Імператор Тайсьо (1879 - 1926) (1879 - 1926)(1879 - 1926) (1879 - 1926)
Імператор Тайсьо (1879 - 1926) (1879 - 1926)(1879 - 1926) (1879 - 1926)з Вікіпедії
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Імператор Тайсьо
Emperor Taisho of Japan.jpg
Imperial Seal of Japan.svg
Народився 31 серпня 1879(1879-08-31)
Помер 25 грудня 1926(1926-12-25) (47 років)
Дитяче ім'я принц Ха́ру[1] (18791889)
Доросле ім'я   Йосіхі́то[2] (18891926)
Титул Великий син Імператора
(18891912)
Правління 30 липня 1912 — 25 грудня 1926
Резиденція Токійський палац
Порядок 123-й Імператор Японії
Попередник Імператор Мейдзі  
Наступник Імператор Сьова

Імператор Тайсьо́ (яп. 大正天皇, たいしょうてんのう, тайсьо тенно; 31 серпня 1879 — 25 грудня 1926) — 123-й Імператор Японії, синтоїстське божество. Роки правління: 30 липня 1912 — 25 грудня 1926[3]. Перший японський монарх, що вів моногамію при Імператорському дворі.

Біографія[ред.ред. код]

Імператор Тайсьо народився 31 серпня 1879 року. Він був третім сином Імператора Мейдзі. Матір'ю хлопчика була старша фрейліна Імператорського двору[4] Янаґівара Наруко, донька тимчасового середнього радника Янаґівари Міцунару. Новонародженому дали ім'я принц Хару. Його вихованням займався аристократ Накаяма Тадаясу та його донька Йосіко[5].

1889 року, в день народження, Йосіхіто проголосили спадкоємцем престолу. В листопаді того ж року йому надали титул Великого сина Імператора, а також військові звання молодшого лейтенанта Імперських армії та флоту Японії. 1909 року принца підвищили до генерал-лейтенанта й віце-адмірала[5].

1900 року Йосіхто одружився із четвертою донькою аристократа Кудзьо Мітітаки, панною Садако, майбутньою Імператрицею Теймей. Вона народила йому чотирьох синів: Хірохіто, що згодом став Імператором Сьова, принца Тітібу Ясухіто, принца Такамацу Нобухіто й принца Мікаса Такахіто[5].

30 липня 1912 року, у зв'язку зі смертю Імператора Мейдзі, Йосіхіто став новим Імператором Японії. Девіз правління покійного монарха — Мейдзі, був замінений на новий — Тайсьо. В листопаді 1915 року, після трирічного трауру, Імператор Тайсьо офіційно пройшов церемонію інтронізації[5].

Імператор Тайсьо в дитинстві страждав менінгітом. В молоді роки хвороба пройшла, але наступного року після інтронізації монарх знову занедужав. Через це він не міг вповні виконувати свої державні обов'язки. Зокрема, після 1919 року церемонія відкриття Парламенту відбувалася за його відсутності. Тому 1921 року уряд Японії призначив хворому монарху регента — Великого сина Імператора, принца Хірохіто[5].

25 грудня 1926 року Імператор Тайсьо помер у 47-річному віці. Його поховали у гробниці Тама[6] в місті Хатіодзі, Токіо[5][7].

Генеалогічне дерево[ред.ред. код]

(122) Мейдзі
 
(123) Тайсьо
 
(124) Сьова
 
(125) Акіхіто
 
Нарухіто
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ясухіто
 
 
Масахіто
 
 
Фуміхіто
 
Хісахіто
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Нобухіто
 
 
Томохіто
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Такахіто
 
 
Йосіхіто
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Норіхіто
 

Родина[ред.ред. код]

Батько: Імператор Мейдзі (1852-1912)    122-й Імператор Японії.
Мати: Янаґівара Наруко (1855-1943)    донька Янаґівари Міцунару, тимчасового серерднього радника.

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. яп. 明宮, はるのみや, хару-но-мія.
  2. яп. 嘉仁, よしひと.
  3. Усі дати подані за європейським календарем.
  4. яп. 早蕨典侍, さわらびのてんじ, саварабі но тендзі.
  5. а б в г д е Імператор Тайсьо // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
  6. яп. 多摩陵, たまのみささぎ, тама но місасаґі.
  7. Гробниця Тама // Офіційна сторінка Управління Імператорського двору Японії

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Імператор Тайсьо // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊.
  • (яп.) 『新編 日本史辞典』 (Нове видання. Словник історії Японії) / 京大日本史辞典編纂会. — 東京: 東京創元社, 1994. — P.1057—1058.
  • (яп.) 『歴代天皇全史―万世一系を彩る君臨の血脈』 (歴史群像シリーズ (69)) (Історія Імператорів
  • Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997.

Посилання[ред.ред. код]