir. Tras la guerra franco-prusiana, Guillermo fue proclamado emperador de Alemania el 18 de enero de 1871 en el Palacio de Versalles. Bismarck eligió cuidadosamente el título de "Emperador alemán" después de debatirlo hasta (y después) el día de la proclamación. William aceptó este título a regañadientes porque hubiera preferido "Emperador de Alemania", lo cual, sin embargo, era inaceptable para los monarcas federados y también habría señalado un reclamo sobre tierras fuera de su reinado (Austria, Suiza, Luxemburgo, etc.). De todos modos, el título de "Emperador de los alemanes", propuesto en 1848, quedó descartado desde el principio, ya que se consideraba elegido "por la gracia de Dios", no por el pueblo como en una república democrática. Mediante esta ceremonia, la Confederación de Alemania del Norte (1867-1871) se transformó en el Imperio Alemán ("Kaiserreich", 1871-1918). Este Imperio era un estado federal; el emperador era jefe de estado y presidente (primus inter pares - primero entre iguales) de los monarcas federados (los reyes de Baviera, Württemberg, Sajonia, los grandes duques de Baden y Hesse, etc., sin olvidar los senados de la ciudades libres de Hamburgo, Lübeck y Bremen). El 11 de mayo de 1878, Max Hödel fracasó en un intento de asesinato de William en Berlín. El 2 de junio de 1878, el anarquista Karl Nobiling realizó un segundo intento, que hirió a William antes de suicidarse. Estos intentos se convirtieron en el pretexto para la institución de la Ley Antisocialista, que fue introducida por el gobierno de Bismarck con el apoyo de una mayoría en el Reichstag el 18 de octubre de 1878, con el propósito de luchar contra los socialistas y obreros. movimiento. Las leyes privaron al Partido Socialdemócrata de Alemania de su personalidad jurídica; prohibieron todas las organizaciones, las organizaciones obreras de masas y la prensa socialista y obrera, decretaron la confiscación de la literatura socialista y sometieron a los socialdemócratas a represalias. Las leyes se ampliaron cada 2 o 3 años. A pesar de esta política de represalias, el Partido Socialdemócrata aumentó su influencia entre las masas. Bajo la presión del movimiento obrero de masas, las leyes fueron derogadas el 1 de octubre de 1890. En sus memorias, Bismarck describe a William como un caballero anticuado, cortés, infaliblemente educado y un auténtico oficial prusiano, cuyo buen sentido común se veía ocasionalmente socavado. por "influencias femeninas".

1908 年，奥地利，弗朗西斯·约瑟夫一世。尼斯银“禧年”1 科罗纳硬币。铸币年份：1908 年 铸币地点：维也纳 编号：KM-2808。面额：1 Corona 状况：漂亮的光泽 AU-UNC，细节清晰，色调漂亮！材质：银 (.900) 0.6944 盎司。 ASW 直径：23 毫米 重量：4.97 克 正面：弗朗茨·约瑟夫一世右翼裸露头像。图例： 法郎。 IOS。我 。 D . G 。 IMP 。 AVSTR。雷克斯·博。加尔。患病的 。 ETC 。等AP。雷克斯 HVNG。 * 背面：发光的皇冠，两侧是周年纪念日。皇帝的花押字 (FJ1) 置于橄榄喷雾上，其价值 (1 Cor.) 如下。传说：DVODECIM LVSTRIS GLORIOSE PERACTIS 弗朗茨·约瑟夫一世（英语：Franz Joseph）奥地利皇帝、匈牙利国王（1830-1916 年），出生于维也纳。最后一位重要的哈布斯堡君主。弗朗茨·约瑟夫是奥地利皇帝费迪南一世的兄弟和继承人弗朗茨·卡尔大公（弗朗西斯·查尔斯）的长子。由于他的父亲放弃了王位权利，弗朗茨·约瑟夫在费迪南德在革命即将结束时退位时成为了皇帝。 1848年，弗朗茨·约瑟夫登基时，奥地利作为欧洲“强国”的地位已经严重下滑。三个外部因素进一步加剧了奥地利的衰落。 1.——奥地利在克里米亚战争（1853-1856）中对俄罗斯的“背叛”严重损害了奥俄关系。俄罗斯挥之不去的恶意是七月危机（1914 年）的一个因素，最终导致第一次世界大战的爆发。 2. -- 意大利的统一给帝国带来了新的威胁。在接下来的十年里，奥地利几乎失去了所有意大利领地，例如伦巴第和威尼斯。 3. -- 普鲁士对德意志联邦的统治地位的崛起，以及奥地利在 1866 年奥普战争中的失败。1871 年德国的统一使奥地利成为德国两个强国中较小的一个。奥地利因这些挫折而被削弱。弗朗茨·约瑟夫别无选择，只能与匈牙利就其自治要求进行谈判。奥地利和匈牙利同意建立双君主制，两国将成为平等伙伴。 1867年以后的奥匈帝国统治下，匈牙利在内政上完全独立，但两国在外交事务上共同行动。 （这一事实导致了 AH 对弗朗茨·费迪南德谋杀案反应迟缓）。同年，弗朗茨·约瑟夫和伊丽莎白正式加冕为匈牙利国王和王后。 （弗朗茨·约瑟夫于 1854 年与巴伐利亚公爵马克西米利安的女儿伊丽莎白结婚。他们育有一个儿子鲁道夫和三个女儿。）作为双重君主，弗朗茨·约瑟夫计划给予奥地利斯拉夫人某种形式的自治，但实际控制帝国的德国和马扎尔精英反对任何权力分享。由此引起的奥地利捷克人和塞尔维亚人的不满进一步削弱了哈布斯堡王朝的势力，并导致与支持欧洲斯拉夫人民事业的俄罗斯之间的摩擦加剧。弗朗茨·约瑟夫的晚年经历了一系列家庭悲剧。 1889 年，他唯一的儿子、王位继承人鲁道夫大公自杀了。弗朗兹·约瑟夫 (Franz Josef) 的二弟卡尔·路德维希 (Karl Ludwig) 于 1896 年因在圣地朝圣时喝了劣水而病逝。 1898年，伊丽莎白被意大利无政府主义者刺杀。奥地利王位的继承并不简单。在弗朗茨·约瑟夫唯一的儿子鲁道夫自杀后，弗朗茨·约瑟夫的弟弟马克西米利安自杀。然而，在统治墨西哥皇帝三年后，马克西米利安于 1867 年在墨西哥被行刑队处决。卡尔·路德维希的长子弗朗茨·斐迪南取代鲁道夫成为王位继承人。 1914 年 6 月，弗朗茨·费迪南德在萨拉热窝被塞尔维亚民族主义者刺杀。这次刺杀引发了一场危机，导致第一次世界大战爆发。弗朗茨·约瑟夫于 1916 年 11 月 21 日去世。他没能活着看到奥地利在战争中战败。他的侄孙卡尔一世登基两年，是哈布斯堡王朝的最后一位君主。威廉从 1814 年起在军队服役，在拿破仑战争期间与法国拿破仑一世作战，据说是一位非常勇敢的士兵。他在滑铁卢战役和利尼战役中在布吕歇尔麾下作战。 1815 年后，他还通过参与外交使团成为一名优秀的外交官。1848 年革命期间，威廉成功镇压了针对其兄长腓特烈·威廉四世国王的叛乱。使用大炮使他在当时不受欢迎，并为他赢得了“Kartätschenprinz”（霰弹王子）的绰号。 1857年，腓特烈·威廉四世中风，一生精神残疾。 1858 年 1 月，威廉成为他弟弟的摄政王。 1861 年 1 月 2 日，腓特烈·威廉去世，威廉即位为普鲁士威廉一世。他继承了腓特烈·威廉与自由派议会之间的冲突。他被认为是政治中立的人，因为他比他的兄弟更少干预政治。尽管如此，威廉还是找到了解决冲突的保守方案：他任命奥托·冯·俾斯麦担任首相。根据普鲁士宪法，首相仅对国王负责，而不对议会负责。俾斯麦喜欢将他与威廉的工作关系视为封建上级的附庸关系。尽管如此，俾斯麦有效地指导了国内和国外的政治。他多次以辞职相威胁来获得威廉的同意。普法战争结束后，威廉于 1871 年 1 月 18 日在凡尔赛宫被拥立为德国皇帝。 “德意志皇帝”的头衔是俾斯麦经过讨论直到宣布之日（及之后）精心选择的。威廉勉强接受了这个头衔，因为他更喜欢“德意志皇帝”，然而，这对于联邦君主来说是不可接受的，而且也意味着对他统治范围之外的土地（奥地利、瑞士、卢森堡等）拥有主权。 1848年提出的“德意志皇帝”头衔从一开始就被排除了，因为他认为自己是“上帝的恩典”选出的，而不是像民主共和国那样由人民选出的。通过这个仪式，北德意志联邦（1867-1871）转变为德意志帝国（“Kaiserreich”，1871-1918）。这个帝国是一个联邦制国家；皇帝是联邦君主（巴伐利亚国王、符腾堡国王、萨克森国王、巴登大公和黑森大公等等）的国家元首和总统（primus inter pares - 平等中的第一位），不要忘记联邦元老院汉堡、吕贝克和不莱梅自由市）。 1878 年 5 月 11 日，马克斯·霍德尔在柏林刺杀威廉的企图失败。 1878 年 6 月 2 日，无政府主义者卡尔·诺比林 (Karl Nobiling) 进行了第二次尝试，他在自杀前打伤了威廉。这些尝试成为制定《反社会主义法》的借口，该法由俾斯麦政府在德国国会多数议员的支持下于 1878 年 10 月 18 日提出，目的是打击社会主义者和工人阶级。移动。这些法律剥夺了德国社会民主党的合法地位；他们禁止一切组织、工人群众组织以及社会主义和工人报刊，下令没收社会主义文献，并对社会民主党人进行报复。该法律每 2-3 年延长一次。尽管采取了报复政策，社会民主党在群众中的影响力却增强了。在群众工人阶级运动的压力下，这些法律于 1890 年 10 月 1 日被废除。俾斯麦在他的回忆录中将威廉描述为一位老式、彬彬有礼、绝对有礼貌的绅士和一位真正的普鲁士军官，他良好的常识偶尔会受到破坏受“女性影响”。