| 20 Lira Kingdom of Italy ... > History > Difference |
| Revision date | 2018-10-02 06:20 (older) | 2024-04-01 23:41 (newer) |
| Posted by | ||
| Revision status | Verified | Verified |
-300-150-.I3BwcI0woQAAAEqHCQoKjLL.jpg)
|
|
|
| Denomination | 20 Lira | 20 Lira |
| State | Kingdom of Italy (1861-1946) | Kingdom of Italy (1861-1946) |
| Issue year(s) | 1865 | 1865 |
| Metal | Gold | Gold |
| Person | Victor Emmanuel II of Italy (1820 - 1878) | Victor Emmanuel II of Italy (1820 - 1878) |
| Categories | ||
| Catalog reference | Pagani 469 / Fr 12 11 21 / KM 10.1 10.2 10.3 | Pagani 469 / Fr 12 11 21 / KM 10.1 10.2 10.3 |
Description -
English
|
1863, Kingdom of Italy, Victor Emmanuel II. Nice Gold 20 Lire Coin. 6.45gm! Mint Year: 1863 Mint Place: Milan (M) Denomination: 20 Lire Reference: Friedberg 13, KM-10.1 ($450 in VF!) . Condition: Edge-hits at 9 and 12 o'clock and in fields, otherwise a nice XF-AU! Material: Gold (.900) Diameter: 21mm Weight: 6.45gm Obverse: Head of Victor Emmanuel II left. Legend: VITTORIO EMANUELLE II - 1863 Reverse: Crowned shield of the House of Savoy within Order chain. All within wreath. Legend: REGNO D'ITALIA - M L.20 NB
Victor Emmanuel II, King of Italy (Italian: Vittorio Emanuele II; March 14, 1820 – January 9, 1878) was the King of Piedmont, Savoy, and Sardinia from 1849 to 1861. On February 18, 1861, he assumed the title King of Italy to become the first king of a united Italy, a title he held until his death in 1878. Victor Emmanuel was born in Turin, the eldest son of Charles Albert of Sardinia and Maria Theresa of Austria and Tuscany. His father was King of Piedmont-Sardinia. He lived for some years of his youth in Florence, and showed an early interest in politics, the military, and sports. He took part in the First Italian War of Independence under his father, fighting in the front line at the battles of Pastrengo, Santa Lucia, Goito and Custoza. He became King of Piedmont-Sardinia in 1849 when his father had abdicated the throne after a humiliating military defeat by the Austrians at Novara. Victor Emmanuel was immediately able to obtain a rather favourable armistice at Vignale by the Austrian commander, Radetzky. The treaty, however, was not ratified by the Piedmontese chamber, and Victor Emmanuel retaliated by firing Prime Minister Claudio Gabriele de Launay, replacing him with Massimo D'Azeglio. After new elections, the peace with Austria was accepted by the new Chamber of Deputies. In 1849 he also fiercely suppressed the revolt in Genoa, defining the rebels as a "vile and infected race of canailles". In 1852, Victor Emmanuel II gave Count Camillo di Cavour the title of Prime Minister. This turned out to be a wise choice because Cavour was a political mastermind and was a major player in Italian unification in his own right. Victor Emmanuel II soon became the symbol of the Italian Risorgimento, the Italian unification movement. He was especially popular in the Kingdom of Sardinia because of his respect for the new constitution and his liberal reforms. Following Victor Emmanuel's advice, Cavour joined Britain and France in the Crimean War against Russia. Cavour was cautious to go to war due to the power of Russia at the time and the expense of doing so. Victor Emmanuel, however was convinced of the rewards which would be gained from the alliance which would be created between Britain and more importantly with France. After successfully seeking British support and ingratiating himself with France and Napoleon III at the Congress of Paris in 1856, following the end of the war, Count Cavour arranged a secret meeting with the French emperor. In 1858, they met at Plombières-les-Bains (in the Lorraine), where they agreed that if the French were to help Piedmont combat Austria, still occupying the Kingdom of Lombardy-Venetia in northern Italy, France would be awarded Nice and Savoy. At the time Victor Emmanuel had become a universal symbol of the Italian Risorgimento, the movement pushing towards the unification of Italy. The Italo-French campaign against Austria in 1858 started successfully. However, scared by the serious casualties for France, Napoleon III secretly made a treaty with Franz Joseph of Austria at Villafranca whereby Piedmont gained only Lombardy. France did receive the promised Nice and Savoy, while Austria kept Venetia, a major setback for the Piedmontese, also because the treaty had been prepared without their knowledge. After several quarrels for the outcome of the war, Cavour resigned, and the king had to find other advisors. Later that same year, he sent his forces to fight the papal army at Castelfidardo and drove the Pope into Vatican City. Victor Emmanuel II's success at these goals got him excommunicated from the Catholic Church. Then, plebiscites in Naples and Sicily called for union with Sardinia-Piedmont and Italy grew even larger. On February 18, 1861 the Kingdom of Italy was officially established and Victor Emmanuel II became its king. Later, in 1866, Italy was given Venetia as part of the peace settlement after the Seven Weeks War. Five years after that (1871), the Papal States, protected by Napoleon III (an action motivated by his need to please Catholics in France), fell to Italian troops and Rome became the capital city. Victor Emmanuel supported Giuseppe Garibaldi's Expedition of Thousand (1860-1861), which resulted in the quick fall of the Kingdom of the Two Sicilies in southern Italy. However, the King halted Garibaldi when he appeared ready to attack Rome, still under the Papal States, as it was under French protection. In 1860, through local plebiscites, Tuscany, Modena, Parma and Romagna decided to side with Sardinia-Piedmont. Victor Emmanuel then marched victoriously in the Marche and Umbria after the victorious battle of Castelfidardo (1860) over the Papal forces, after which he gained a Papal excommunication. The King subsequently met with Garibaldi at Teano, receiving from him the control of southern Italy. Another series of plebiscites in the occupied lands resulted in the proclamation of Victor Emmanuel as the first King of Italy by the new Parliament of unified Italy, on March 17, 1861. Turin became the capital of the new state. Only Rome, Veneto, Trentino and Dalmatia remained to be conquered. In 1866 Victor Emmanuel allied with Prussia in the Third Italian War of Independence. Although not victorious in the Italian theater, he managed anyway to receive Veneto after the Austrian defeat in Germany. In 1871, after two failed attempts by Garibaldi, he also took advantage of the Prussian victory over France in the Franco-Prussian War to capture Rome after the French withdrew. He entered Rome on September 20, 1871, setting there the new capital on July 2, 1871, (after the momentary move to Florence in 1864). The new Royal residence was the Quirinal Palace. The rest of Victor Emmanuel II's reign was much quieter. After the Kingdom of Italy was established he decided to continue on as King Victor Emmanuel II instead of Victor Emmanuel I of Italy. This was a terrible move as far as public relations went as it was not indicative of the fresh start that the Italian people wanted and suggested that Sardinia-Piedmont had taken over the Italian Peninsula, rather than unifying it. Despite this mishap, the remainder of Victor Emmanuel II's reign was consumed by wrapping up loose ends and dealing with economical and cultural issues. Victor Emmanuel died in Rome in 1878, just after the reversal of excommunication by Pope Pius IX's envoys. He was buried in the Pantheon. His successor was his son Umberto I. Only 1$ shipping for each additional coin purchased! |
1863, Kingdom of Italy, Victor Emmanuel II. Nice Gold 20 Lire Coin. Mint Year: 1863 Mint Place: Milan (M) Denomination: 20 Lire Reference: Friedberg 13, KM-10.1. Material: Gold (.900) Diameter: 21mm Weight: 6.45gm Obverse: Head of Victor Emmanuel II left. Legend: VITTORIO EMANUELLE II - 1863 Reverse: Crowned shield of the House of Savoy within Order chain. All within wreath. Legend: REGNO D'ITALIA - M L.20 NB
Victor Emmanuel II, King of Italy (Italian: Vittorio Emanuele II; March 14, 1820 – January 9, 1878) was the King of Piedmont, Savoy, and Sardinia from 1849 to 1861. On February 18, 1861, he assumed the title King of Italy to become the first king of a united Italy, a title he held until his death in 1878. Victor Emmanuel was born in Turin, the eldest son of Charles Albert of Sardinia and Maria Theresa of Austria and Tuscany. His father was King of Piedmont-Sardinia. He lived for some years of his youth in Florence, and showed an early interest in politics, the military, and sports. He took part in the First Italian War of Independence under his father, fighting in the front line at the battles of Pastrengo, Santa Lucia, Goito and Custoza. He became King of Piedmont-Sardinia in 1849 when his father had abdicated the throne after a humiliating military defeat by the Austrians at Novara. Victor Emmanuel was immediately able to obtain a rather favourable armistice at Vignale by the Austrian commander, Radetzky. The treaty, however, was not ratified by the Piedmontese chamber, and Victor Emmanuel retaliated by firing Prime Minister Claudio Gabriele de Launay, replacing him with Massimo D'Azeglio. After new elections, the peace with Austria was accepted by the new Chamber of Deputies. In 1849 he also fiercely suppressed the revolt in Genoa, defining the rebels as a "vile and infected race of canailles". In 1852, Victor Emmanuel II gave Count Camillo di Cavour the title of Prime Minister. This turned out to be a wise choice because Cavour was a political mastermind and was a major player in Italian unification in his own right. Victor Emmanuel II soon became the symbol of the Italian Risorgimento, the Italian unification movement. He was especially popular in the Kingdom of Sardinia because of his respect for the new constitution and his liberal reforms. Following Victor Emmanuel's advice, Cavour joined Britain and France in the Crimean War against Russia. Cavour was cautious to go to war due to the power of Russia at the time and the expense of doing so. Victor Emmanuel, however was convinced of the rewards which would be gained from the alliance which would be created between Britain and more importantly with France. After successfully seeking British support and ingratiating himself with France and Napoleon III at the Congress of Paris in 1856, following the end of the war, Count Cavour arranged a secret meeting with the French emperor. In 1858, they met at Plombières-les-Bains (in the Lorraine), where they agreed that if the French were to help Piedmont combat Austria, still occupying the Kingdom of Lombardy-Venetia in northern Italy, France would be awarded Nice and Savoy. At the time Victor Emmanuel had become a universal symbol of the Italian Risorgimento, the movement pushing towards the unification of Italy. The Italo-French campaign against Austria in 1858 started successfully. However, scared by the serious casualties for France, Napoleon III secretly made a treaty with Franz Joseph of Austria at Villafranca whereby Piedmont gained only Lombardy. France did receive the promised Nice and Savoy, while Austria kept Venetia, a major setback for the Piedmontese, also because the treaty had been prepared without their knowledge. After several quarrels for the outcome of the war, Cavour resigned, and the king had to find other advisors. Later that same year, he sent his forces to fight the papal army at Castelfidardo and drove the Pope into Vatican City. Victor Emmanuel II's success at these goals got him excommunicated from the Catholic Church. Then, plebiscites in Naples and Sicily called for union with Sardinia-Piedmont and Italy grew even larger. On February 18, 1861 the Kingdom of Italy was officially established and Victor Emmanuel II became its king. Later, in 1866, Italy was given Venetia as part of the peace settlement after the Seven Weeks War. Five years after that (1871), the Papal States, protected by Napoleon III (an action motivated by his need to please Catholics in France), fell to Italian troops and Rome became the capital city. Victor Emmanuel supported Giuseppe Garibaldi's Expedition of Thousand (1860-1861), which resulted in the quick fall of the Kingdom of the Two Sicilies in southern Italy. However, the King halted Garibaldi when he appeared ready to attack Rome, still under the Papal States, as it was under French protection. In 1860, through local plebiscites, Tuscany, Modena, Parma and Romagna decided to side with Sardinia-Piedmont. Victor Emmanuel then marched victoriously in the Marche and Umbria after the victorious battle of Castelfidardo (1860) over the Papal forces, after which he gained a Papal excommunication. The King subsequently met with Garibaldi at Teano, receiving from him the control of southern Italy. Another series of plebiscites in the occupied lands resulted in the proclamation of Victor Emmanuel as the first King of Italy by the new Parliament of unified Italy, on March 17, 1861. Turin became the capital of the new state. Only Rome, Veneto, Trentino and Dalmatia remained to be conquered. In 1866 Victor Emmanuel allied with Prussia in the Third Italian War of Independence. Although not victorious in the Italian theater, he managed anyway to receive Veneto after the Austrian defeat in Germany. In 1871, after two failed attempts by Garibaldi, he also took advantage of the Prussian victory over France in the Franco-Prussian War to capture Rome after the French withdrew. He entered Rome on September 20, 1871, setting there the new capital on July 2, 1871, (after the momentary move to Florence in 1864). The new Royal residence was the Quirinal Palace. The rest of Victor Emmanuel II's reign was much quieter. After the Kingdom of Italy was established he decided to continue on as King Victor Emmanuel II instead of Victor Emmanuel I of Italy. This was a terrible move as far as public relations went as it was not indicative of the fresh start that the Italian people wanted and suggested that Sardinia-Piedmont had taken over the Italian Peninsula, rather than unifying it. Despite this mishap, the remainder of Victor Emmanuel II's reign was consumed by wrapping up loose ends and dealing with economical and cultural issues. Victor Emmanuel died in Rome in 1878, just after the reversal of excommunication by Pope Pius IX's envoys. He was buried in the Pantheon. His successor was his son Umberto I. |
Description -
Deutsch
|
1863, Königreich Italien, Viktor Emanuel II. Schöne 20-Lire-Goldmünze. Prägejahr: 1863 Prägeort: Mailand (M) Nennwert: 20 Lire Referenz: Friedberg 13, KM-10.1. Material: Gold (.900) Durchmesser: 21 mm Gewicht: 6,45 g Vorderseite: Kopf von Viktor Emanuel II. links. Legende: VITTORIO EMANUELLE II – 1863 Rückseite: Gekrönter Schild des Hauses Savoyen innerhalb der Ordenskette. Alles im Kranz. Legende: REGNO D'ITALIA - M L.20 NB Viktor Emanuel II., König von Italien (italienisch: Vittorio Emanuele II; 14. März 1820 – 9. Januar 1878) war von 1849 bis 1861 König von Piemont, Savoyen und Sardinien Am 18. Februar 1861 nahm er den Titel König von Italien an und wurde damit der erste König eines vereinten Italiens, einen Titel, den er bis zu seinem Tod im Jahr 1878 innehatte. Victor Emmanuel wurde in Turin als ältester Sohn von Karl Albert von Sardinien geboren Maria Theresia von Österreich und der Toskana. Sein Vater war König von Piemont-Sardinien. Er lebte einige Jahre seiner Jugend in Florenz und zeigte schon früh Interesse an Politik, Militär und Sport. Unter seinem Vater nahm er am Ersten Italienischen Unabhängigkeitskrieg teil und kämpfte an vorderster Front in den Schlachten von Pastrengo, Santa Lucia, Goito und Custoza. Er wurde 1849 König von Piemont-Sardinien, nachdem sein Vater nach einer demütigenden militärischen Niederlage gegen die Österreicher bei Novara auf den Thron verzichtet hatte. Victor Emmanuel konnte vom österreichischen Befehlshaber Radetzky sofort einen recht günstigen Waffenstillstand bei Vignale erreichen. Der Vertrag wurde jedoch von der piemontesischen Kammer nicht ratifiziert, und Victor Emmanuel revanchierte sich, indem er Premierminister Claudio Gabriele de Launay entließ und ihn durch Massimo D'Azeglio ersetzte. Nach Neuwahlen wurde der Frieden mit Österreich von der neuen Abgeordnetenkammer angenommen. Im Jahr 1849 schlug er auch den Aufstand in Genua heftig nieder und definierte die Rebellen als „abscheuliche und infizierte Rasse von Canailles“. Im Jahr 1852 verlieh Viktor Emanuel II. dem Grafen Camillo di Cavour den Titel eines Premierministers. Dies erwies sich als kluge Entscheidung, da Cavour ein politischer Vordenker und selbst ein wichtiger Akteur bei der italienischen Einigung war. Viktor Emanuel II. wurde bald zum Symbol des italienischen Risorgimento, der italienischen Einigungsbewegung. Im Königreich Sardinien war er besonders beliebt, da er die neue Verfassung und seine liberalen Reformen respektierte. Auf Anraten von Victor Emmanuel schloss sich Cavour Großbritannien und Frankreich im Krimkrieg gegen Russland an. Aufgrund der damaligen Macht Russlands und der damit verbundenen Kosten war Cavour vorsichtig, in den Krieg zu ziehen. Victor Emmanuel war jedoch von den Vorteilen überzeugt, die das Bündnis zwischen Großbritannien und, was noch wichtiger ist, mit Frankreich bringen würde. Nachdem Graf Cavour erfolgreich britische Unterstützung gesucht und sich auf dem Pariser Kongress 1856 bei Frankreich und Napoleon III. beliebt gemacht hatte, arrangierte er nach Kriegsende ein geheimes Treffen mit dem französischen Kaiser. Im Jahr 1858 trafen sie sich in Plombières-les-Bains (in Lothringen) und einigten sich darauf, dass Frankreich Nizza und Savoyen zugesprochen würde, wenn die Franzosen dem Piemont im Kampf gegen Österreich helfen würden, das immer noch das Königreich Lombardo-Venetien in Norditalien besetzt hält . Zu dieser Zeit war Viktor Emanuel zum universellen Symbol des italienischen Risorgimento geworden, der Bewegung, die auf die Vereinigung Italiens drängte. Der italienisch-französische Feldzug gegen Österreich im Jahr 1858 begann erfolgreich. Aus Angst vor den schweren Verlusten Frankreichs schloss Napoleon III. jedoch in Villafranca heimlich einen Vertrag mit Franz Joseph von Österreich, durch den Piemont nur die Lombardei gewann. Frankreich erhielt das versprochene Nizza und Savoyen, während Österreich Venetien behielt, was für die Piemonteser ein großer Rückschlag war, auch weil der Vertrag ohne ihr Wissen vorbereitet worden war. Nach mehreren Streitereien um den Ausgang des Krieges trat Cavour zurück und der König musste sich andere Berater suchen. Später im selben Jahr schickte er seine Streitkräfte zum Kampf gegen die päpstliche Armee nach Castelfidardo und trieb den Papst in die Vatikanstadt. Der Erfolg Viktor Emanuels II. bei diesen Zielen führte dazu, dass er aus der katholischen Kirche exkommuniziert wurde. Dann forderten Volksabstimmungen in Neapel und Sizilien eine Vereinigung mit Sardinien-Piemont und Italien wurde noch größer. Am 18. Februar 1861 wurde das Königreich Italien offiziell gegründet und Viktor Emanuel II. wurde sein König. Später, im Jahr 1866, erhielt Italien im Rahmen der Friedensregelung nach dem Siebenwöchigen Krieg Venetien. Fünf Jahre später (1871) fielen die Kirchenstaaten unter dem Schutz von Napoleon III. (eine Aktion, die durch sein Bedürfnis motiviert war, den Katholiken in Frankreich zu gefallen) an italienische Truppen und Rom wurde zur Hauptstadt. Victor Emmanuel unterstützte Giuseppe Garibaldis Expedition der Tausend (1860–1861), die zum schnellen Untergang des Königreichs beider Sizilien in Süditalien führte. Der König stoppte Garibaldi jedoch, als er bereit schien, Rom anzugreifen, das immer noch unter dem Kirchenstaat stand, da es unter französischem Schutz stand. Im Jahr 1860 entschieden sich die Toskana, Modena, Parma und Romagna durch lokale Volksabstimmungen für Sardinien-Piemont. Victor Emmanuel marschierte dann siegreich in den Marken und Umbrien nach der siegreichen Schlacht von Castelfidardo (1860) über die päpstlichen Streitkräfte, woraufhin er eine päpstliche Exkommunikation erlangte. Anschließend traf sich der König mit Garibaldi in Teano und erhielt von ihm die Kontrolle über Süditalien. Eine weitere Reihe von Volksabstimmungen in den besetzten Gebieten führten dazu, dass Viktor Emanuel am 17. März 1861 vom neuen Parlament des vereinten Italiens zum ersten König Italiens erklärt wurde. Turin wurde zur Hauptstadt des neuen Staates. Nur Rom, Venetien, Trentino und Dalmatien mussten noch erobert werden. Im Jahr 1866 verbündete sich Viktor Emanuel mit Preußen im Dritten Italienischen Unabhängigkeitskrieg. Obwohl er auf dem italienischen Kriegsschauplatz nicht siegreich war, gelang es ihm nach der österreichischen Niederlage in Deutschland dennoch, Venetien zu empfangen. Nach zwei gescheiterten Versuchen Garibaldis nutzte er 1871 auch den preußischen Sieg über Frankreich im Deutsch-Französischen Krieg, um nach dem Abzug der Franzosen Rom zu erobern. Er zog am 20. September 1871 in Rom ein und errichtete dort am 2. Juli 1871 die neue Hauptstadt (nach dem vorübergehenden Umzug nach Florenz im Jahr 1864). Die neue königliche Residenz war der Quirinalspalast. Der Rest der Regierungszeit Viktor Emanuels II. verlief deutlich ruhiger. Nach der Gründung des Königreichs Italien beschloss er, als König Viktor Emanuel II. anstelle von Viktor Emanuel I. von Italien weiterzumachen. Für die Öffentlichkeitsarbeit war dies ein schrecklicher Schachzug, da er nicht den vom italienischen Volk gewünschten Neuanfang verdeutlichte und suggerierte, Sardinien-Piemont habe die italienische Halbinsel übernommen, anstatt sie zu vereinen. Trotz dieses Missgeschicks war der Rest der Regierungszeit Viktor Emanuels II. damit beschäftigt, offene Fragen zu klären und sich mit wirtschaftlichen und kulturellen Fragen zu befassen. Viktor Emanuel starb 1878 in Rom, kurz nach der Aufhebung der Exkommunikation durch die Gesandten von Papst Pius IX. Er wurde im Pantheon begraben. Sein Nachfolger war sein Sohn Umberto I. |
|
Description -
Русский
|
1863 г., Королевство Италия, Виктор Эммануил II. Хорошая золотая монета номиналом 20 лир. Год монетного двора: 1863 Место монетного двора: Милан (M) Номинал: 20 лир Артикул: Фридберг 13, КМ-10.1. Материал: Золото (0,900). Диаметр: 21 мм. Вес: 6,45 г. Аверс: Голова Виктора Эммануила II влево. Легенда: ВИТТОРИО ЭМАНУЭЛЬ II – 1863 г. Реверс: Коронованный щит Савойского дома в цепи Ордена. Все в венке. Легенда: REGNO D'ITALIA - M L.20 NB Виктор Эммануил II, король Италии (итал. Vittorio Emanuele II; 14 марта 1820 г. - 9 января 1878 г.) был королем Пьемонта, Савойи и Сардинии с 1849 по 1861 год. 18 февраля 1861 года он принял титул короля Италии, став первым королем объединенной Италии, и этот титул он носил до своей смерти в 1878 году. Мария Терезия Австрийская и Тосканская. Его отец был королем Пьемонта-Сардинии. Несколько лет своей юности он прожил во Флоренции и рано проявил интерес к политике, армии и спорту. Он принял участие в Первой итальянской войне за независимость под руководством своего отца, сражаясь на передовой в битвах при Пастренго, Санта-Люсии, Гойто и Кустосе. Он стал королем Пьемонта-Сардинии в 1849 году, когда его отец отрекся от престола после унизительного военного поражения от австрийцев при Новаре. Виктору Эммануилу сразу же удалось добиться довольно выгодного перемирия в Виньяле от австрийского командующего Радецкого. Договор, однако, не был ратифицирован палатой Пьемонта, и Виктор Эммануэль в ответ уволил премьер-министра Клаудио Габриэле де Лоне, заменив его Массимо Д'Азельо. После новых выборов мир с Австрией был принят новой Палатой депутатов. В 1849 году он также жестоко подавил восстание в Генуе, назвав повстанцев «мерзкой и зараженной расой канайлье». В 1852 году Виктор Эммануил II даровал графу Камилло ди Кавуру титул премьер-министра. Это оказалось мудрым выбором, поскольку Кавур был политическим вдохновителем и сам по себе сыграл важную роль в объединении Италии. Виктор Эммануил II вскоре стал символом итальянского Рисорджименто, движения за объединение Италии. Он был особенно популярен в Королевстве Сардиния из-за его уважения к новой конституции и либеральным реформам. Следуя совету Виктора Эммануэля, Кавур присоединился к Великобритании и Франции в Крымской войне против России. Кавур был осторожен с вступлением в войну из-за мощи России в то время и из-за больших затрат на это. Виктор Эммануэль, однако, был убежден в выгодах, которые можно было бы получить от союза, который будет создан между Великобританией и, что более важно, с Францией. Успешно заручившись поддержкой Великобритании и снискав расположение Франции и Наполеона III на Парижском конгрессе в 1856 году, после окончания войны, граф Кавур организовал тайную встречу с французским императором. В 1858 году они встретились в Пломбьер-ле-Бен (в Лотарингии), где договорились, что, если французы помогут Пьемонту в борьбе с Австрией, все еще оккупирующей Королевство Ломбардия-Венеция на севере Италии, Франция получит в дар Ниццу и Савойю. . В то время Виктор Эммануэль стал универсальным символом итальянского Рисорджименто, движения, стремившегося к объединению Италии. Итало-французская кампания против Австрии в 1858 году началась успешно. Однако, напуганный серьезными потерями для Франции, Наполеон III тайно заключил договор с Францем Иосифом Австрийским в Виллафранке, по которому Пьемонт получил только Ломбардию. Франция действительно получила обещанные Ниццу и Савойю, а Австрия сохранила Венецию, что стало серьезной неудачей для пьемонтцев еще и потому, что договор был подготовлен без их ведома. После нескольких разногласий по поводу исхода войны Кавур подал в отставку, и королю пришлось искать других советников. Позже в том же году он послал свои войска сражаться с папской армией при Кастельфидардо и изгнал Папу в Ватикан. Успех Виктора Эммануила II в достижении этих целей привел к отлучению его от католической церкви. Затем плебисциты в Неаполе и Сицилии, призывающие к союзу с Сардинией-Пьемонтом и Италией, стали еще более масштабными. 18 февраля 1861 года было официально создано Королевство Италия, и его королем стал Виктор Эммануил II. Позже, в 1866 году, Италия получила Венецию в рамках мирного соглашения после Семинедельной войны. Через пять лет после этого (1871 г.) Папская область, находившаяся под защитой Наполеона III (действие, мотивированное его желанием угодить католикам во Франции), пала перед итальянскими войсками, и Рим стал столицей. Виктор Эммануэль поддержал Тысячную экспедицию Джузеппе Гарибальди (1860–1861), которая привела к быстрому падению Королевства Обеих Сицилий на юге Италии. Однако король остановил Гарибальди, когда тот, казалось, был готов напасть на Рим, все еще находившийся под властью Папской области, поскольку он находился под защитой Франции. В 1860 году в результате местных плебисцитов Тоскана, Модена, Парма и Романья решили встать на сторону Сардинии-Пьемонта. Затем Виктор Эммануэль победоносно маршировал по Марке и Умбрии после победоносной битвы при Кастельфидардо (1860 г.) над папскими войсками, после чего он был отлучен от церкви. Впоследствии король встретился с Гарибальди в Теано, получив от него контроль над южной Италией. Очередная серия плебисцитов на оккупированных землях привела к провозглашению Виктора Эммануила первым королем Италии новым парламентом объединенной Италии 17 марта 1861 года. Турин стал столицей нового государства. Оставалось завоевать только Рим, Венето, Трентино и Далмацию. В 1866 году Виктор Эммануэль объединился с Пруссией в Третьей итальянской войне за независимость. Хотя он и не одержал победы на итальянском театре военных действий, ему все же удалось получить Венето после поражения Австрии в Германии. В 1871 году, после двух неудачных попыток Гарибальди, он также воспользовался победой Пруссии над Францией во франко-прусской войне, чтобы захватить Рим после ухода французов. Он вошел в Рим 20 сентября 1871 года и основал там новую столицу 2 июля 1871 года (после кратковременного переезда во Флоренцию в 1864 году). Новой королевской резиденцией стал Квиринальский дворец. Остальная часть правления Виктора Эммануила II прошла гораздо спокойнее. После создания Королевства Италия он решил остаться королем Виктором Эммануилом II вместо Виктора Эммануила I Италии. Это был ужасный шаг с точки зрения связей с общественностью, поскольку он не свидетельствовал о начале нового начала, которого хотел итальянский народ, и предполагал, что Сардиния-Пьемонт захватили итальянский полуостров, а не объединили его. Несмотря на эту неудачу, остаток правления Виктора Эммануила II был потрачен на подведение итогов и решение экономических и культурных проблем. Виктор Эммануил умер в Риме в 1878 году, сразу после отмены отлучения от церкви посланниками Папы Пия IX. Он был похоронен в Пантеоне. Его преемником стал его сын Умберто I. |
|
Description -
Українська
|
1863, Королівство Італія, Віктор Еммануїл II. Гарна золота монета в 20 лір. Рік карбування: 1863 Місце карбування: Мілан (M) Номінал: 20 лір Посилання: Friedberg 13, KM-10.1. Матеріал: золото (.900) Діаметр: 21 мм Вага: 6,45 г Аверс: Голова Віктора Еммануїла II зліва. Легенда: ВІТТОРІО ЕМАНУЕЛЬ II - 1863 Реверс: Увінчаний щит Савойського дому в ланцюзі ордена. Все всередині вінка. Легенда: REGNO D'ITALIA - M L.20 NB Віктор Еммануїл II, король Італії (італ. Vittorio Emanuele II; 14 березня 1820 — 9 січня 1878) — король П'ємонту, Савойї та Сардинії з 1849 по 1861 рік. 18 лютого 1861 року він прийняв титул короля Італії, щоб стати першим королем об’єднаної Італії, і цей титул він носив до своєї смерті в 1878 році. Марія Терезія Австрійська і Тосканська. Його батько був королем П'ємонту-Сардинії. Декілька років своєї юності він прожив у Флоренції і рано виявив інтерес до політики, військових і спорту. Він брав участь у Першій італійській війні за незалежність під керівництвом свого батька, воюючи на передовій у битвах при Пастренго, Санта-Лючія, Гоїто та Кустоза. Він став королем П’ємонту-Сардинії в 1849 році, коли його батько зрікся престолу після принизливої військової поразки від австрійців під Новарою. Віктор Еммануїл зміг негайно добитися від австрійського командувача Радецького досить вигідного перемир’я у Віньяле. Договір, однак, не був ратифікований п'ємонтською палатою, і Віктор Еммануїл у відповідь звільнив прем'єр-міністра Клаудіо Габріеле де Лоне, замінивши його Массімо Д'Адзеліо. Після нових виборів мир з Австрією був прийнятий новою палатою депутатів. У 1849 році він також жорстоко придушив повстання в Генуї, визначивши повстанців як «мерзенну та заражену расу канайлів». У 1852 році Віктор Еммануїл II надав графу Камілло ді Кавуру титул прем'єр-міністра. Це виявилося мудрим вибором, оскільки Кавур був політичним натхненником і сам по собі був головним гравцем в об’єднанні Італії. Незабаром Віктор Еммануїл II став символом італійського Risorgimento, руху за об'єднання Італії. Він був особливо популярний у Сардинському королівстві через повагу до нової конституції та ліберальних реформ. Слідуючи пораді Віктора Еммануїла, Кавур приєднався до Англії та Франції у Кримській війні проти Росії. Кавур обережно йшов на війну через могутність Росії на той час і витрати на це. Проте Віктор Еммануїл був переконаний у винагороді, яку принесе альянс, який буде створено між Великобританією і, що важливіше, з Францією. Після успішного пошуку британської підтримки та залицяння Франції та Наполеона III на Паризькому конгресі в 1856 році після закінчення війни граф Кавур організував таємну зустріч із французьким імператором. У 1858 році вони зустрілися в Пломб'єр-ле-Бен (у Лотарингії), де домовилися, що якщо французи допоможуть П'ємонту у боротьбі з Австрією, яка все ще займає Королівство Ломбардія-Венеція на півночі Італії, Франція отримає Ніццу та Савойю. . У той час Віктор Еммануїл став універсальним символом італійського Різорджіменто, руху, що просував до об’єднання Італії. Італо-французька кампанія проти Австрії в 1858 році почалася успішно. Однак, наляканий серйозними втратами для Франції, Наполеон III таємно уклав договір з Францем Йосифом Австрійським у Віллафранці, за яким П’ємонт отримав лише Ломбардію. Франція отримала обіцяні Ніццу та Савойю, тоді як Австрія зберегла Венецію, що стало серйозною невдачею для п’ємонтійців, також тому, що договір був підготовлений без їх відома. Після кількох сварок за результат війни Кавур пішов у відставку, і королю довелося шукати інших радників. Пізніше того ж року він послав свої війська для боротьби з папською армією в Кастельфідардо і вигнав Папу до Ватикану. Успіх Віктора Еммануїла II у досягненні цих цілей призвів до відлучення його від католицької церкви. Тоді плебісцити в Неаполі та на Сицилії закликали до об’єднання з Сардинією-П’ємонтом та Італією стали ще більшими. 18 лютого 1861 року було офіційно створено Королівство Італія, королем якого став Віктор Еммануїл II. Пізніше, у 1866 році, Італія отримала Венецію в рамках мирного врегулювання після Семитижневої війни. Через п’ять років після цього (1871) Папська область, захищена Наполеоном III (дія, мотивована його потребою догодити католикам у Франції), впала до рук італійських військ, а Рим став столицею. Віктор Еммануїл підтримав Тисячну експедицію Джузеппе Гарібальді (1860-1861), яка призвела до швидкого падіння Королівства Обох Сицилій на півдні Італії. Однак король зупинив Гарібальді, коли той, здавалося, був готовий напасти на Рим, який все ще перебував під Папською областю, оскільки він перебував під захистом Франції. У 1860 році шляхом місцевого плебісциту Тоскана, Модена, Парма і Романья вирішили приєднатися до Сардинії-П'ємонту. Тоді Віктор Еммануїл здійснив переможний марш у Марке та Умбрії після переможної битви при Кастельфідардо (1860) над папськими військами, після чого він домігся папської екскомуніки. Згодом король зустрівся з Гарібальді в Теано, отримавши від нього контроль над Південною Італією. Ще одна серія плебісцитів на окупованих землях призвела до проголошення Віктора Еммануїла першим королем Італії новим парламентом об’єднаної Італії 17 березня 1861 р. Турин став столицею нової держави. Залишилося завоювати лише Рим, Венето, Трентіно та Далмацію. У 1866 році Віктор Еммануїл об'єднався з Пруссією в третій війні за незалежність Італії. Хоча він не переміг на італійському театрі, він все ж таки зумів отримати Венето після поразки Австрії в Німеччині. У 1871 році, після двох невдалих спроб Гарібальді, він також скористався перемогою Пруссії над Францією у франко-прусській війні, щоб захопити Рим після відступу французів. Він прибув до Риму 20 вересня 1871 року, встановивши там нову столицю 2 липня 1871 року (після короткочасного переїзду до Флоренції в 1864 році). Новою королівською резиденцією став Квірінальський палац. Інша частина правління Віктора Еммануїла II була набагато спокійнішою. Після заснування Королівства Італія він вирішив продовжувати бути королем Віктора Еммануїла II замість Віктора Еммануїла I Італійського. З огляду на зв’язки з громадськістю, це був жахливий крок, оскільки він не вказував на новий початок, якого бажав італійський народ, і припускав, що Сардинія-П’ємонт захопила італійський півострів, а не об’єднала його. Незважаючи на цю невдачу, залишок правління Віктора Еммануїла II був поглинений згортанням незавершених справ і вирішенням економічних і культурних питань. Віктор Еммануїл помер у Римі в 1878 році, одразу після скасування відлучення від Церкви посланцями Папи Пія IX. Його поховали в Пантеоні. Його наступником став син Умберто I. |
|
Description -
Italiano
|
1863, Regno d'Italia, Vittorio Emanuele II. Bella moneta da 20 lire in oro. Anno di zecca: 1863 Luogo di zecca: Milano (M) Taglio: 20 Lire Riferimento: Friedberg 13, KM-10.1. Materiale: Oro (.900) Diametro: 21 mm Peso: 6,45 g Dritto: Testa di Vittorio Emanuele II a sinistra. Legenda: VITTORIO EMANUELLE II - 1863 Rovescio: Scudo Coronato di Casa Savoia entro catena dell'Ordine. Tutto all'interno di una ghirlanda. Legenda: REGNO D'ITALIA - M L.20 NB Vittorio Emanuele II, re d'Italia (italiano: Vittorio Emanuele II; 14 marzo 1820 – 9 gennaio 1878) fu re di Piemonte, Savoia e Sardegna dal 1849 al 1861 Il 18 febbraio 1861 assunse il titolo di Re d'Italia per diventare il primo re dell'Italia unita, titolo che mantenne fino alla morte avvenuta nel 1878. Vittorio Emanuele nacque a Torino, figlio maggiore di Carlo Alberto di Sardegna e Maria Teresa d'Austria e di Toscana. Suo padre era re del Piemonte-Sardegna. Visse alcuni anni della sua giovinezza a Firenze e mostrò presto un interesse per la politica, l'esercito e lo sport. Sotto il padre prese parte alla Prima Guerra d'Indipendenza italiana, combattendo in prima linea nelle battaglie di Pastrengo, Santa Lucia, Goito e Custoza. Divenne re del Piemonte-Sardegna nel 1849 quando suo padre aveva abdicato al trono dopo un'umiliante sconfitta militare da parte degli austriaci a Novara. Vittorio Emanuele riuscì subito ad ottenere a Vignale un armistizio piuttosto favorevole da parte del comandante austriaco Radetzky. Il trattato, però, non fu ratificato dalla Camera piemontese, e Vittorio Emanuele si vendicò licenziando il primo ministro Claudio Gabriele de Launay, sostituendolo con Massimo D'Azeglio. Dopo nuove elezioni, la pace con l'Austria è stata accettata dalla nuova Camera dei Deputati. Nel 1849 represse ferocemente anche la rivolta di Genova, definendo i ribelli una "razza vile e infetta di canailles". Nel 1852 Vittorio Emanuele II conferì al conte Camillo di Cavour il titolo di Primo Ministro. Questa si rivelò una scelta saggia perché Cavour era una mente politica e fu un attore importante nell'unificazione italiana a pieno titolo. Vittorio Emanuele II divenne presto il simbolo del Risorgimento italiano, il movimento di unificazione italiana. Era particolarmente popolare nel Regno di Sardegna per il suo rispetto per la nuova costituzione e per le sue riforme liberali. Seguendo il consiglio di Vittorio Emanuele, Cavour si unì alla Gran Bretagna e alla Francia nella guerra di Crimea contro la Russia. Cavour era cauto nell'andare in guerra a causa del potere della Russia in quel momento e dei costi per farlo. Vittorio Emanuele, tuttavia, era convinto dei vantaggi che si sarebbero ottenuti dall'alleanza che si sarebbe creata tra la Gran Bretagna e, soprattutto, con la Francia. Dopo aver cercato con successo l'appoggio britannico ed essersi ingraziato la Francia e Napoleone III al Congresso di Parigi del 1856, dopo la fine della guerra, il conte Cavour organizzò un incontro segreto con l'imperatore francese. Nel 1858 si incontrarono a Plombières-les-Bains (in Lorena), dove concordarono che se i francesi avessero aiutato il Piemonte a combattere l'Austria, che ancora occupava il Regno Lombardo-Veneto nel nord Italia, alla Francia sarebbero state assegnate Nizza e la Savoia. . All'epoca Vittorio Emanuele era divenuto un simbolo universale del Risorgimento italiano, il movimento che spingeva verso l'Unità d'Italia. La campagna italo-francese contro l'Austria nel 1858 iniziò con successo. Tuttavia, spaventato dalle gravi perdite per la Francia, Napoleone III stipulò segretamente a Villafranca un trattato con Francesco Giuseppe d'Austria in base al quale il Piemonte ottenne solo la Lombardia. La Francia ricevette la Nizza e la Savoia promesse, mentre l'Austria mantenne il Veneto, un grave svantaggio per i piemontesi, anche perché il trattato era stato preparato a loro insaputa. Dopo diversi litigi per l'esito della guerra, Cavour si dimise, e il re dovette cercare altri consiglieri. Più tardi, quello stesso anno, inviò le sue forze a combattere l'esercito papale a Castelfidardo e spinse il Papa nella Città del Vaticano. Il successo di Vittorio Emanuele II in questi obiettivi gli valse la scomunica dalla Chiesa cattolica. Poi i plebisciti a Napoli e in Sicilia invocarono l'unione con la Sardegna-Piemonte e l'Italia divenne ancora più grande. Il 18 febbraio 1861 venne ufficialmente costituito il Regno d'Italia e Vittorio Emanuele II ne divenne re. Successivamente, nel 1866, all'Italia fu assegnato il Veneto come parte dell'accordo di pace dopo la Guerra delle Sette Settimane. Cinque anni dopo (1871), lo Stato Pontificio, protetto da Napoleone III (azione motivata dal suo bisogno di compiacere i cattolici in Francia), cadde in mano alle truppe italiane e Roma divenne la capitale. Vittorio Emanuele sostenne la spedizione dei Mille di Giuseppe Garibaldi (1860-1861), che portò alla rapida caduta del Regno delle Due Sicilie nell'Italia meridionale. Il Re però fermò Garibaldi quando sembrò pronto ad attaccare Roma, ancora sotto lo Stato Pontificio, perché sotto la protezione francese. Nel 1860, attraverso plebisciti locali, Toscana, Modena, Parma e Romagna decisero di schierarsi con la Sardegna-Piemonte. Vittorio Emanuele marciò poi vittoriosamente nelle Marche e in Umbria dopo la vittoriosa battaglia di Castelfidardo (1860) contro le forze pontificie, dopo la quale ottenne la scomunica papale. Successivamente il Re si incontrò con Garibaldi a Teano, ricevendo da lui il controllo dell'Italia meridionale. Un'altra serie di plebisciti nelle terre occupate portò alla proclamazione di Vittorio Emanuele primo Re d'Italia da parte del nuovo Parlamento dell'Italia unificata, il 17 marzo 1861. Torino divenne la capitale del nuovo Stato. Restavano da conquistare solo Roma, il Veneto, il Trentino e la Dalmazia. Nel 1866 Vittorio Emanuele si alleò con la Prussia nella Terza Guerra d'Indipendenza italiana. Sebbene non vittorioso nel teatro italiano, riuscì comunque a ricevere il Veneto dopo la sconfitta austriaca in Germania. Nel 1871, dopo due tentativi falliti di Garibaldi, approfittò anche della vittoria prussiana sulla Francia nella guerra franco-prussiana per conquistare Roma dopo la ritirata francese. Entrò a Roma il 20 settembre 1871, stabilendovi la nuova capitale il 2 luglio 1871 (dopo il momentaneo trasferimento a Firenze nel 1864). La nuova residenza reale fu il Palazzo del Quirinale. Il resto del regno di Vittorio Emanuele II fu molto più tranquillo. Dopo la fondazione del Regno d'Italia, decise di continuare come re Vittorio Emanuele II invece di Vittorio Emanuele I d'Italia. Questa fu una mossa terribile per quanto riguarda le pubbliche relazioni in quanto non era indicativa del nuovo inizio che il popolo italiano voleva e suggeriva che la Sardegna-Piemonte avesse preso il controllo della penisola italiana, piuttosto che unificarla. Nonostante questo incidente, il resto del regno di Vittorio Emanuele II fu consumato dalla conclusione di questioni in sospeso e dalla gestione di questioni economiche e culturali. Vittorio Emanuele morì a Roma nel 1878, subito dopo la revoca della scomunica da parte degli inviati di Papa Pio IX. Fu sepolto nel Pantheon. Il suo successore fu il figlio Umberto I. |
|
Description -
Français
|
1863, Royaume d'Italie, Victor Emmanuel II. Belle pièce de 20 lires en or. Année de la monnaie : 1863 Lieu de la monnaie : Milan (M) Dénomination : 20 Lire Référence : Friedberg 13, KM-10.1. Matière : Or (.900) Diamètre : 21 mm Poids : 6,45 g Avers : Tête de Victor Emmanuel II à gauche. Légende : VITTORIO EMANUELLE II - 1863 Revers : Écu couronné de la Maison de Savoie au sein de la chaîne de l'Ordre. Le tout dans une couronne. Légende REGNO D'ITALIA - M L.20 NB Victor Emmanuel II, roi d'Italie (italien : Vittorio Emanuele II ; 14 mars 1820 – 9 janvier 1878) fut roi du Piémont, de Savoie et de Sardaigne de 1849 à 1861 Le 18 février 1861, il prend le titre de roi d'Italie pour devenir le premier roi d'une Italie unie, titre qu'il conservera jusqu'à sa mort en 1878. Victor Emmanuel est né à Turin, fils aîné de Charles Albert de Sardaigne et Marie-Thérèse d'Autriche et de Toscane. Son père était roi du Piémont-Sardaigne. Il a vécu quelques années de sa jeunesse à Florence et a montré très tôt un intérêt pour la politique, l'armée et les sports. Il a participé à la première guerre d'indépendance italienne sous la direction de son père, combattant en première ligne lors des batailles de Pastrengo, Santa Lucia, Goito et Custoza. Il devint roi du Piémont-Sardaigne en 1849 lorsque son père avait abdiqué le trône après une humiliante défaite militaire face aux Autrichiens à Novare. Victor Emmanuel put immédiatement obtenir un armistice plutôt favorable à Vignale par le commandant autrichien Radetzky. Le traité n'a cependant pas été ratifié par la chambre piémontaise et Victor Emmanuel a riposté en limogeant le Premier ministre Claudio Gabriele de Launay, le remplaçant par Massimo D'Azeglio. Après de nouvelles élections, la paix avec l'Autriche fut acceptée par la nouvelle Chambre des députés. En 1849, il réprima également farouchement la révolte de Gênes, définissant les rebelles comme une « race de canailles vile et infectée ». En 1852, Victor Emmanuel II confère au comte Camillo di Cavour le titre de Premier ministre. Cela s’est avéré être un choix judicieux car Cavour était un cerveau politique et un acteur majeur de l’unification italienne. Victor Emmanuel II devint bientôt le symbole du Risorgimento italien, le mouvement d'unification italien. Il était particulièrement populaire dans le Royaume de Sardaigne en raison de son respect pour la nouvelle constitution et ses réformes libérales. Suivant les conseils de Victor Emmanuel, Cavour rejoint la Grande-Bretagne et la France dans la guerre de Crimée contre la Russie. Cavour était prudent avant d'entrer en guerre en raison de la puissance de la Russie à l'époque et des dépenses liées à cette guerre. Victor Emmanuel était cependant convaincu des bénéfices qui seraient tirés de l'alliance qui se créerait entre la Grande-Bretagne et surtout avec la France. Après avoir réussi à rechercher le soutien britannique et à s'attirer les bonnes grâces de la France et de Napoléon III au Congrès de Paris en 1856, après la fin de la guerre, le comte Cavour organisa une rencontre secrète avec l'empereur français. En 1858, ils se réunirent à Plombières-les-Bains (en Lorraine), où ils convinrent que si les Français aidaient le Piémont à combattre l'Autriche, occupant toujours le royaume de Lombardie-Vénétie dans le nord de l'Italie, la France se verrait attribuer Nice et la Savoie. . A l’époque Victor Emmanuel était devenu un symbole universel du Risorgimento italien, le mouvement poussant à l’unification de l’Italie. La campagne italo-française contre l'Autriche en 1858 commença avec succès. Cependant, effrayé par les graves pertes subies par la France, Napoléon III conclut secrètement un traité avec François-Joseph d'Autriche à Villafranca par lequel le Piémont ne gagna que la Lombardie. La France a effectivement reçu Nice et la Savoie promises, tandis que l'Autriche a conservé la Vénétie, un revers majeur pour les Piémontais, également parce que le traité avait été préparé à leur insu. Après plusieurs querelles sur l'issue de la guerre, Cavour démissionna et le roi dut trouver d'autres conseillers. Plus tard la même année, il envoya ses forces combattre l'armée papale à Castelfidardo et conduisit le pape dans la Cité du Vatican. Le succès de Victor Emmanuel II dans ces objectifs lui valut d'être excommunié de l'Église catholique. Ensuite, des plébiscites à Naples et en Sicile ont appelé à l'union avec la Sardaigne-Piémont et l'Italie s'est encore élargie. Le 18 février 1861, le royaume d'Italie est officiellement créé et Victor-Emmanuel II en devient le roi. Plus tard, en 1866, la Vénétie fut cédée à l'Italie dans le cadre du règlement de paix conclu après la guerre de Sept Semaines. Cinq ans plus tard (1871), les États pontificaux, protégés par Napoléon III (action motivée par son besoin de plaire aux catholiques de France), tombèrent aux mains des troupes italiennes et Rome devint la capitale. Victor Emmanuel a soutenu l'Expédition des Mille de Giuseppe Garibaldi (1860-1861), qui a entraîné la chute rapide du Royaume des Deux-Siciles dans le sud de l'Italie. Cependant, le roi arrêta Garibaldi alors qu'il semblait prêt à attaquer Rome, toujours sous les États pontificaux, car sous protection française. En 1860, lors de plébiscites locaux, la Toscane, Modène, Parme et la Romagne décidèrent de se ranger du côté de la Sardaigne-Piémont. Victor Emmanuel marcha ensuite victorieusement dans les Marches et en Ombrie après la bataille victorieuse de Castelfidardo (1860) contre les forces papales, après quoi il obtint une excommunication papale. Le roi rencontra ensuite Garibaldi à Teano, recevant de lui le contrôle du sud de l'Italie. Une autre série de plébiscites dans les terres occupées aboutit à la proclamation de Victor Emmanuel comme premier roi d'Italie par le nouveau Parlement de l'Italie unifiée, le 17 mars 1861. Turin devint la capitale du nouvel État. Seules Rome, la Vénétie, le Trentin et la Dalmatie restaient à conquérir. En 1866, Victor Emmanuel s'allia à la Prusse dans la troisième guerre d'indépendance italienne. Bien qu'il ne soit pas victorieux sur le théâtre italien, il parvient néanmoins à recevoir la Vénétie après la défaite autrichienne en Allemagne. En 1871, après deux tentatives infructueuses de Garibaldi, il profita également de la victoire prussienne sur la France dans la guerre franco-prussienne pour capturer Rome après le retrait des Français. Il entra à Rome le 20 septembre 1871 et y installa la nouvelle capitale le 2 juillet 1871 (après le déménagement momentané à Florence en 1864). La nouvelle résidence royale était le Palais du Quirinal. Le reste du règne de Victor Emmanuel II fut beaucoup plus calme. Après la création du royaume d'Italie, il décida de continuer à devenir le roi Victor-Emmanuel II au lieu de Victor-Emmanuel Ier d'Italie. Ce fut une décision terrible en termes de relations publiques, car elle n'était pas révélatrice du nouveau départ souhaité par le peuple italien et suggérait que la Sardaigne-Piémont avait pris le contrôle de la péninsule italienne, plutôt que de l'unifier. Malgré cet incident, le reste du règne de Victor-Emmanuel II fut consacré à régler les problèmes et à régler les problèmes économiques et culturels. Victor Emmanuel meurt à Rome en 1878, juste après l'annulation de l'excommunication par les envoyés du pape Pie IX. Il a été enterré au Panthéon. Son successeur fut son fils Umberto I. |
|
Description -
Español
|
1863, Reino de Italia, Víctor Manuel II. Bonita moneda de oro de 20 liras. Año de ceca: 1863 Lugar de ceca: Milán (M) Denominación: 20 Liras Referencia: Friedberg 13, KM-10.1. Material: Oro (.900) Diámetro: 21 mm Peso: 6,45 g Anverso: Cabeza de Víctor Manuel II izquierda. Leyenda: VITTORIO EMANUELLE II - 1863 Reverso: Escudo coronado de la Casa de Saboya dentro de la cadena del Orden. Todo dentro de una corona. Leyenda: REGNO D'ITALIA - M L.20 NB Víctor Manuel II, Rey de Italia (italiano: Vittorio Emanuele II; 14 de marzo de 1820 – 9 de enero de 1878) fue rey de Piamonte, Saboya y Cerdeña de 1849 a 1861 El 18 de febrero de 1861 asumió el título de Rey de Italia para convertirse en el primer rey de una Italia unida, título que mantuvo hasta su muerte en 1878. Víctor Manuel nació en Turín, el hijo mayor de Carlos Alberto de Cerdeña y María Teresa de Austria y Toscana. Su padre era rey de Piamonte-Cerdeña. Vivió algunos años de su juventud en Florencia y mostró un temprano interés por la política, el ejército y los deportes. Participó en la Primera Guerra de Independencia de Italia bajo el mando de su padre, luchando en primera línea en las batallas de Pastrengo, Santa Lucía, Goito y Custoza. Se convirtió en rey de Piamonte-Cerdeña en 1849, cuando su padre abdicó del trono tras una humillante derrota militar a manos de los austriacos en Novara. Víctor Manuel consiguió inmediatamente un armisticio bastante favorable en Vignale por parte del comandante austríaco Radetzky. Sin embargo, el tratado no fue ratificado por la cámara piamontesa y Víctor Emmanuel tomó represalias despidiendo al primer ministro Claudio Gabriele de Launay, reemplazándolo por Massimo D'Azeglio. Tras nuevas elecciones, la nueva Cámara de Diputados aceptó la paz con Austria. En 1849 también reprimió ferozmente la revuelta en Génova, definiendo a los rebeldes como una "raza vil e infectada de canailles". En 1852, Víctor Manuel II otorgó al conde Camillo di Cavour el título de Primer Ministro. Esta resultó ser una elección acertada porque Cavour era un cerebro político y un actor importante en la unificación italiana por derecho propio. Víctor Manuel II pronto se convirtió en el símbolo del Risorgimento italiano, el movimiento de unificación italiano. Fue especialmente popular en el Reino de Cerdeña por su respeto a la nueva constitución y sus reformas liberales. Siguiendo el consejo de Víctor Manuel, Cavour se unió a Gran Bretaña y Francia en la Guerra de Crimea contra Rusia. Cavour se mostró cauteloso a la hora de ir a la guerra debido al poder de Rusia en ese momento y al coste que implicaba hacerlo. Víctor Manuel, sin embargo, estaba convencido de los beneficios que se obtendrían de la alianza que se crearía entre Gran Bretaña y, lo que es más importante, con Francia. Después de buscar con éxito el apoyo británico y congraciarse con Francia y Napoleón III en el Congreso de París de 1856, tras el final de la guerra, el conde Cavour organizó una reunión secreta con el emperador francés. En 1858, se reunieron en Plombières-les-Bains (en Lorena), donde acordaron que si los franceses ayudaban al Piamonte a combatir a Austria, que aún ocupaba el Reino de Lombardía-Venecia en el norte de Italia, Francia recibiría Niza y Saboya. . En ese momento, Víctor Manuel se había convertido en un símbolo universal del Risorgimento italiano, el movimiento que impulsaba la unificación de Italia. La campaña italo-francesa contra Austria en 1858 comenzó con éxito. Sin embargo, asustado por las graves bajas sufridas por Francia, Napoleón III firmó en secreto un tratado con Francisco José de Austria en Villafranca por el que Piamonte sólo ganaba Lombardía. Francia recibió las prometidas Niza y Saboya, mientras que Austria se quedó con Venecia, lo que supuso un gran revés para los piamonteses, también porque el tratado se había preparado sin su conocimiento. Después de varias disputas por el resultado de la guerra, Cavour dimitió y el rey tuvo que buscar otros consejeros. Más tarde, ese mismo año, envió sus fuerzas a luchar contra el ejército papal en Castelfidardo y obligó al Papa a la Ciudad del Vaticano. El éxito de Víctor Manuel II en estos objetivos le valió la excomunión de la Iglesia católica. Luego, los plebiscitos en Nápoles y Sicilia llamaron a la unión con Cerdeña-Piamonte e Italia crecieron aún más. El 18 de febrero de 1861 se estableció oficialmente el Reino de Italia y Víctor Manuel II se convirtió en su rey. Más tarde, en 1866, Italia recibió Venecia como parte del acuerdo de paz después de la Guerra de las Siete Semanas. Cinco años después (1871), los Estados Pontificios, protegidos por Napoleón III (acción motivada por su necesidad de complacer a los católicos en Francia), cayeron en manos de las tropas italianas y Roma se convirtió en la capital. Víctor Manuel apoyó la Expedición de los Mil de Giuseppe Garibaldi (1860-1861), que resultó en la rápida caída del Reino de las Dos Sicilias en el sur de Italia. Sin embargo, el rey detuvo a Garibaldi cuando parecía dispuesto a atacar Roma, todavía bajo los Estados Pontificios, ya que estaba bajo protección francesa. En 1860, mediante plebiscitos locales, Toscana, Módena, Parma y Romaña decidieron ponerse del lado de Cerdeña-Piamonte. Luego, Víctor Manuel marchó victoriosamente en Las Marcas y Umbría después de la victoriosa batalla de Castelfidardo (1860) sobre las fuerzas papales, tras lo cual obtuvo una excomunión papal. Posteriormente, el rey se reunió con Garibaldi en Teano, recibiendo de él el control del sur de Italia. Otra serie de plebiscitos en las tierras ocupadas tuvo como resultado la proclamación de Víctor Manuel como primer rey de Italia por el nuevo Parlamento de la Italia unificada, el 17 de marzo de 1861. Turín se convirtió en la capital del nuevo estado. Sólo quedaban por conquistar Roma, Véneto, Trentino y Dalmacia. En 1866 Víctor Manuel se alió con Prusia en la Tercera Guerra de Independencia de Italia. Aunque no venció en el teatro italiano, logró de todos modos recibir al Véneto después de la derrota de Austria en Alemania. En 1871, después de dos intentos fallidos de Garibaldi, también aprovechó la victoria prusiana sobre Francia en la guerra franco-prusiana para capturar Roma después de la retirada francesa. Entró en Roma el 20 de septiembre de 1871, fijando allí la nueva capital el 2 de julio de 1871 (tras el traslado momentáneo a Florencia en 1864). La nueva residencia real fue el Palacio del Quirinal. El resto del reinado de Víctor Manuel II fue mucho más tranquilo. Después de que se estableció el Reino de Italia, decidió continuar como rey Víctor Manuel II en lugar de Víctor Manuel I de Italia. Esta fue una medida terrible en lo que respecta a las relaciones públicas, ya que no era indicativo del nuevo comienzo que quería el pueblo italiano y sugería que Cerdeña-Piamonte se había apoderado de la península italiana, en lugar de unificarla. A pesar de este contratiempo, el resto del reinado de Víctor Manuel II se dedicó a atar cabos sueltos y abordar cuestiones económicas y culturales. Víctor Manuel murió en Roma en 1878, justo después de que los enviados del Papa Pío IX revocaran la excomunión. Fue enterrado en el Panteón. Su sucesor fue su hijo Umberto I. |
|
| Description - |
1863年，意大利王国，维克托·伊曼纽尔二世。漂亮的 20 里拉金币。铸币年份：1863 铸币地点：米兰（M） 面额：20 里拉 编号：Friedberg 13，KM-10.1。材质：黄金 (.900) 直径：21 毫米 重量：6.45 克 正面：维克托·伊曼纽尔二世头像（左）。图例：VITTORIO EMANUELLE II - 1863 年 背面：骑士团链内萨伏伊王朝的皇冠盾牌。全部在花圈内。传说：REGNO D'ITALIA - M L.20 NB 维克托·伊曼纽尔二世，意大利国王（意大利语：Vittorio Emanuele II；1820 年 3 月 14 日 – 1878 年 1 月 9 日）是皮埃蒙特、萨伏依和撒丁岛的国王（1849 年至 1861 年） 1861 年 2 月 18 日，他加冕为意大利国王，成为统一意大利的第一位国王，并一直持有这一头衔直至 1878 年去世。维克多·伊曼纽尔出生于都灵，是撒丁岛的查尔斯·阿尔伯特的长子，奥地利和托斯卡纳的玛丽亚·特蕾莎。他的父亲是皮埃蒙特-撒丁岛国王。他年轻时在佛罗伦萨生活了几年，很早就表现出了对政治、军事和体育的兴趣。他在父亲的带领下参加了第一次意大利独立战争，在帕斯特伦戈、圣卢西亚、戈伊托和库斯托萨等战役中战斗在前线。 1849 年，他的父亲在诺瓦拉惨败于奥地利人之后退位，成为皮埃蒙特-撒丁岛国王。维克多·伊曼纽尔立即在维尼亚莱与奥地利指挥官拉德茨基达成了相当有利的停战协议。然而，该条约并未得到皮埃蒙特商会的批准，维克托·伊曼纽尔作为报复，解雇了总理克劳迪奥·加布里埃莱·德洛奈，并由马西莫·达泽利奥取而代之。新的选举后，新一届众议院接受了与奥地利的和平协议。 1849年，他还猛烈镇压了热那亚的叛乱，将叛乱分子定义为“卑鄙且受感染的卡纳耶种族”。 1852年，维克多·伊曼纽尔二世授予卡米洛·迪·加富尔伯爵首相头衔。事实证明这是一个明智的选择，因为加富尔是一位政治策划者，并且凭借自己的能力也是意大利统一的主要参与者。维克托·伊曼纽尔二世很快成为意大利复兴运动（意大利统一运动）的象征。由于他对新宪法和自由主义改革的尊重，他在撒丁岛王国特别受欢迎。在维克托·伊曼纽尔的建议下，加富尔加入了英国和法国的行列，参加了针对俄罗斯的克里米亚战争。由于当时俄罗斯的实力和这样做的费用，加富尔对发动战争持谨慎态度。然而，维克多·伊曼纽尔坚信，英国之间、更重要的是与法国之间建立的联盟将会带来回报。战争结束后，加富尔伯爵在 1856 年巴黎会议上成功寻求英国支持并讨好法国和拿破仑三世后，安排了与法国皇帝的秘密会面。 1858年，他们在普隆比埃莱班（位于洛林）会面，并同意如果法国帮助皮埃蒙特对抗仍然占领着意大利北部伦巴第-威尼西亚王国的奥地利，法国将获得尼斯和萨沃伊。当时维克托·伊曼纽尔已成为意大利复兴运动的普遍象征，该运动推动意大利统一。 1858年意法对奥地利的战役顺利打响。然而，由于害怕法国遭受严重伤亡，拿破仑三世在维拉弗兰卡与奥地利国王弗朗茨·约瑟夫秘密签订条约，皮埃蒙特仅获得伦巴第。法国确实获得了承诺的尼斯和萨沃伊，而奥地利保留了威尼斯，这对皮埃蒙特人来说是一个重大挫折，也是因为该条约是在他们不知情的情况下制定的。经过几次关于战争结果的争吵后，加富尔辞职了，国王不得不寻找其他顾问。同年晚些时候，他派遣军队在卡斯泰尔菲达尔多与教皇军队作战，并将教皇赶入梵蒂冈城。维克多·伊曼纽尔二世在这些目标上的成功使他被天主教会逐出教会。然后，那不勒斯和西西里岛的公民投票呼吁与撒丁岛-皮埃蒙特和意大利合并，规模更大。 1861年2月18日，意大利王国正式成立，维克托·伊曼纽尔二世成为国王。后来，1866 年，作为七周战争后和平协议的一部分，意大利获得了威尼斯。五年后（1871 年），教皇国在拿破仑三世的保护下（此举是出于取悦法国天主教徒的需要）落入意大利军队之手，罗马成为首都。维克托·伊曼纽尔支持朱塞佩·加里波第的千人远征（1860-1861），导致意大利南部两西西里王国迅速衰落。然而，当加里波第似乎准备攻击仍在教皇国统治下的罗马时，国王阻止了他，因为它受到法国的保护。 1860年，通过当地公民投票，托斯卡纳、摩德纳、帕尔马和罗马涅决定站在撒丁-皮埃蒙特一边。在卡斯泰尔菲达尔多战役（1860年）战胜教皇军队后，维克多·伊曼纽尔在马尔凯和翁布里亚大获全胜，随后被教皇逐出教会。国王随后在泰亚诺会见加里波第，并从他手中接管了意大利南部的控制权。 1861 年 3 月 17 日，统一意大利的新议会在被占领的土地上举行了一系列公民投票，宣布维克多·伊曼纽尔为意大利第一位国王。都灵成为新国家的首都。只有罗马、威尼托、特伦蒂诺和达尔马提亚还有待征服。 1866 年，维克托·伊曼纽尔 (Victor Emmanuel) 在第三次意大利独立战争中与普鲁士结盟。尽管在意大利战场上没有取得胜利，但他还是在奥地利在德国战败后设法获得了威尼托。 1871年，加里波第在两次尝试失败后，又趁着普法战争中普鲁士战胜法国的机会，在法国撤退后攻占了罗马。他于 1871 年 9 月 20 日进入罗马，并于 1871 年 7 月 2 日在那里建立新首都（1864 年短暂迁往佛罗伦萨之后）。新的皇家住所是奎里纳尔宫。维克多·伊曼纽尔二世统治时期的剩余时期要平静得多。意大利王国成立后，他决定继续担任意大利国王维克多·伊曼纽尔二世，而不是维克多·伊曼纽尔一世。就公共关系而言，这是一个可怕的举动，因为它并不表明意大利人民想要的新开始，并暗示撒丁岛-皮埃蒙特接管了意大利半岛，而不是统一它。尽管发生了这一不幸事件，维克多·伊曼纽尔二世统治的剩余时间仍被用来解决未完成的任务和处理经济和文化问题。 1878 年，教皇庇护九世的特使撤销逐出教会的决定后不久，维克多·伊曼纽尔 (Victor Emmanuel) 在罗马去世。他被安葬在万神殿。他的继任者是他的儿子翁贝托一世。 |
