Генріх VIII
Dei Gratia Angliae et Franciae et Hiberniae Rex Fidei Defensor et In Terra Ecclesiae Anglicane et Hibernice Supremum Caput
Король Англії
Правління	1509-1547
Коронація	24 червня 1509
Попередник	Генріх VII
Наступник	Едуард VI
Інші титули	Король Франції Король Ірландії
Біографічні дані
Імена	Henry Tudor (Генрі Тюдор)
Релігія	Католицька Церква (1491-11 липня 1533) Англіканська Церква (1534-1547)
Дата народження	28 червня 1491(1491-06-28)
	Палац Грінвіч
Дата смерті	28 січня 1547(1547-01-28) (55 років)
	Палац Уайтхолл, Лондон
Місце поховання	Каплиця святого Георга, Віндзорський замок, Англія
Дружина	Катерина Арагонська
Другий шлюб	Анна Болейн
Третій шлюб	Джейн Сеймур
Четвертий шлюб	Анна Клевська
П'ятий шлюб	Катерина Говард
Шостий шлюб	Катерина Парр
Діти	Генріх, Марія, Генріх, Єлизавета, Едуард, Генрі Фіцрой, Катерина Карі, Генрі Карі, Джон Перро
Династія	Тюдори
Батько	Генріх VII
Мати	Єлизавета Йоркська

Генріх VIII Тюдор (англ. Henry VIII; *28 червня 1491 - †28 січня 1547) — король Англії з 1509 року, успадкував трон від свого батька Генріха VII, одружився з Катериною Арагонською, вдовою свого брата.

У період з 1513 по 1529 рік Генріх розвивав зовнішню політику під керівництвом свого лорда-канцлера кардинала Уолсі, якого замінив Томас Мор в 1529 — після того, як Уолсі не вдалося домогтися в Папи Римського Климента VII дозволу для Генріха на розлучення. Після 1532 Генріх розірвав відносини з папством, оголосив себе главою англійської церкви, розпустив монастирі і розлучився з Катериною Арагонською. Пізніше він був одружений з: Анною Болейн (страчена), Джейн Сеймур (померла), Анною Клевською (розлучена), Катериною Говард (страчена) і Катериною Парр. Трон успадкував його син Едуард VI. Виступав проти реформації, але пізніше, усвідомивши, що йому потрібен спадкоємець, виступив за реформацію.

Ранні роки[ред. • ред. код]

Генріх народився 28 червня 1491 року у Гринвічі. Він був третьою дитиною Генріха VII та Єлизавети Йоркської.

Його батько Генріх VII готував сина до прийняття духовного сану. За його вихованням стежила його бабуся леді Маргарет Бофор. Під її керівництвом Генріх відвідував до шести мес на день і писав твори з богословської тематики, та в одній з них він відстоював святість шлюбу.

Після ранньої смерті свого брата, Артура, Генріх виявився головним претендентом на спадщину батька й отримав титул принца Уельського. За наполяганням Генріха VII, що бажав зміцнити союз з Іспанією за допомогою династичного шлюбу, принц Уельський проти своєї волі одружується з Катериною Арагонською, дочкою Ізабелли Кастильської та вдови свого брата.

Воцаріння[ред. • ред. код]

Генріх VIII в молодості, у рік вступу на престол

У 1509 році, після смерті Генріха VII, принц Уельський став королем у віці 17 років. Упродовж перших двох років його царювання справами держави управляли Річард Фокс (єпископ Вінчестерський) та Вільям Воргем. З 1511 року реальна влада перейшла до кардинала Томаса Волсі.

У 1512 році Генріх VIII на чолі свого флоту вперше відплив до берегів Франції на флагмані Мері Роуз, де здобув перемогу в битві поблизу Бреста.

У 1513 році він виступив з міста Кале, готуючись здійснити свій перший сухопутний похід проти французів. Основою цієї армії були лучники (Генріх і сам був відмінним лучником, також він видав указ, відповідно до якого кожен англієць мав щосуботи одну годину присвячувати вправам з луком). Йому вдалось захопити тільки два невеликих містечка. У наступні дванадцять років він воював у Франції зі змінним успіхом. У 1522-1523 роках Генріх наблизився до Парижа. Але до 1525 року військова скарбниця спустіла й він був змушений укласти мир.

В результаті політики розграбування дрібних селянських господарств, так званого відгородження, яку провадили крупні землевласники, в Англії з'явилась велика кількість жебраків з числа колишніх селян. За «законом про жебрацтво» багатьох з них повісили. Деспотизм цього короля, як у державному, так і в особистому житті не знав меж. Доля шести його дружин є яскравим тому прикладом.

Розрив з папством і церковна реформа[ред. • ред. код]

Докладніше: Англійська реформація

Формальним приводом для розриву відносин з папством стала 1529 року відмова папи Климента VII визнати незаконним шлюб Генріха з Катериною Арагонською й відповідно скасувати його, щоб той зміг одружитись з Анною Болейн ^[1]. В такій ситуації Король прийняв рішення розірвати зв'язок з папством. У 1532 році англійським єпископам було висунуто звинувачення у зраді за раніше «мертвою» статтею — звернення для суду не до Короля, а до чужоземного володаря, тобто, папи. Парламент прийняв рішення, що віднині забороняло звернення до папи у церковних справах. Того самого року Генріх призначив новим Архієпископом Кентерберійським Томаса Кранмера, що узяв на себе зобов'язання звільнити короля від непотрібного шлюбу. У січні 1533 року Генріх самовільно одружився з Анною Болейн, а у травні Томас Кранмер оголосив попередній шлюб короля незаконним і скасованим. Папа римський Климент VII 11 липня 1533 року відлучив короля від церкви ^[2].

Наступного 1534 року парламент прийняв «Акт про супрематію», за яким Генріха було проголошено Главою Церкви Англії.

Очоливши релігійну реформацію в країні у 1534 році, будучи проголошеним главою англіканської церкви, у 1536 році та 1539 році провів масштабну секуляризацію монастирських земель. Оскільки монастирі були головними постачальниками технічних культур — зокрема, конопель, украй важливих для парусного мореплавства, — можна було очікувати, що передача їхніх земель у приватні руки негативно позначиться на стані англійського флоту. Щоб цього не сталось, Генріх завчасно (у 1533 році) видав указ, що вимагав від кожного фермера висівати чверть акру конопель на кожні 6 акрів посівних площ. Таким чином монастирі втратили свою головну економічну перевагу, й відчуження їхніх володінь не завдало шкоди економіці.

Першими жертвами церковної реформи стали особи, що відмовились визнати Акт про верховенство, яких прирівняли до державних зрадників. Найвідомішими за страчених у цей період стали Джон Фішер (1469-1535; єпископ Рочестерський, в минулому — духовник бабки Генріха Маргарити Бофор) і Томас Мор (1478—1535; відомий письменник-гуманіст, у 1529-1532 роках — лорд-канцлер Англії).

Упродовж 1535-1539 років спеціально створені Генріхом комісії закрили усі монастирі, що діяли в Англії. Їхнє майно було конфісковано, ченців вигнано. У ті самі роки за наказом короля були розкриті, пограбовані та опоганені мощі багатьох святих; найвідомішою «посмертною» жертвою Генріха став св. Томас Бекет, що також принесло прибуток до королівської скарбниці.

У 1540 році, після невдалого четвертого шлюбу короля з протестанткою і страти організатора цього шлюбу Томаса Кромвеля, який форсував церковну реформу, король знову став симпатизувати католицькій доктрині. У 1542 році парламент прийняв «Акт про шість статей». Він проголошував обов'язковість участі месі, причастя мирян під одним виглядом (тільки св. Тілом), сповідь, цнотливість духовенства, додержання чернецьких обітниць. Незгода з цим Актом також прирівнювалась до державної зради.

Після страти п'ятої дружини, ставлениці католицької партії, Генріх знову став схилятись до протестантизму, заборонив низку католицьких обрядів (зокрема, відмовився від щорічного королівського звичаю підповзати на колінах до хреста у Страсну П'ятницю).

В цілому, церковні реформи Генріха були непослідовними, а самі переконання Генріха залишились неясними. Тим не менше, в результаті його реформ було створено незалежну від римського папи Церкву Англії.

Пізні роки[ред. • ред. код]

У другу половину свого царювання король Генріх перейшов до найбільш жорстоких і тиранічних форм правління. Збільшилась кількість страчених політичних противників короля. Однією з перших його жертв був Едмунд де ла Поль, герцог Саффолк, страчений ще 1513 року. Останньою зі значних постатей, страчених королем Генріхом, був син герцога Норфолка, видатний англійський поет Генрі Говард, граф Суррей, який загинув у січні 1547 року, за кілька днів до смерті короля. Відповідно до Холіншеда ^[3], кількість страчених за правління короля Генріха сягала 72 000 чоловік ^[4].

Смерть[ред. • ред. код]

Палац Вайтхолл, в якому помер Король Генріх VIII

У останні роки свого життя Генріх почав страждати на ожиріння (розмір його талії збільшився до 137 см), тому король міг пересуватись тільки за допомогою особливих механізмів. До кінця життя тіло Генріха було вкрито болючими пухлинами. Цілком імовірно, що він страждав на подагру. Ожиріння й інші проблеми зі здоров'ям могли бути наслідком нещасного випадку у 1536 році, коли він пошкодив свою ногу. Можливо до рани потрапила інфекція, й окрім того через нещасний випадок знову відкрилась і погіршилась рана ноги, яку він отримав раніше. Рана була проблематичною до такої міри, що лікарі Генріха вважали її складновиліковною, дехто навіть схилявся до того, що короля неможливо було вилікувати взагалі. Рана Генріха мучила його решту життя. За деякий час після отримання травми, рана почала гноїтись, таким чином перешкоджаючи підтриманню Генріхом звичайного рівня його фізичної активності, не даючи йому щоденно робити фізичні вправи, якими він займався раніше. Вважається, що рана отримана ним в результаті нещасного випадку, спричинила переміну в його хиткому характері. У короля почали проявлятись тиранічні риси, й він усе частіше почав страждати від депресії ^[5].

Одночасно, Генріх VIII змінив свій стиль харчування, й почав в основному вживати величезну кількість жирного червоного м'яса, скоротивши кількість овочів у своєму раціоні. Вважається, що ці фактори спровокували швидку смерть короля. Смерть застала короля у віці 55 років, 28 січня 1547 у Палаці Вайтхолл (припускалось, що там буде відзначатись 90-ий день народження його батька, на якому збирався бути присутнім король). Останніми словами короля були: «Ченці! Ченці! Ченці!» ^[6].

Дружини Генріха VIII[ред. • ред. код]

Генріх VIII був одружений шість разів. Доля його дружин вивчається англійськими школярами за допомогою мнемонічної фрази «розлучився — стратив — померла — розлучився — стратив — пережила». Від перших трьох шлюбів у нього було 10 дітей, з яких вижило лише троє — Марія від першого шлюбу, Єлизавета від другого та Едуард від третього. Усі вони у подальшому царювали. Останні три шлюби Генріха були бездітними.

• Катерина Арагонська (1485-1536). Дочка Фердинанда II Арагонського та Ізабелли I Кастильської. Її було видано заміж за Артура, старшого брата Генріха VIII. Ставши вдовою (1502), залишилась в Англії, очікуючи на шлюб з Генріхом, який то намічався, то скасовувався. Генріх VIII одружився з Катериною одразу після вступу на престол у 1509 році. Перші роки шлюбу були щасливими, але всі діти молодого подружжя або народжувались мертвими, або помирали немовлятами. Єдиною дитино, яка вижила, була Марія (1516-1558).

Близько 1525 року подружні стосунки фактично припинились, а Генріх, що бажав мати синів, почав замислювались про розірвання шлюбу. Формальним приводом для процесу розлучення став попередній шлюб Катерини з братом Генріха. Процес, що розтягнувся на роки, ускладнений втручанням імператора Карла V (племінника Катерини) та непослідовною позицією папи Климента VII, не мав жодних результатів. У підсумку, на вимогу Генріха парламент у 1532 році прийняв рішення, що забороняло будь-які апеляції в Рим. У січні 1533 року новий архієпископ Кентерберійський Томас Кранмер оголосив про розірвання шлюбу Генріха та Катерини. Після цього Катерину в офіційних документах називали вдовою принцесою Уельською, тобто, вдовою Артура. Відмовившись визнати розірвання свого шлюбу, Катерина прирекла себе на заслання, її кілька разів перевозили із замку в замок. Померла у січні 1536 року.

• Анна Болейн (бл. 1507-1536). Упродовж тривалого часу була неприступною коханою Генріха, відмовляючись стати його коханкою. Після того, як кардинал Волсі не зміг вирішити питання розлучення Генріха з Катериною Арагонською, Анна винайняла богословів, які довели, що король володар і держави, й церкви, та відповідальний лише перед Богом, а не перед Папою в Римі (це стало початком від'єднання англійської церкви від Рима і створення англіканської церкви). Стала дружиною Генріха у січні 1533 року, була коронована 1 червня 1533 року, а у вересні того самого року народила йому дочку Єлизавету, замість сина, на якого чекав король. Наступні вагітності завершувались невдало. Згодом Анна втратила кохання чоловіка, була звинувачена у подружній зраді і страчена в Тауері у травні 1536 року.
• Джейн Сеймур (бл. 1508-1537). Була фрейліною Анни Болейн. Генріх одружився з нею за тиждень після страти попередньої дружини. Невдовзі померла від пологової гарячки. Мати єдиного живого сина Генріха — Едуарда VI. На честь народження принца було оголошено амністію злодіям, гармати в Тауері дали дві тисячі залпів.
• Анна Клевська (1515-1557). Дочка Іоганна III Клевського, сестра чинного герцога Клевського. Шлюб з нею був одним зі способів скріпити союз Генріха, Франциска I й німецьких протестантських князів. В якості обов'язкової умови укладення шлюбу Генріх зажадав побачити портрет нареченої, для чого до Клеве бів відряджений Ганс Гольбейн Молодший. Портрет Генріху сподобався, заочні заручини відбулись. Але наречена, яка прибула до Англії (на відміну від її портрету), Генріху категорично не сподобалась. Хоча шлюб і було укладено в січні 1540 року, Генріх одразу почав шукати спосіб позбавитись нелюбимої дружини. У підсумку вже у червні 1540 року шлюб було розірвано; приводом стали попередні заручини Анни з герцогом Лотарінгським. Окрім того, Генріх заявив, що фактично шлюбних відносин між ним та Анною не склалось. Анна залишилась в Англії в якості «сестри короля» й пережила як Генріха, так і всіх його інших дружин. Цей шлюб був влаштований Томасом Кромвелем, за що останній втратив голову.
• Катерина Говард (1521-1542). Племінниця могутнього герцога Норфолка, двоюрідна сестра Анни Болейн. Генріх одружився з нею в липні 1540 року за пристрасним коханням. Невдовзі з'ясувалось, що Катерина мала коханця до одруження (Френсіс Дерем) і зраджувала Генріху з Томасом Калпеппером. Винуватців було страчено, після чого 13 лютого 1542 року на ешафот зійшла й сама королева.
• Катерина Парр (бл. 1512-1548). До моменту шлюбу з Генріхом (1543) вже двічі овдовіла. Була переконаною протестанткою й багато зробила для нового повороту Генріха до протестантизму. Після смерті Генріха вийшла заміж за Томаса Сеймура, брата Джейн Сеймур.

На монетах[ред. • ред. код]

У 2009 році Королівський монетний двір випустив монету номіналом у 5 фунтів стерлінгів на честь 500-річчя вступу на престол Генріха VIII.

У мистецтві[ред. • ред. код]

Біло-червона троянда — емблема Тюдорів

Література[ред. • ред. код]

• Вільям Шекспір. «Генріх VIII»
• Григорій Горін. «Королівські ігри»

Кінематограф[ред. • ред. код]

• «Тюдори» (2007-2010).
• «Приватне життя Генріха VIII» (1933).
• «Людина на всі часи» (1966).
• «Анна на тисячу днів» (1969).
• «Генріх VIII та його шість дружин» (1972).
• В 11 серії 15 сезону мультсеріалу «Сімпсони» Мардж розповідає дітям історію Генріха VIII.
• «Генріх VIII» (2003).
• «Сестри Болейн» (2003)
• Життя Генріха VIII, його реформи та події того часу ретельно змальовано у телесеріалі «Тюдори». Прем'єра серіалу відбулась 2007 року; серіал налічує чотири сезони, зйомки завершились у 2010 році. Роль короля виконав ірландський актор Джонатан Ріс-Майєрс.
• «Ще одна з роду Болейн» (2008).

Музика[ред. • ред. код]

• Альбом «The Six Wives Of Henry VIII» (1973) Ріка Вейкмана
• Опера Каміля Сен-Санса «Генріх VIII»
• Пісня гурту Army of the Pharaohs «Henry The VIII»

Фамільне Дерево[ред. • ред. код]

Примітки[ред. • ред. код]

Посилання[ред. • ред. код]

• Style of the British sovereign — English Wikipedia(англ.)
• Henry VIII of England — English Wikipedia(англ.)
• Родинні зв’язки династії Тюдорів

Попередник Генріх VII

Король Англії 1509-1547

Наступник Едуард VI

Попередник —

Король Ірландії 1542-1547

Наступник Едуард VI

Попередник Генріх VII

Король Франції титулярний 1509-1547

Наступник Едуард VI