Держави/Країни -> Третій рейх (1933-1945)      



Колекції: додати в кошик Продана за: $1.3
Третий Рейх 5 рейхспфеннигов (1940 г.) Цинк

Колекції: додати в кошик Продана за: $3.91
Третий Рейх 10 рейхспфеннигов (1938 г.) Латунь A

Колекції: додати в кошик Продана за: $150.0
Info: https://www1.wago-auktionen.de/losdetail.aspx?auktion=112&losnr=9 ...
1621,Northeim, Stadt. Kipper Cu 4 Pfennig 1621. Mertens 82, Slg. Kraaz 1098 (Zuschlag 36 Reichsmark). Sehr schön - vorzüglich.
  Третій рейх (1933-1945)з Вікіпедії Прочитати оригінал статті
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Німецька імперія
1933 – 1945
Прапор Герб
Прапор Герб
Девіз
"Ein Volk, ein Reich, ein Führer."
"Один народ, одна держава, один вождь"
Гімн
«Пісня німців», пізніше «Пісня Горста Весселя»
Розташування Німеччина
   Німецька імперія (1942)
   Окуповані землі (1942)
Столиця Берлін
Мови офіційна: німецька
Форма правління Диктатура
Президент
 - 1925 — 1934 Пауль фон Гінденбург (Президент)
 - 1934 — 1945 Адольф Гітлер (Фюрер)
 - 1945 Карл Деніц (Президент)
Канцлер
 - 1933 — 1945 Адольф Гітлер
 - 1945 Йозеф Геббельс
 - 1945 Людвиг фон Крозиг
Історія
 - Засновано 30 січня 1933
 - Ліквідовано 23 травня 1945
Площа
 - 1939 633 786 км2
Населення
 - 1939 69 314 000 осіб
     Густота 109,4 осіб/км² 
Валюта Рейхсмарка

Тре́тій Рейх (нім. Drittes Reich, «Третя імперія») — нацистська пропагандистьска назва для позначення Німеччини у 19331945 роках, за керування нацистської партії на чолі з Адольфом Гітлером. Офіційна назва — Німецька імперія (нім. Deutsches Reich).

Ставши 30 січня 1933 року канцлером, Гітлер швидко знищив всю опозицію та можливих суперників і встановив одноосібну владу фюрера (нім. führer, вождь), який вважався понад усіма законами і слово якого саме було законом. Тільки кілька найбільш наближених до нього посадовців мали відносну автономність, і вели міжусобну боротьбу за вплив і підтримку фюрера[1]. У розпалі Великої депресії нацистському уряду вдалося відновити процвітання і покінчити з масовим безробіттям завдяки потужним військовим витратам і змішаній економіці, яка поєднувала засоби вільного ринку і планової економіки[2]. Також відбувалися активні громадські роботи, включаючи будівництво автобанів. Все це призвело до стрімкого росту популярності режиму.

Підконтрольні Генріху Гіммлеру секретна поліція (Gestapo) та Schutzstaffel (СС) знищили ліберальну, соціалістичну та комуністичну опозицію, переслідували і знищували євреїв та контролювали суспільство, яке було повністю охоплене нацистською пропагандою, якою опікувався Йозеф Геббельс. Освіта, мистецтво та засоби масової інформації були під повним контролем NSDAP, яка пропагувала унікальність німецького народу, приналежність його до арійської раси. Антисемітизм став державною політикою і пропагувався у всіх соціальних інститутах, починаючи з організації німецької молоді Hitler-Jugend, членство в якій було обов'язковим. Освіта приділяла велику увагу расовій біології та фізичному вихованню. Йозеф Геббельс використовував кінематограф, масові виступи, радіо та промови для маніпуляції суспільною думкою[3]. Літні Олімпійські ігри 1936 року, які пройшли в Німеччині, дозволили представити режим світові.

Згодом Німеччина почала робити все більш агресивні вимоги, на які Франція та Великобританія відповіли політикою умиротворення, йдучи на поступки режимові. У 1938 році Німеччина анексувала Австрію (Anschluss) і Судетську область (Мюнхенська угода), повністю захопивши Чехословаччину у 1939 році. У тому ж році Німеччина підписала пакт з СРСР і 1 вересня напала на Польщу, розпочавши Другу світову війну. Разом з італійськими військами Беніто Муссоліні Німеччина вже у 1940 році захопила Францію та більшість Європи. На більшості контрольованих територій були встановлені Рейхскомісаріати, а в Польщі було створено Генерал-губернаторство. Чисельність концентраційних таборів, в яких утримувались військовополонені, психічнохворі, євреї, політичні в'язні, гомосексуали, злочинці та цигани з усієї окупованої території, з 1939 по 1942 роки зросла вчетверо, до понад 300. Проводилось систематичне масове винищення єврейського населення Європи, Голокост.

У 1941 році Німеччина напала на СРСР, швидко діставшись до Москви, але не захопивши її. Під її владою опинилася більшість Східної Європи. Переломними моментами в існуванні Нацистської Німеччини стали поразки у Сталінградській та Курській битвах 1943 року, які стали початком головного контрнаступу радянських військ. У 1944 році масштабне бомбардування німецьких міст та військових об'єктів значно посилилося, нейтралізуючи Люфтваффе (німецькі військові повітряні сили), а у 1945 році Німеччина вже була не в змозі протистояти натиску радянських військ зі сходу і об'єднаних сил Антигітлерівської коаліції з заходу. 7 травня 1945 року Німеччина підписала акт про капітуляцію, який вступав в силу наступного дня, 23 травня був заарештований Фленсбурзький уряд Карла Деніца, а 5 липня Німеччина була розділена на зони окупації між СРСР, Францією, Великобританією та США. Нацистський режим був засуджений під час Нюрнберзького трибуналу.

Назва[ред.ред. код]

Офіційні

  • Німецька імперія (нім. Deutsches Reich) — у 19331945 роках. Також офіційна назва Німеччини Веймарського періоду.
  • Велика Німецька імперія (нім. Großdeutsches Reich) — альтернативна назва, що використовувался з 1943 року.

Неофіційні

  • Нацистська Німеччина — від націонанал-соціалістичної (нацистської) партії, що керувала Німеччиною у 19331945 роках. Німецька історіографія сьогодні використовує термін Zeit des Nationalsozialismus (скорочено «NS-Zeit», «Націонал-соціалістичний період»).
  • Третій Рейх (нім. Drittes Reich, «Третя імперія») — популярна публіцистична назва, стоврена від порівняння із двома історичними німецькими імперіями (рейхами) — Священною Римською імперією та Німецькою імперіями. Вживалася у нацистські пропаганді для підкреслення якісно нової віхи в історії Німеччини. Звідти перекочувала в історичну літературу, переважно радянську.

Історія[ред.ред. код]

Прихід нацистів до влади[ред.ред. код]

Президент Гінденбург з Гітлером (1933)
Виступ Гітлера (1933)

Нацистський рух виник серед ветеранів Першої світової війни, які не бажали приймати умов Версальського договору, вважали Веймарську республіку нав'язаною переможцями, і взагалі негативно ставились до ідей демократії. Нацистська пропаганда уміло використала «легенду про удар у спину» (нім. Dolchstoßlegende), яка була популярна тоді у правих кругах, як пояснення поразки Німеччини. Легенду про зраду більшовиків, євреїв, республіканців та інших тилових диверсантів популяризував генерал Еріх Людендорф, який у двадцятих роках став одним з лідерів правих сил.[4] Спочатку рух був нечисленним, але Велика депресія значно посилила реакційні настрої проти Веймарської республіки [5]. В той самий час, набирала силу Комуністична партія Німеччини, контрольована з Москви. Все більше німців схилялися до думки, що саме Нацистська партія зможе навести лад в країні та повернути Німеччині світовий престиж.[5] І хоча у 1928 році NSDAP отримала лише 800 000 тисяч голосів, вже у 1930 за партію проголосували 6.3 мільйони німців, що дало їй змогу отримати 107 місць в Рейхстазі. Кількість голосів подвоїлась до 13.4 мільйонів у травні 1932 року, забезпечивши NSDAP 230 місць в німецькому парламенті.[6][7]

30 січня 1933 року, президент Гінденбург призначив Гітлера канцлером Німеччини. Активним лобіюванням цього рішення довгий час займався Франц фон Папен, який мав за мету дати владу правим силам, але при цьому контролювати Гітлера через коаліційний уряд, вважаючи, що інші праві партії домінуватимуть в ньому, а також своєю посадою віце-канцлера, яку фон Папен залишив для себе.[8] І хоча у новому уряді нацистів було лише троє (враховуючи Гітлера), вони швидко змогли відтиснути фон Папена та інших консерваторів від влади.

Лише за кілька місяців новому уряду вдалося встановити централізовану однопартійну диктатуру. В ніч 27 лютого 1933 року будівлю Рейхстагу було підпалено, а винним визнали колишнього члена молодіжної організації комуністів Марінуса ван дер Люббе. Нацистська влада звинуватила комуністів у заклику до повстанні, заарештувала тисячі членів комуністичної партії, провела обшуки в її офісах і заборонила всі комуністичні публікації. В той же день був виданий Закон про захист німецької держави і народу, який скасував більшість громадських свобод, включаючи потребу в рішенні суду для затримання людини (habeas corpus).

Ремілітаризація Рейнської провінції[ред.ред. код]

У 1933 Нацистська Німеччина вийшла з Ліги націй, і почала послідовно порушувати і руйнувати обмеження та домовленості Версальського договору, який все ще був чинним. У 1935 році, жителі регіону Саар, який протягом 15 років знаходився під окупацією Ліги нації, проголосували за приєднання до Німеччини. В березні того ж року, Гітлер заявив про збільшення чисельності Рейхсверу до 550 000 і про створення німецьких повітряних сил.[9] Після того, як договір з Великобританією дозволив Німеччині будувати флот, Версальський договір став лише простим папірцем.

У березні 1936 року, Італія під проводом Беніто Мусоліні напала на Ефіопію, що викликало досить слабкі протести зі сторони британського та французького урядів. У розпал кризи, Німеччина ввела війська у демілітаризовану Рейнську провінцію, з наказом відступити, якщо Франція почне мобілізацію. Однак ні Франція, ні Великобританія не зробили ніяких кроків у відповідь.

Приєднання Австрії й Чехословаччини[ред.ред. код]

Чеські німці вітають прихід німецьких військ (1938)

У лютому 1938, Гітлер запросив канцлера Австрії Курта Шушніга у Бергхоф, де натякнув йому про потребу об'єднання всіх німців в одній державі. Шушніг вирішив провести плебісцит 13 березня, але був змушений відмовитись від нього через тиск Гітлера, а вже 11 березня він отримав від нього ультиматум: передати всю владу Нацистській партії чи готуватися до вторгнення. Наступного дня війська Вермахту увійшли в Австрію, де населення з ентузіазмом зустріло їх.

У 1938 Гітлер наказав лідеру Судето-німецької партії Конраду Генлейну висунути низку неприйнятних умов Чехословацькому уряду. Муссоліні наполіг на зустрічі Гітлера з британським та французьким прем'єр-міністрами, для обговорення виниклої ситуації. Відбулися дві зустрічі, друга з яких завершилась підписанням Мюнхенської угоди 30 вересня, яка змушувала Чехословаччину віддати Судети Німеччині, зі збереженням інфраструктури і укріплень. І хоча на підписанні угоди був відсутнім її представник, Чехословаччина погодилася виконати висунуті вимоги. Угода протривала всього шість місяців, оскільки у березні 1939 року Німеччина ввела війська на решту території Чехословаччини, утворивши маріонеткові держави Протекторат Богемії і Моравії і Словацька республіка.

Друга світова війна[ред.ред. код]

Докладніше: Друга світова війна
Європа станом на 1941-42

Німеччина атакувала Польщу 1 вересня 1939. Друга Світова Війна розпочалась коли 3 вересня 1939 Великобританія разом з Францією, відповідно до існуючих на той час домовленостей із Польщею, оголосили стан війни з Німеччиною. 9 квітня 1940 німці атакували Данію й Норвегію. У травні цього року, незважаючи на заперечення багатьох зі своїх радників, Гітлер послав війська у Францію. Наслідком бою за Францію була абсолютна перемога Німеччини. Пізніше цього року Німеччина піддавала Великобританію постійним бомбардуванням. Німеччина перейшла кордони Радянського Союзу 22 червня 1941.

Нацистська Німеччина оголосила війну Сполученим Штатам Америки 11 грудня 1941. Це відбулось через 4 дні після того, як Японська Імперія атакувала американську військово-морську базу Перл-Харбор. Це дозволило німецьким підводним човнам боротися з американськими кораблями в Атлантичному океані, які в свою чергу допомагали Великобританії поставками різної зброї.

Гноблення меншин продовжилося під час війни на території Німеччини й в окупованих територіях. Починаючи з 1941, євреї були змушені одягати жовті зірки на публіці. Більшість євреїв були перевезені до Ґето, таким чином їх ізолювали від суспільства.

У січні 1942 відбулася конференція у Ванзеї, на чолі з Райнгардом Гейдріхом, яка встановила план «Остаточного Вирішення Єврейського Питання» (нім. Endlösung der Judenfrage). Внаслідок цього плану шість мільйонів євреїв були систематично вбиті. Крім того, більше ніж десять мільйонів людей були змушені працювати у примусових таборах. Цей геноцид має назву Голокост. Вбивства відбувались у концентраційних (нім. Konzentrationslager) та винищувальних таборах (нім. Vernichtungslager). Також піддавались знищенню та утискам багато гомосексуалів, слов'ян, та політичних ув'язнених.

У лютому 1943 радянські війська зупинили наступ німців під Сталінградом. Наступного року німецькі війська вже були на східних кордонах Польщі. Німці відступали поступово й з важкими боями. У червні 1944 союзники відкрили другий фронт на заході. Війська союзників та війська Радянського Союзу зустрілись біля ріки Ельби 26 квітня 1945. Берлін був захоплений 30 квітня 1945, приблизно коли радянські війська взяли Рейхстаг Адольф Гітлер закінчив своє життя самогубством. Наступним лідером (нім. Führer) Нацистської Німеччині став Карл Деніц (нім. Karl Dönitz).

8 травня 1945 (опівночі) у передмісті Берліна Карлхорсті, зайнятому радянськими військами, представники німецького головнокомандування на чолі з генералом Кейтелем підписали акт про беззастережну капітуляцію збройних сил Німеччини; цей договір за дорученням радянського уряду підписав маршал Радянського Союзу Г. Жуков, а також представники США, Сполученого Королівства, Франції.

Державний устрій[ред.ред. код]

Адольф Гітлерфюрер німецького народу, голова Нацистської Німеччини.
Докладніше: Адольф Гітлер

В той самий час, як Гітлер централізував всю владу у своїх руках, пропаганда боготворила фюрера як всезнаючого мудреця, який завжди приймає правильні рішення («Міф Гітлера»). На практиці ж, Гітлер мав вузьке коло інтересів, тому прийняття рішень було розділене поміж ворогуючих центрів влади, які постійно боролися за прихильність фюрера. По відношенню до деяких тем Гітлер був абсолютно пасивним, легко підпадаючи під вплив наближених до нього людей. Через заміну більшості посадовців членами NSDAP, вже до 1935 року німецький уряд та Нацистська партія фактично стали одним цілим. Через три роки, всі місцеві уряди втратили законодавчі повноваження і відповідали прямо перед нацистськими гауляйтерами.

Уряд[ред.ред. код]

  • Управління
  • Управління NSDAP
    • Управління расової політики NSDAP
    • Управління колоніальної політики NSDAP
    • Управління закордонних справ NSDAP
    • Amt Rosenberg

Державна ідеологія[ред.ред. код]

Докладніше: Нацизм

Ідеологічно нацисти використовували ідею Великої Німеччини (нім. «Großdeutschland»), вважали, що об'єднання Німецьких народів в одну країну було необхідним кроком до національного успіху.

Расизм був важливим аспектом суспільства в межах Третього Рейху. Нацисти також об'єднали антисемітизм із антикомуністичною ідеологією й розцінювали лівий рух так само, як міжнародний ринковий капіталізм — як роботу «змовницьких євреїв».

Ворогами нацистського руху вважались більшовики, негри, цигани та євреї (розглядались як нелюди),[10] політичні супротивники, соціальні ізгої, гомосексуали, релігійні дисиденти типу Свідків Єгови й Вільних Масонів.

Збройні сили[ред.ред. код]

Військовий прапор Вермахту
Докладніше: Вермахт

Збройні сили Нацистської Німеччини (Вермахт) були створені за Законом від 16 березня 1935[11]. Базою для створення і розгортання вермахту послужив рейхсвер, перейменований після введення загальної військової повинності, необхідність якої Адольф Гітлер обстоював у праці «Моя Боротьба». Вермахт складався із Сухопутних військ, Військово-повітряних сил (Люфтваффе) і Військово-морського Флоту (Крігсмаріне). Вище командування збройними силами у Німеччині того часу належало структурі під назвою ОКВ (нім. Oberkommando des Heeres (OKH) - «Верховне Командування Вермахту», яке до своєї смерті очолював безпосередньо Фюрер. Гітлер надавав особливого значення армії та службі в ній для кожного німця, що претендував на звання громадянина Рейху. Збройні сили комплектувалися найсучаснішою на той час технікою, практично вся промисловість Німеччини була спрямована на забезпечення військового сектору. За планами Гітлера, збройні сили мали стати безпосереднім інструментом для втілення в життя його планів щодо розширення життєвого простору для «арійської раси», в тому числі й на Схід. Після поразки у Другій світовій, Вермахт було офіційно розпущено в 1946 р.


Економіка[ред.ред. код]

Рейхсмарка (Нім. Reichsmark)

Відповідно до синкретичної політики фашизму, нацистська військова економіка була сумішшю економіки вільного ринку і практики централізованого планування; історик Ричард Овері писав: "Німецька економіка впала між двома стільцями. Було недостатньо командної економіки, щоб робити те, що могла робити радянська система, але було недостатньо капіталістичної, щоб довіритися, як це зробила Америка, ініціативі приватного підприємництва.[12]

Під час приходу нацистів до влади найважливішим у суспільстві питанням було безробіття, яке становило 30%.[13] Першим кроком нової влади було призначення шанованого у країні економіста Ялмара Шахта (нім. Hjalmar Schacht). Під його керівництвом була введена економічна політика, що мала підняти країну з економічної кризи. Першими кроками було скасування профспілок та встановлення жорсткого контролю за заробітною платою. Як міністр економіки, Шахт був одним з небагатьох міністрів, що скористався зі адміністративної свободи, яку надало скасування золотого стандарту для рейхсмарки, для підтримки низьких процентних ставок і високого дефіциту державного бюджету, проведення масштабних національних громадських робіт.[13] Наслідком діяльності міністра економіки Шахта було дуже швидке зниження безробіття, найшвидше з усіх країн під час Великої Депресії.

Створювалися підконтрольні уряду компанії, які випускали власні «бонди». Бондами фіктивні компанії розплачувалися за товар, теоретично їх можна були поміняти на рейхсмарки, але це не відбулося до падіння Третього Рейху. Шляхом використання тих бондів, а також абсолютним контролем за національною валютою (вартість якої сильно завищувалася) вдалося отримати досить внутрішніх коштів. Вони були задіяні для створення нових робочих місць, це сприяло значному зниженню рівня безробіття, зниженню міжнародної торгівлі, яка складала лише третину від рівня 1929 року. Ці складні економічні маневри дозволяли уряду приховувати від міжнародної громадськості витрати на збройні сили, що стрімко зростали.

Трудова книжка зразка 1935 року

Більшість індустрій не було націоналізовано, але підлягали постійному контролю з боку уряду, який примушував їх використовувати вітчизняні товари. Контролювали процес адміністративні комітети, які складались з урядовців та діячів бізнесу. Суперництво було обмежено, оскільки основні компанії були організовані в картелі. Вибіркова націоналізація відбувалася з компаніями, які не погоджувалися з такою структурою. Банки, які було націоналізовано Веймаром, були повернені попереднім власникам. У кожного адміністративного комітету був свій банк, який фінансував його діяльність.

Урядове втручання в економіку і масове переозброєння привело до фактичної ліквідації безробіття. Між 1933 та 1938, реальна заробітна плата зменшилась приблизно на 25%.[14] В 1935 були введені трудові книжки, разом з ними було скасовано право звільнятися з роботи без дозволу попереднього роботодавця.[15]


Завдяки будівництву автобанів було створено більш ніж 100,000 робочих місць

Німецька економіка була переведена під керівництво Германа Герінга (нім. Hermann Göring) коли, 18 жовтня 1936, німецький парламент (Рейхстаг) оголосив про початок Чотирирічного Плану. Метою цього економічного плану були як цивільні, так і військові досягнення. Серед відомих цивільних проектів було будівництво мережі автобанів. Завдяки будівництву автобанів було створено більш ніж 100,000 робочих місць, але додатковим досягненням цього проекту була пропаганда нацистської ідеології. Існують думки що, крім того, метою створення автобанів було забезпечення швидкого руху збройних сил. Військовою метою було масове переозброєння, яке мало перетворити військо зі 100,000 солдатів на армію з мільйонів.

Напередодні війни в країні було досягнуто небаченого рівня зайнятості населення. На липень 1939 року кількість безробітних становила лише 38 379 осіб. Крім того відчувалася гостра нестача вільних робочих рук. Для забезпечення економіки Третього Рейху рабською робочою силою під час війни, нацисти вивезли близько 12 мільйонів осіб з 20 європейських країн, близько 75 відсотків з них походили зі Східної Європи.[16]

Культура[ред.ред. код]

Мистецтво[ред.ред. код]

Мета мистецтва будь-яких тоталітарних держав полягає в зображенні абстрактної героїки, а твори нерідко відрізняються підкреслено великими розмірами. Гігантизм і нагота використовуються як засіб вираження могутності тоталітарної держави, що переважає людську індивідуальність. [17]

Живопис[ред.ред. код]

Оскільки Гітлер, будучи художником, вважав себе тонким цінителем і знавцем живопису, особливу увагу приділяли образотворчому мистецтву. Адольф негативно ставився до жанрів живопису XX століття: імпресіонізму, кубізму та інш. і вважав подібні творіння «дегенеративним мистецтвом». Гітлер віддавав перевагу жанру «фелькішів» (нім. völkisch — народний) (опис сільського укладу і побуту Німеччини, сільських пасторалей), був прихильником реалістичних і героїчних жанрів, романтизму. В 1936 році з музеїв були вилучені картини таких відомих художників, як Ван Гог, Гоген, Сезанн, Пікассо, а знамениті і видатні художники, які живуть у Німеччині, такі як Василь Кандинський, Оскар Кокошка, Пауль Клее, були змушені покинути країну.

Скульптура[ред.ред. код]

Партія. Статуя Арно Брекера представляє дух НСДАП

У мистецтві Третього Рейху зображення оголеної жінки переслідувало пропагандистські цілі, і нагота була всього лише засобом посилення впливу на глядача і продовження впливу на нього. В рамках ідеології нацизму оголена жінка розглядалася як втілення гармонії і спокою, що встановилися за часів нацистської диктатури після кризи 1920-х років. Крім того, подібні зображення використовувалися в ролі алегорії Перемоги. Однак з анатомічної точки зору ці зображення все ж грішать проти реальності, оскільки автори побоювалися звинувачення у надмірній схильності до ексгібіціонізму[17].

Архітектура[ред.ред. код]

Більшою мірою, ніж інші види мистецтва, архітектура нацистського періоду відображала особисті симпатії та антипатії Гітлера. Як згадував Альберт Шпеєр, що став після смерті Павля Людвіґа Трооста головним придворним архітектором, смак Гітлера, якщо не зважати на його захопленість перебільшено монументальними формами неокласицизму, тяжів до необароко. Згідно з його уявленнями, нова німецька архітектура мала продемонструвати взаємозв'язок доричної та тевтонської форм, що, на його думку, було ідеальним художнім поєднанням. З перших днів Третього Рейху архітектори працювали з тим, що отримало назву «стиль фюрера», тобто єдність неокласицизму Трооста й смаків самого Гітлера як поборника необарокко, розмноженого й побільшеного. З другого боку, нацистську владу задовольняло нове суспільне будівництво з ужитком любого Гітлерові перебільшено фольклорного оформлення. Після смерті Трооста (1934) в архітектурі Третього Рейху почав панувати архітектор з Манхейма Альберт Шпеєр. Його першим замовленням були Цепелінові поля в Нюрнберґу, де було здійснено ефектну й помпезну грандіозну поставу нацистського партійного з'їзду 1934. Але основною турботою Гітлера стала перебудова Берліна з будівництвом грандіозних будівель «світової столиці». Будівництво мало завершитися 1950. Але будівництво нової столиці було призупинено й потім воно припинилося зовсім через те, що 1939 почалася війна. Пізніше Шпеєр визнав, що загалом проект був «нежиттєздатний», «занадто регламентований», він критикував його «монументальну суворість». Не вдалося здійснити і два великі проекти, які Гітлер розглядав як меморіали на честь величі Третього Рейху. На Атлантичнім узбережжі Європи мали піднестися декілька величезних Тотенбурґенів («Замків мертвих»), що обернуті на захід — грандіозні меморіали в пам'ять про німецьких солдатів, що загинули «визволяючи континент від британської зарази». Декілька таких самих величних веж мали, згідно з планами фюрера, піднятися на сході, щоб символізувати підкорення «неприборканих сил Сходу».

Спорт[ред.ред. код]

Нацистський уряд приділяв значну увагу спорту, оскільки він дозволяв втілити в життя їхні плани по створенню «ідеальної раси», підготувати молодь до фізичних навантажень майбутньої війни, розважити населення, задіяти робітників у спорудження спортивної інфраструктури і ефективно поєднати з пропагандою, що яскраво видно у присвяченому Олімпійськім іграм 1936 року фільмі «Олімпія», який був знятий Лені Ріфеншталь.[18] Спортом у Рейху опікувалася організація Nationalsozialistischer Reichsbund für Leibesübungen (скорочено NSRL або NSRBL).

Двома масштабними можливостями представити культуру Третього Рейху стали Берлінська олімпіада 1936 року та Всесвітня виставка 1937 в Парижі. Для олімпіади, німецькі атлети були відібрані не лише за спортивні здобутки, але й враховуючи їхню «расову чистоту».[19]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Anthony McElligott; Tim Kirk; Ian Kershaw (2003). Working Towards the Führer: Essays in Honour of Sir Ian Kershaw. Manchester U.P. с. 6. 
  2. Robert O. Paxton; Julie Hessler (2011). Europe in the Twentieth Century. Cengage. с. 286. 
  3. Peter Watson (2002). Modern Mind: An Intellectual History of the 20th Century. HarperCollins. с. 328. 
  4. Lindley Fraser, Germany between Two Wars: A Study of Propaganda and War-Guilt (Oxford University Press, 1945) p. 16
  5. а б Goldhagen, 1996, p. 87
  6. Seligmann, 2003, p. 7
  7. Kolb, 2005, p. 224–225
  8. Seligmann, 2003, p. 8
  9. Kitchen, 2006, p. 271
  10. Der Untermebch. Berlin. DHM, 1942.-52h.
  11. Заява Райхсуряду про заснову Вермахту від 16.03.1935
  12. Overy, Richard (1995). Why The Allies Won. New York: Norton. ISBN 978-0-393-03925-2. 
  13. а б «Slouching Towards Utopia?: The Economic History of the Twentieth Century – XV. Nazis and Soviets- J. Bradford DeLong – University of California at Berkeley and NBER(February 1997)». Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2007-08-15. 
  14. «econ161.berkeley.edu». Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2007-08-15. 
  15. «Nazis and Soviets». Econ161.berkeley.edu. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2009-09-16. 
  16. John C. Beyer; Stephen A. Schneider. «Forced Labour under Third Reich – Part 1» (PDF). Nathan Associates Inc. Архів оригіналу за 2013-06-25.  and John C. Beyer; Stephen A. Schneider. «Forced Labour under Third Reich – Part 2» (PDF). Nathan Associates Inc. Архів оригіналу за 2013-06-25. 
  17. а б Inszenierung der Macht, Neue Gesellschaft für Bildende Kunst, Berlin. ISBN 3 88940 0108
  18. Nadine Rossol, «Performing the Nation: Sports, Spectacles, and Aesthetics in Germany, 1926–1936,» Central European History Dec 2010, Vol. 43 Issue 4, pp 616–638
  19. Anton Rippon, Hitler's Olympics: The Story of the 1936 Nazi Games (2006)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]



Політика Це незавершена стаття з політики.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.