Держави/Країни -> Східний Тимор (1702 - 1975)      

попередники
 
метрополії
 
  Заморські території Португалії
 

Східний Тимор (1702 - 1975)
наступники
  Східний Тимор (1975 - )
 


Колекції: додати в кошик Продана за: $12.0
Info: http://www.ebay.com/itm/291289711115 2014-11-17
ARGENTINA 1883 10 Centavos Silver AU-UNC

Колекції: додати в кошик Продана за: $4.0
Info: http://www.ebay.com/itm/291668718229 2016-02-01
PORTUGUESE GUINEA 1946-1952 50 Centavos-2 1/2 Escudos - 3 Coins

Колекції: додати в кошик Продана за: $11.0
Info: http://www.ebay.com/itm/291678971682 2016-02-15
MOZAMBIQUE 1936-1974 20 Centavos-1 Escudo - 5 Coins Avg. VF-UNC
  Східний Тимор (1702 - 1975)з Вікіпедії Прочитати оригінал статті
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Демократична Республіка Східного Тимору
Repúblika Demokrátika Timór Lorosa'e
República Democrática de Timor-Leste

Прапор Східного Тимору Герб Східного Тимору
Прапор Герб
Девіз: "Unidade, Acção, Progresso"  (португальська)
"Єдність, Дія, Прогрес"
Гімн: Pátria
Розташування Східного Тимору
Столиця
(та найбільше місто)
Ділі
8°34′ пд. ш. 125°34′ сх. д. / 8.567° пд. ш. 125.567° сх. д. / -8.567; 125.567
Офіційні мови Тетум, Португальська1
Державний устрій Парламентська республіка
 - Президент Хосе Рамос-Орта
 - Прем'єр-міністр Шанана Гужмау
Незалежність від Португалії2 
 - Проголошена 28 листопада 1975 
 - Визнана 20 травня 2002 
Площа
 - Загалом 14 609 км² (158-а)
 - Води (%) незначний
Населення
 - оцінка 2009 р. 1 134 000 (155-а)
 - Густота 64/км² (132-а)
ВВП (ПКС) 2005 р., оцінка
 - Повний $1,68 млрд (206)
 - На душу населення $800 (188)
ІРЛП  (2004) 0,513 (середній) (142-а)
Валюта Долар США3 (USD)
Часовий пояс  (UTC+9)
Домен інтернету .tl4
Телефонний код +670
1Індонезійська і англійська затверджені Конституцією як «робочі мови».
2Індонезія вторглася у Східний Тимор 7 грудня 1975 і залишила у 1999.
3Сентаво також використовується.
4.tp також використовується.
Карта Східного Тимору

Демократична Республіка Східний Тимор, країна на острові Тимор у Малайському архіпелазі; до 1976 була колонією Португалії близько 460 років; площа 14874 км²; столиця Ділі, виробляється кава; населення 555 тис. (1980);

Історія[ред.ред. код]

До 1975 року Східний Тимор був колонією Португалії і являв собою найменш розвинене володіння найвідсталішої з колоніальних держав. Основу економіки становило сільське господарство, яке велося примітивними методами і не забезпечувало продовольчих потреб колонії. Розвивалося виробництво експортних культур: кави, каучуку та копри. Близько 32% кошторису витрачалося на військові цілі (утримання 7 тисяч солдатів колоніальних військ), на освіту йшло 9%, на соціальне забезпечення — 4%. Частка неписьменних перевищувала 90%. Після революції 25 квітня 1974 року в Португалії почався процес деколонізації португальських володінь, що торкнувся й Східного Тимору. Утворилось декілька політичних партій, найкрупнішими з яких були: УДТ (Демократичний союз Тимору), який виступав за збереження автономії в складі Португалії в якості заморської провінції, АПОДЕТІ (Народно-демократична асоціація Тимору), що добивалася приєднання території до Індонезії, і найкрупніша із політичних партій країни — ФРЕТІЛІН (Революційний фронт за незалежний Східний Тимор), який вимагав негайної незалежності. Було створено ще кілька невеликих партій. Переговори між португальською владою та політичними партіями про шляхи деколонізації території зайшли у безвихідь, а після цього й припинилися через збройну конфронтацію у колонії. У ніч перед 11 серпня 1975 року УДТ при підтримці місцевої поліції здійснив переворот, були заарештовані й страчені деякі з лідерів та активістів ФРЕТІЛІН. ФРЕТІЛІН, у свою чергу, спираючись на тиморівців-вояків колоніальних військ встановив контроль над територією, а 28 листопада 1975 року в односторонньому порядку проголосив незалежність Демократичної республіки Східний Тимор. 30 листопада лідери АПОДЕТІ, УДТ та ще двох малих партій, що знаходились на окупованій Індонезією частині Східного Тимору випустили спільну декларацію щодо приєднання території до Індонезії. Вранці 7 грудня 1975 року почалося збройне вторгнення індонезійських військ, в якому у різний час брало участь від 20 до 40 тисяч солдатів. В результаті бойових дій, голоду і епідемій загинуло близько третини населення колишньої колонії (понад 200 тисяч чоловік), а 17 липня 1976 року Східний Тимор був включений до складу Індонезії в якості 27-ої провінції. За підтримки США, почали проводитись заходи щодо асиміляції населення, але спротив, у тому числі збройний, не припинявся. Проходили демонстрації тиморських студентів і молоді проти нової влади. В результаті масових виступів, а також під тиском світової громадськості і після припинення підтримки індонезійських дій Сполученими Штатами новий президент Індонезії Хабібі змушений був оголосити про проведення референдуму з питання самовизначення Східного Тимору. 30 серпня 78,5% населення провінції висловилися за незалежність, що призвело до нового спалаху насильства у Східному Тиморі. Проіндонезійсько налаштована поліція розпочала терор, десятки тисяч осіб змушені були стати біженцями. 12 вересня 1999 року в Східний Тимор було введено сили ООН, під захистом яких почалося практичне здійснення заходів по становленню незалежної держави. В ніч проти 20 травня 2002 року колишня колонія була офіційно оголошена незалежною державою. 20 травня 2006 року, в річницю незалежності від Індонезії, майже половина армії Демократичної республіки Східний Тимор (593 вояка з 1433) стали вимагати пом'якшення армійського статуту. Бригадний генерал Матан Руак звільнив невдоволених, останні вийшли на вулиці зі зброєю в руках. Почався загальний бунт, «війна всіх проти всіх», що продовжується й зараз. Наразі в країну введено миротворчі сили чотирьох держав (Австралія, Малайзія, Нова Зеландія і Португалія), які стримують ескалацію насильства.

Географія[ред.ред. код]

Геологія і рельєф[ред.ред. код]

Територія Східного Тимору охоплює не тільки східну половину Тимору, але і анклав Окуссі, який розташований на північному узбережжі індонезійської частини острова, а також два невеликих острови Атауро і Яко. Берег оточений кораловими рифами. Узбережжя Східного Тимору має довжину 6789 км, довжина сухопутного кордону з Індонезією — 228 км.

Село в горах Східного Тимору

Тимор знаходиться на зовнішньому кордоні так званої дуги банда, яка є частиною передгір'їв Тихоокеанського Вогняного Кільця, утворюючи ланцюг островів навколо моря Банда. В цьому регіоні північно-західний кут австралійської тектонічної плити опускається під Євразійську плиту. Це призвело зокрема до утворення гірського хребта, який проходить через весь острів з південного заходу на північний схід. Через активні геологічні процеси існує постійна загроза землетрусів і цунамі. Найвищі вершини країни — гори Рамелау (2963 м), Аблай (2320 м) і Матебіан (2316 м).

У північній частині гори круто спадають до моря. Типовими є прибережні тераси, а деякі плато піднімаються на 400–700 м над рівнем моря. Гірська система розчленована долинами річок. На південному узбережжі знаходяться широкі рівнини, простягаються від кордону до міста Вікеке, а потім звужуються до міста Лора.

Найбільшим плато Східного Тимору є Фуілоро в районі Лаутем на сході країни. Висота його повільно спадає з півночі на південь від 700 м до 500 м.

Гідрологія[ред.ред. код]

Майже всі річки країни беруть початок у центральних гірських районах острова і течуть на північ чи південь. Жодна з річок Східного Тимору не є судноплавною. Усі непересихаючі річки країни беруть початок у південній частині Східного Тимору. Причиню цього є довший сезон дощів у цій частині острова. Це зокрема стосується і найбільших річок північної частини острова — р. Луас (найдовша річка країни, довжина 80 км), р. Північна Лакло і Сейшал. Головними річками півдня є Іребере, Бебеї , Ділор, Тафара, Белулік, Тафара, Караулун.

Річка Сейшал

Найбільше озеро в Східному Тиморі, Іра Лаларо (також Сура-Бек) в районі Лаутем. Воно має довжину 6,5 кілометри і ширину 3 км. В гірських районах є багато водоспадів, найвідомішим є водоспад поблизу поселенн Атсабе.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат країни субекваторіальний і характеризується вираженими дощовим і посушливим сезонами. З травня по листопад триває посушливий сезон, і на північному узбережжі в цей час практично немає дощів . Гірські райони у центрі острова і південне узбережжя не потерпають в цей час від такої засухи проте кількість опадів тут теж суттєво нижча, ніж в дощовий сезон. Сезон дощів триває з кінця листопада по квітень. На кінець сезону дощів припадає збирання врожаю. Середня річна кількість опадів в столиці Ділі, становить близько 1000 мм. Здебільшого вони випадають з грудня по березень. Натомість, місто Манатуто, розташоване на схід від Ділі, отримує у середньому лише 565 мм опадів на рік. На південному узбережжі Східного Тимору кількість опадів становить від 1500 до 2000 мм на рік, найбільше їх випадає на центральному узбережжі і у південних горах. Найвищий середнй рівень опадів зафіксований у містечку Лолотое у районі Бобонаро і становить 2837 мм. Середньомісячна температура у столиці становить біля 27 °C і майже не змінюється протягом року.

Флора і фауна[ред.ред. код]

Центральна частина Тимору вкрита невеликими горами і тропічною саваною. Низькі рівнини досягають узбережжя острова і на них сформувалися комплекси мангрових рослин. На узбережжі острова розташовані тропічні ліси евкаліптових дерев, бамбука, сандалового дерева. У внутрішніх регіонах острова знаходяться трав'яні савани. У цих регіонах флора і фауна значно бідніша ніж на інших островах Зондської групи. На Тиморі знаходяться рідкі види рослин та тварин, характерних для території Австралії.

Населення[ред.ред. код]

Населення Східного Тимору становить 1 131 612 людей (2009, оцінка). 34.7% становить населення віком до 15 років, 61.9% — населення віком 15-65 років, і 3.4% — населення старше 65 років. Середня тривалість життя становить 67,27 років. Темпи зростання населення — 2.027% , народжуваність — 26,25 народжених на 1000 жителів, смертність — 5.98 померлих на 1000 жителів. Міські жителі становлять 27% загального населення (2008 р.).

Етнічний склад населення[ред.ред. код]

Корінне населення не являє собою єдиної етнічної групи, проте існує загальна самоназва — Маубер.

Сім'я мамбаї

Найзначнішу групу в Східному Тиморі утворюють «Местісу» або власне східні тіморці, що втратили племінну ідентифікацію (191 тис. чоловік). Вони живуть в основному в містах, населяють також західні райони і південну прибережну область. Більшість населення складають австронезійські народи, з них найбільші — мамбаі (народ) (165 тис. осіб, в горах центрального району), кемак (64 тис. осіб.), Даван (58 тис. в анклаві Оекусі), Тетум -терік (45 тис.), токодеде (39 тис. осіб, у прибережних районах на північному заході країни), Тетум-білому (30 тис. чоловік), галолін (15 тис. чоловік).

До папуаських народів належать макасаі (110 тис. людей, на північному сході), Бунакен (62 тис. людей, в прикордонних гірських районах), фаталуку (дагода, 38 тис. людей, на східному півострові) і макалеро (7 тис. людей). У 1976-99 практикувалася т. зв. трансміграція — переселення в Східний Тимор переважно мусульманського населення з перенаселених островів Західної Індонезії (Яви і Мадуро, Балі, Південного Сулавесі та ін.) Після проголошення незалежності більшість мусульман повернулося до Індонезії, нині індонезійці налічують кілька тисяч осіб; є також невелика кількість малайзійців з Сараваку. У Ділі існує мусульманська громада арабського походження (нащадки переселенців середини — кінця XIX століття) чисельністю близько 1 тис. осіб. Китайці, налічують 11 тис. осіб, в основному сповідують католицизм.

Найпоширеніші мови східного тимору

Мови[ред.ред. код]

Рідною мовою «местісу» є креольська мова Тетум (Тетум-Прасіт), яку знає більшість населення країни. Рідними мовами більшості населення (тетум, мамбаі, токоде) є мови Тиморської гілки центрально-малайсько-полінезійської зони австронезійських мов. Мови племен Бунакен, макасаі і деяких інших належать до Тиморо-алорської сім'ї папуаських мов.

У період індонезійської окупації (1976–1999) проводилася політика інтеграції населення Східного Тимору до складу індонезійців, широко поширилося знання індонезійської мови (на той час — державної мови), португальська мова була заборонена, Тетум-Прасіт зберігалася як мова спілкування на всій території за винятком крайнього сходу і анклаву Окусі. Після здобуття незалежності в 2002 державними мовами Східного Тимору стали Тетум-Прасіт і португальська. Як і раніше, широко поширена індонезійська мова.

Криміногена обстановка[ред.ред. код]

У Східному Тиморі найгірша криміногенна обстановка на островах Полінезії. Для усунення криміногенної обстановки в країні оголошений надзвичайний режим, вулиці патрулюють війська ООН.

Релігія[ред.ред. код]

Релігійна структура населення (оцінка 1992 р.):

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Адміністративний поділ Східного Тимору

Східний Тимор поділяється на 13 адміністративних районів:

  1. Лаутем
  2. Баутау
  3. Вікеке
  4. Манатуто
  5. Ділі
  6. Айле
  7. Мануфагі
  8. Ліквіша
  9. Ермера
  10. Айнаро
  11. Бобонаро
  12. Кова-Ліма
  13. Окусі-Амбено

Економіка[ред.ред. код]

Східний Тимор, за даними Організації Об'єднаних Націй, в наш час[Коли?] є найбіднішою країною в Азії. Безробіття становить близько 20%. 41% населення живуть за межею бідності. За даними перепису 2004 року 78% жителів країни працюють у сільському, лісовому та рибному господарстві, 6% працюють в сфері державного управління, освіти, охорони здоров'я і соціальних служб, органів місцевого самоврядування та оборони. 4% в ООН, на дипломатичній службі, торгівлі, готелях і ресторанах. 3% займаються домашніми ремеслами. 2% працюють в сфері фінансів, транспорту, і зв'язку, тільки 1% у гірничій промисловості, енергетичній галузі та будівництві.

До числа найбільших проблем країни належить відсутність інфраструктури (доріг та енергопостачання, що були майже повністю зруйновані у 1999 році), відсутність кваліфікованої робочої сили. Ці фактори знижують конкурентоспроможність Східного Тимору у порівнянні з сусідніми країнами.

Валовий внутрішній продукт після подій 1999 року скоротився до 30%. Протягом найближчих трьох років завдяки міжнародній програмі допомоги під керівництвом ООН здійснювалася активна відбудова країни. Між 2002 і 2005 валовий внутрішній продукт повернувся на попередній рівень. У 2005 було зафіксовано зростання на 2,9%. Від'їзд ООН і заворушення, що відбулися в 2006 році значно ускладнили економічну ситуацію в країні. Проте з 2007 р. спостерігається стабільне зростання. Незважаючи на глобальну фінансову кризу у Східному Тиморі в 2008 році темпи економічного зростання склали 8%. За оцінками Міжнародного валютного фонду, зростання економіки в Східному Тиморі у 2009 році становило 7,8%.

Зовнішня торгівля[ред.ред. код]

У 2008 році 43% імпорту до Східного Тимору надійшло від Індонезії, 17% із Сінгапуру, 14% з Австралії, 7% з В'єтнаму, 5% з Малайзії. Значну частку імпорту становлять автомобілі, електропобутові прилади, техніка, продовольство і медикаменти.

Перше місце за обсягами експорту займає Німеччина, на другому місці США .

Фінанси[ред.ред. код]

Східний Тимор є членом Міжнародного валютного фонду, Світового банку та Азійського банку розвитку (АБР). Позиції державного бюджету покращилися завдяки зростанню доходів у нафтовому та газовому секторі, в результаті більш високих цін на нафту. Зовнішнього боргу не існує, оскільки міжнародна допомога була надана у вигляді субсидій (грантів). Державний бюджет на 2008 рік спочатку був затверджений на рівні 348.1 млн доларів США. Зважаючи на швидке зростання цін на основні продукти харчування рису на світових ринках, уряд вирішив до кінця липня 2008 року збільшити видатки бюджету до 612 мільйонів доларів США. У 2009, парламент затвердив бюджет 1,05 млрд доларів США. У 2010, він знову знизився до 659.996 млн дол долар. Дефіцит становить 572.6 млн доларів США. Основна частина бюджету йде на розвиток інфраструктури.

Валюта[ред.ред. код]

монета номіналом 50 сентаво

Національною валютою країни з січня 2000 року є долар США. Крім того, з 2003 року використовуються власні монети сентаво, що відповідають американському центу. Випускаються монети номіналом 1, 5, 10, 25 і 50 сентаво.

Мінеральні ресурси[ред.ред. код]

Ще до індонезійської окупації, в Тиморському морі між Тимором та Австралією виявлено кілька родовищ нафти. Ці родовища є одними з найбагатших в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. 11 Грудня 1989 Індонезія і Австралія підписали Договір про Тиморську западину, яка розділити ресурси між двома державами. Ще в травні 2004 року уряд Австралії підтвердив дійсність договору, в такій формі. 12 Січнія 2006 була прийнята нова угода між Австралією і Східним Тимором (Treaty on Certain Maritime Arrangements in the Timor Sea), що передбачала рівномірний розподіл ресурсів між двома країнами на деяких важливих родовищах, що не розглядалися попередніми угодами. 7 Листопад 2006 Східний Тимор підписаний перший контракт на родовищ з італійською групою ENI, через десять днів, аналогічна угода була укладена з індійською групою Reliance.

Серед інших мінеральних ресурсів є запаси мармуру, золота, марганцю і міді. Гарячі джерела в ряді регіонів свідчать, про значний потенціал геотермальної енергії.

Сільське господарство[ред.ред. код]

Більшість Тиморського населення працює в сільському господарстві, лісництві та рибальстві. Основними продовольчими культурами Тимору є кукурудза, рис і батат.

Основними домашніми тваринами у Східному Тиморі є буйволи і свині. Всюди в країні поширене розведення курей. Іншими важливими домашніми тваринами є кози, вівці і коні.

З 1815 року в Східному Тиморі набуло поширення вирощення та експорт кави Особливо цінними є гірські сорти. Потенціал вирощення кави використовується лише частково через недостатню транспортну і виробничу інфраструктуру. Cooperativa Café Timori є найбільшим кооперативом Східного Тимору і об'єднує близько близько 22000 виробників. Під час збору врожаю він є найбільшим роботодавцем у Східному Тиморі, забезпечуючи 3000 робочих місць. Основними центрами вирощування кави є райони Ермера, Айнар і Лікіке.

Політика[ред.ред. код]

Президент Східного Тимору Хосе Рамос Горта

Главою держави Східний Тимор є Президент Східного Тимору, який обирається всенародним голосуванням на п'ятирічний термін. Хоча роль президента є значною мірою символічною, він має право вето на певні види законодавства, може розпустити парламент і призначити нові вибори. Після виборів президент призначає лідера партії більшості або коаліції більшості прем'єр-міністром Східного Тимору. Як глава уряду, прем'єр-міністр головує на засіданнях Державної ради або кабінету.

Законодавчу владу здійснює національний парламент (Parlamento Nacional), члени якого обираються всенародним голосуванням на п'ятирічний термін. Число місць в парламенті може змінюватися від 52 до 65. Конституція Східного Тимору була прийнята 22 березня 2002 року за зразком Португалії.

Туристичні зони[ред.ред. код]

Ділі - столиця країни, місто швидше нагадує португальську провінцію. Тут багато католицьких церков, статуя Христа охороняє місто з вершини мису Фатукама . Одна з визначних пам'яток міста - кладовище Санта- Круш: у 1991 році сили безпеки Індонезії на цьому місці жорстоко розправилися з місцевими жителями. У місті також розташований непоганий Державний музей, традиційний ринок, де торгують виробами місцевих ремісників. Мис Фатукама, на якому стоїть статуя Христа також відомий серед дайверів і пляжного відпочинку. Сусідній пляж Ліквіка знаменитий чорним піском. Село Іралфаі відоме серед туристів традиційним побутом і збереженими старими будинками на палях «ума - лулик ». Острів Атауро - знаменитий завдяки тому, що в його прибережних водах чудова риболовля, сюди припливають дельфіни і тим, що багато років тому тут була адміністрація колоніального уряду Португалії. В даний час це одне з найпопулярніших місць відпочинку. Острів Баукау - знаменитий в першу чергу серед любителів природи. Тут виростає знамените дорогоцінне сандалове дерево, тик і ваніль. На острові Лос - Палос розташований Національний парк Жако, де гніздяться 25 видів рідкісних птахів.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Страны и народы. Зарубежная Азия. Юго-Восточная Азия., Мысль, Москва, 1979.
  • Cashmore, Ellis (1988). Dictionary of Race and Ethnic Relations. New York: Routledge.
  • Charny, Israel W. Encyclopedia of Genocide Volume I. Denver: Abc Clio.
  • Dunn, James (1996). East Timor: A People Betrayed. Sydney: ABC Books.
  • Levinson, David. Ethnic Relations. Denver: Abc Clio.
  • Rudolph, Joseph R. Encyclopedia of Modern Ethnic Conflicts. Westport: Greenwood P, 2003. 101-106.
  • Shelton, Dinah. Encyclopedia of Genocide and Crimes Against Humanity. Thompson Gale.
  • Taylor, John G. (1999). East Timor: The Price of Freedom. Australia: Pluto Press. ISBN 1-85649-840-9.