Spanien, Philipp IV. Große silberne 8-Real-Cob-Münze.

Münzstätte: Sevilla

Referenz: KM-80.

Münzzeitraum: 1622-1662

Nennwert: Cob of 8 Reales (Achterstück)

Durchmesser: 38,9 mm

Gewicht: 27,42 g

Material: Silber

Vorderseite: Kreuz von Jerusalem mit Löwen und Burgen in Vierteln. Spuren der Legende herum.

Vorderseite: Wappen der spanischen Linie des Hauses Habsburg. Minze-Initiale (S) nach links und Wertnummer (VIII) nach rechts.

Die erste Münzprägung der Neuen Welt und was einem in den Sinn kommt, wenn man an Piratenschatz denkt, sind Achterstücke. Diese ersten Münzen, oft Cob-Münzen genannt, wurden aus grob geschnittenen Schrötlingen (Rohlingen) hergestellt, indem sie mit Handstempeln geschlagen wurden. Das Wort Cobb stammt von einer Vereinfachung des spanischen Ausdrucks „Cabo de Barra“, was übersetzt „Bar“ bedeutet. Nachdem die Münzen geprägt wurden, werden sie von einem Prüfer gewogen, der überschüssiges Silber abschneidet, weshalb bei den meisten Münzen ein Teil des Abdrucks weggeschnitten ist. Aufgrund dieser Herstellungsmethode gleicht keine Münze der anderen und viele werden allein aufgrund ihrer einzigartigen Formen gesammelt. Die Cobb-Münze wird wie alles, was nicht mehr erhältlich ist, sehr knapp und damit immer wertvoller. Die wenigen verbliebenen Münzen sind der letzte Rest der glorreichen Tage der Piraten und der Schatzsuche und verschwinden schnell in Privatbesitz.

Philipp IV. (8. April 1605 – 17. September 1665) war zwischen 1621 und 1665 König von Spanien, Herrscher der spanischen Niederlande und bis 1640 König von Portugal. Am Vorabend seines Todes im Jahr 1665 erlangte er das spanische Reich Sein historischer Höhepunkt erstreckt sich über fast 3 Milliarden Hektar.

Philipp IV. wurde in Valladolid geboren und war der älteste Sohn Philipps III. und seiner Frau Margarete von Österreich.

Die Herrschaft Philipps IV. war nach einigen Jahren ergebnisloser Erfolge von politischem und militärischem Verfall und Widrigkeiten geprägt. Er wurde für den Niedergang Spaniens verantwortlich gemacht, der jedoch größtenteils auf organische Ursachen zurückzuführen war, die weitgehend außerhalb der Kontrolle eines einzelnen Herrschers lagen. Philip verfügte zweifellos über mehr geistige und körperliche Energie als sein zurückhaltender Vater. Seine handschriftliche Übersetzung von Francesco Guicciardinis Texten zur politischen Geschichte existiert noch immer, und er war ein guter Reiter und begeisterter Jäger.

Sein künstlerischer Geschmack zeigt sich in der Schirmherrschaft seines Hofmalers Diego Velázquez; seine Liebe zu Briefen durch seine Vorliebe für Lope de Vega, Pedro Calderón de la Barca und andere unsterbliche Dramatiker. Nach einer ziemlich wahrscheinlichen Aussage wird ihm eine Beteiligung an der Komposition mehrerer Komödien zugeschrieben. Er begann auch mit dem Bau des Buen-Retiro-Palastes in Madrid, von dem noch Teile in der Nähe des Prado stehen.

Seine guten Absichten nutzten der Regierung jedoch nichts. Als er im Alter von 16 Jahren den Thron bestieg, fühlte er sich noch nicht für die Herrschaft geeignet und ließ sich von den fähigsten Männern leiten, die er finden konnte. Sein Favorit, Olivares, war ein weitaus ehrlicherer und fähigerer Mann als sein Vorgänger, der Herzog von Lerma, und vielleicht besser für das Amt des Ministerpräsidenten geeignet als jeder Spanier seiner Zeit. Philipp fehlte jedoch das Selbstvertrauen, sich nach Erreichen der Volljährigkeit von Olivares‘ Einfluss zu befreien. Mit der Ermutigung von Olivares beschäftigte er sich lieber mit leichtfertigen Vergnügungen.

Am 1. Dezember 1640 kam es in Lissabon zu einem Aufstand, der König Philipp IV. von Spanien (Philipp III. von Portugal) vom portugiesischen Thron vertrieb und ihn den Braganzas überließ. Dies war das Ende von 60 Jahren der Iberischen Union und der Beginn des portugiesischen Restaurationskrieges (verloren von den Habsburgern).

Als im Jahr 1643 Katastrophen auf allen Seiten zur Entlassung des allmächtigen Ministers führten, hatte Philipp die Kraft, sich harter Arbeit zu widmen, weitgehend verloren. Nach einem kurzen Kampf mit der Aufgabe, die Verwaltung des umfangreichsten und am schlechtesten organisierten Vielvölkerstaates Europas zu leiten, verfiel er wieder in Trägheit und überließ andere Favoriten regieren.

Seine politischen Ansichten waren die, die er von seinem Vater und Großvater geerbt hatte. Er hielt es für seine Pflicht, das Haus Habsburg und die Sache der römisch-katholischen Kirche gegen die Protestanten zu unterstützen, seine Souveränität über die Niederländer zu behaupten und die Herrschaftsgebiete seiner Familie auszudehnen. Die völlige Erschöpfung seines Volkes im Verlauf des ewigen Krieges gegen die Niederlande, Frankreich, Portugal, die protestantischen Streitkräfte im Heiligen Römischen Reich und Großbritannien nahm er mit Mitgefühl zur Kenntnis, betrachtete sie jedoch als unvermeidbares Unglück, da er dazu nicht in der Lage war Von ihm wurde erwartet, dass er auf seine legitimen Rechte verzichtet oder das verlässt, was er als die Sache Gottes, der Kirche und des Hauses Habsburg ansieht.

Er wurde von seinen Zeitgenossen als Vorbild des barocken Königtums idealisiert. Äußerlich behielt er eine streng feierliche Haltung bei und lachte im Laufe seines gesamten öffentlichen Lebens nur dreimal. Aber privat war sein Hof äußerst korrupt. Viktorianische Historiker führten den frühen Tod seines ältesten Sohnes, Baltasar Carlos, prüde auf Ausschweifungen zurück, die von den Herren, denen der König seine Erziehung anvertraut hatte, gefördert wurden. Dies schockierte den König, doch seine Wirkung ließ bald nach. Philipp IV. starb 1665 mit gebrochenem Herzen und drückte die fromme Hoffnung aus, dass sein überlebender Sohn Carlos mehr Glück haben würde als er. Anlässlich seines Todes wurde in Rom ein Katafalk zum Gedenken an sein Leben errichtet.

Испания, Филипп IV. Большая серебряная монета номиналом 8 реалов.

Место монетного двора: Севилья

Артикул: КМ-80.

Период монетного двора: 1622-1662 гг.

Номинал: Початок 8 реалов (восьмерка).

Диаметр: 38,9 мм

Вес: 27,42 г

Материал: Серебро

Аверс: Иерусалимский крест со львами и замками по четвертям. Следы легенды вокруг.

Аверс: Герб испанской линии Дома Габсбургов. Начальная буква монетного двора (S) слева и цифра номинала (VIII) справа.

Первые монеты Нового Света и то, что приходит на ум, когда мы думаем о «Пиратском сокровище», — это восьмерки. Эти первые монеты, часто называемые глыбовыми монетами, делались из грубо вырезанных дощечек (заготовок) путем удара по ним ручными штампами. Слово «Кобб» происходит от упрощения испанской фразы Cabo de Barra, что переводится как «бар». После чеканки монет их взвешивает пробирщик, который срезает излишки серебра, поэтому на большинстве монет часть отпечатка срезана. Благодаря такому методу изготовления нет двух одинаковых монет, и многие из них собираются только из-за своей уникальной формы. Монета Кобба, как и все, что больше не доступно, становится очень редкой и, следовательно, более ценной. Несколько оставшихся монет — это последний экземпляр славных дней пиратов и охотников за сокровищами, и они быстро исчезают в частных руках.

Филипп IV (Фелипе IV (8 апреля 1605 г. - 17 сентября 1665 г.) был королем Испании с 1621 по 1665 г., сувереном Испанских Нидерландов и королем Португалии до 1640 г. Накануне его смерти в 1665 г. Испанская империя достигла его исторический зенит охватывает почти 3 миллиарда акров.

Филипп IV родился в Вальядолиде и был старшим сыном Филиппа III и его жены Маргариты Австрийской.

Правление Филиппа IV после нескольких лет безрезультатных успехов характеризовалось политическим и военным упадком и невзгодами. Его считали ответственным за упадок Испании, который, однако, был вызван главным образом органическими причинами, в значительной степени неподвластными контролю какого-либо одного правителя. Филип определенно обладал большей энергией, как умственной, так и физической, чем его застенчивый отец. Его рукописный перевод текстов Франческо Гвиччардини по политической истории до сих пор существует, и он был прекрасным наездником и заядлым охотником.

Его художественный вкус проявляется в покровительстве придворного художника Диего Веласкеса; его любовь к литературе, поскольку он отдавал предпочтение Лопе де Веге, Педро Кальдерону де ла Барке и другим бессмертным драматургам. Ему приписывают, по довольно вероятным показаниям, участие в составе нескольких комедий. Он также начал строительство дворца Буэн Ретиро в Мадриде, части которого до сих пор сохранились недалеко от Прадо.

Однако его благие намерения не принесли пользы правительству. Чувствуя, что он еще не достоин править, когда он взошел на трон в возрасте 16 лет, он позволил себе руководствоваться самыми способными людьми, которых он мог найти. Его фаворит Оливарес был гораздо более честным и способным человеком, чем его предшественник, герцог Лерма, и, возможно, лучше подходил для должности главного министра, чем любой испанец того времени. Филиппу, однако, не хватило уверенности, чтобы освободиться от влияния Оливареса, когда он достигнет совершеннолетия. При поддержке Оливареса он скорее занимался легкомысленными развлечениями.

1 декабря 1640 года в Лиссабоне произошло восстание, изгнавшее короля Испании Филиппа IV (Филиппа III Португалии) с португальского престола, отдав его Браганса. Это был конец 60-летнего существования Иберийского союза и начало Войны за восстановление Португалии (проигранной Габсбургами).

К 1643 году, когда бедствия, обрушившиеся со всех сторон, привели к отставке всемогущего министра, Филипп в значительной степени утратил возможность посвятить себя тяжелой работе. После непродолжительной борьбы с задачей руководства самым обширным и хуже всего организованным многонациональным государством в Европе, он снова впал в праздность и позволил управлять другими фаворитами.

Его политические взгляды были теми, которые он унаследовал от отца и деда. Он считал своим долгом поддержать Дом Габсбургов и дело Римско-католической церкви против протестантов, утвердить свой суверенитет над голландцами и расширить владения своей семьи. Полное истощение своего народа в ходе бесконечной войны против Нидерландов, Франции, Португалии, протестантских сил в Священной Римской империи и Великобритании рассматривалось им с сочувствием, но он считал это неизбежным несчастьем, поскольку он не мог ожидалось, что он откажется от своих законных прав или оставит то, что он считал делом Бога, Церковью и Домом Габсбургов.

Современники идеализировали его как образец королевской власти в стиле барокко. Внешне он сохранял строгую торжественность, и за всю свою общественную жизнь его видели смеющимся всего три раза. Но в частном порядке его суд был чрезвычайно коррумпирован. Викторианские историки ханжески приписывали раннюю смерть его старшего сына, Бальтасара Карлоса, разврату, поощряемому господами, которым король доверил его образование. Это шокировало короля, но вскоре эффект прошел. Филипп IV умер с разбитым сердцем в 1665 году, выражая благочестивую надежду, что его выжившему сыну Карлосу повезет больше, чем ему самому. После его смерти в Риме был построен катафалк в память о его жизни.

Іспанія, Філіп IV. Велика срібна монета номіналом 8 реалів.

Місце монетного двору: Севілья

Довідка: КМ-80.

Період монетного двору: 1622-1662

Номінал: качан 8 реалів (вісімка)

Діаметр: 38,9 мм

Вага: 27,42 г

Матеріал: срібло

Аверс: Єрусалимський хрест із левами та замками в чвертях. Навколо сліди легенд.

Аверс: Герб іспанської лінії дому Габсбургів. Ініціал монетного двору (S) ліворуч, а цифра значення (VIII) праворуч.

Перша монета Нового Світу, і те, що спадає на думку, коли ми думаємо про Pirate Treasure, це вісімки. Ці перші монети, які часто називають кобінами, були виготовлені з грубо вирізаних планшет (заготовок) за допомогою ручних штампів. Слово Cobb походить від спрощеної іспанської фрази Cabo de Barra, що перекладається як «бар». Після карбування монети їх зважує експерт, який відсікає будь-яке надлишок срібла, тому більшість монет мають частину відбитка. Завдяки цьому методу виробника немає двох однакових монет, і багато збираються лише завдяки їхній унікальній формі. Монета Кобба, як і все, що більше не доступно, стає дуже дефіцитною, а отже, ціннішою. Кілька монет, що залишилися, є останнім урожаєм днів слави піратів і пошуку скарбів і швидко зникають у приватних руках.

Філіп IV (Феліпе IV, (8 квітня 1605 — 17 вересня 1665) — король Іспанії між 1621 і 1665 роками, суверен Іспанських Нідерландів і король Португалії до 1640 року. Напередодні його смерті в 1665 році Іспанська імперія досягла його історичний зеніт охоплює майже 3 мільярди акрів.

Філіп IV народився у Вальядоліді і був старшим сином Філіпа III та його дружини Маргарити Австрійської.

Правління Філіпа IV, після кількох років безрезультатних успіхів, характеризувалося політичним і військовим занепадом і негараздами. Його вважають відповідальним за занепад Іспанії, який, однак, здебільшого був спричинений органічними причинами, значною мірою поза контролем будь-якого правителя. Філіп, безперечно, мав більше енергії, як розумової, так і фізичної, ніж його невпевнений батько. Його рукописний переклад текстів Франческо Гвіччардіні з політичної історії все ще існує, і він був чудовим вершником і завзятим мисливцем.

Про його художній смак свідчить його протекція придворного художника Дієго Веласкеса; його любов до листів завдяки його прихильності до Лопе де Веги, Педро Кальдерона де ла Барки та інших безсмертних драматургів. За досить ймовірними свідченнями, йому приписують участь у створенні кількох комедій. Він також розпочав будівництво палацу Буен Ретіро в Мадриді, частини якого все ще збереглися біля Прадо.

Однак його добрі наміри не принесли користі для правління. Коли він зійшов на престол у віці 16 років, відчуваючи себе ще не кваліфікованим для правління, він дозволив собі керувати найздібнішими людьми, яких тільки міг знайти. Його фаворит, Оліварес, був набагато чеснішою та здібнішою людиною, ніж його попередник, герцог Лерма, і, можливо, краще підходив для посади головного міністра, ніж будь-який іспанець того часу. Проте Філіпу не вистачило впевненості, щоб звільнитися від впливу Олівареса, коли він досяг повноліття. З підбадьорення Олівареса він швидше зайнявся легковажними розвагами.

1 грудня 1640 року в Лісабоні відбулося повстання, яке вигнало короля Іспанії Філіпа IV (Піліппа III Португальського) з португальського престолу, віддавши його Браганзам. Це був кінець 60-річної Іберійської унії та початок війни за відновлення Португалії (програної Габсбургами).

До 1643 року, коли лиха, що обрушилися з усіх боків, призвели до звільнення всевладного міністра, Філіп майже втратив силу присвятити себе важкій роботі. Після короткої боротьби з завданням керувати адміністрацією найбільшої та найгірше організованої багатонаціональної держави в Європі, він знову занурився в бездіяльність і дозволив керувати іншим фаворитам.

Його політичні погляди були такими, які він успадкував від свого батька та діда. Він вважав своїм обов’язком підтримувати дім Габсбургів і боротьбу Римсько-католицької церкви проти протестантів, відстоювати свій суверенітет над голландцями та розширювати володіння своєї родини. Цілковите виснаження його народу в ході безперервної війни проти Нідерландів, Франції, Португалії, протестантських сил у Священній Римській імперії та Великобританії сприймалося ним із симпатією, але він вважав це неминучим нещастям, оскільки не міг Очікувалося, що він відмовиться від своїх законних прав або покине те, що він вважав справою Бога, Церкви та дому Габсбургів.

Його ідеалізували сучасники як взірець барокової королівської влади. Зовні він зберігав сувору урочистість, і за все своє публічне життя його бачили сміятися лише тричі. Але в приватному порядку його суд був надзвичайно корумпованим. Вікторіанські історики завбачливо приписували ранню смерть його старшого сина, Бальтасара Карлоса, розпусті, заохочуваній джентльменами, яким король довірив його освіту. Це шокувало короля, але ефект незабаром згас. Філіп IV помер із розбитим серцем у 1665 році, висловлюючи благочестиву надію, що його синові Карлосу, що вижив, пощастить більше, ніж йому самому. Після його смерті в Римі був побудований катафалк на честь його життя.

Spagna, Filippo IV. Grande moneta d'argento da 8 Reales Cob.

Luogo di zecca: Siviglia

Riferimento: KM-80.

Periodo di conio: 1622-1662

Denominazione: Pannocchia da 8 Reales (Pezzo da Otto)

Diametro: 38,9 mm

Peso: 27,42 g

Materiale: argento

Dritto: Croce di Gerusalemme con leoni e castelli in quarti. Tracce di leggenda in giro.

Dritto: Stemma della linea spagnola della Casa d'Asburgo. Iniziale della zecca (S) a sinistra e valore numerico (VIII) a destra.

La prima monetazione del Nuovo Mondo e ciò che ci viene in mente quando pensiamo a Pirate Treasure sono pezzi da otto. Queste prime monete, spesso chiamate monete pannocchia, erano realizzate con tondelli (grezzi) tagliati grossolanamente colpendoli con matrici a mano. La parola Cobb deriva da una semplificazione della frase spagnola, Cabo de Barra, che si traduce come, da un bar. Dopo che le monete sono state coniate, vengono pesate da un saggiatore che taglia l'argento in eccesso, motivo per cui nella maggior parte delle monete viene rimossa parte dell'impressione. A causa di questo metodo di produzione, non esistono due monete uguali e molte vengono collezionate solo per la loro forma unica. La moneta Cobb, come tutto ciò che non è più disponibile, sta diventando molto rara e quindi sempre più preziosa. Le poche monete rimaste sono l'ultima vendemmia dei giorni di gloria dei pirati e della caccia al tesoro e stanno rapidamente scomparendo in mani private.

Filippo IV (Felipe IV, (8 aprile 1605 – 17 settembre 1665) fu re di Spagna tra il 1621 e il 1665, sovrano dei Paesi Bassi spagnoli e re del Portogallo fino al 1640. Alla vigilia della sua morte nel 1665, l'impero spagnolo raggiunse il suo apice storico si estende su quasi 3 miliardi di acri.

Filippo IV nacque a Valladolid ed era il figlio maggiore di Filippo III e di sua moglie Margherita d'Austria.

Il regno di Filippo IV, dopo alcuni anni di inconcludenti successi, fu caratterizzato da decadenza e avversità politico-militare. È stato ritenuto responsabile del declino della Spagna, dovuto in gran parte, tuttavia, a cause organiche che sfuggivano in gran parte al controllo di qualsiasi sovrano. Filippo possedeva certamente più energia, sia mentale che fisica, del suo diffidente padre. Esiste ancora la sua traduzione manoscritta dei testi di storia politica di Francesco Guicciardini, ed era un fine cavaliere e appassionato cacciatore.

Il suo gusto artistico è dimostrato dal mecenatismo del pittore di corte Diego Velázquez; il suo amore per le lettere grazie alla sua predilezione per Lope de Vega, Pedro Calderón de la Barca e altri drammaturghi immortali. Gli viene attribuita, secondo testimonianze abbastanza probabili, una partecipazione alla composizione di diverse commedie. Iniziò anche la costruzione del palazzo del Buen Retiro a Madrid, parti del quale rimangono ancora vicino al Prado.

Le sue buone intenzioni, tuttavia, non furono utili al governo. Sentendosi non ancora qualificato per governare quando salì al trono all'età di 16 anni, si lasciò guidare dagli uomini più capaci che riuscì a trovare. Il suo favorito, Olivares, era un uomo molto più onesto e capace del suo predecessore, il duca di Lerma, e forse più adatto alla carica di primo ministro di qualsiasi spagnolo dell'epoca. Filippo, tuttavia, non aveva la sicurezza necessaria per liberarsi dall'influenza di Olivares una volta raggiunta la maggiore età. Incoraggiato da Olivares, si dedicò piuttosto a divertimenti frivoli.

Il 1° dicembre 1640, a Lisbona scoppiò una rivolta che espulse il re Filippo IV di Spagna (Filippo III del Portogallo) dal trono portoghese, cedendolo ai Braganza. Questa fu la fine dei 60 anni dell'Unione Iberica e l'inizio della Guerra di Restaurazione portoghese (persa dagli Asburgo).

Nel 1643, quando i disastri che si verificarono da tutte le parti portarono alla destituzione dell'onnipotente ministro, Filippo aveva in gran parte perso la capacità di dedicarsi al duro lavoro. Dopo una breve lotta con il compito di dirigere l’amministrazione dello Stato multinazionale più esteso e peggio organizzato d’Europa, ricadde nell’indolenza e lasciò governare altri favoriti.

Le sue opinioni politiche erano quelle che aveva ereditato da suo padre e suo nonno. Pensò che fosse suo dovere sostenere la Casa d'Asburgo e la causa della Chiesa cattolica romana contro i protestanti, affermare la sua sovranità sugli olandesi ed estendere i domini della sua famiglia. L'esaurimento totale del suo popolo nel corso della guerra perpetua, contro i Paesi Bassi, la Francia, il Portogallo, le forze protestanti nel Sacro Romano Impero e la Gran Bretagna, fu visto da lui con simpatia ma lo considerò una disgrazia inevitabile, poiché non poteva ci si aspettava che rinunciasse ai suoi legittimi diritti o che abbandonasse quella che considerava la causa di Dio, della Chiesa e della Casa d'Asburgo.

Fu idealizzato dai suoi contemporanei come il modello della regalità barocca. Esteriormente mantenne un contegno di rigida solennità, e fu visto ridere solo tre volte nel corso di tutta la sua vita pubblica. Ma, in privato, la sua corte era gravemente corrotta. Gli storici vittoriani attribuirono pudicamente la morte prematura del figlio maggiore, Baltasar Carlos, alla dissolutezza, incoraggiata dai gentiluomini a cui il re aveva affidato la sua educazione. Ciò scioccò il re, ma il suo effetto svanì presto. Filippo IV morì di crepacuore nel 1665, esprimendo la pia speranza che il figlio sopravvissuto, Carlos, sarebbe stato più fortunato di lui. Alla sua morte venne costruito a Roma un catafalco per commemorare la sua vita.

Espagne, Philippe IV. Grande pièce de 8 Reales Cob en argent.

Lieu de la Monnaie : Séville

Référence : KM-80.

Période de menthe : 1622-1662

Dénomination : Cob de 8 Reales (Pièce de Huit)

Diamètre : 38,9 mm

Poids : 27,42 g

Matériel: Argent

Avers : Croix de Jérusalem avec lions et châteaux en quartiers. Traces de légende autour.

Avers : Armoiries de la ligne espagnole de la Maison des Habsbourg. Initiale neuve (S) à gauche et numéro de valeur (VIII) à droite.

La première monnaie du Nouveau Monde et ce qui nous vient à l’esprit quand on pense au Trésor des Pirates sont des pièces de huit. Ces premières pièces, souvent appelées pièces en torchis, étaient fabriquées à partir de planchets (ébauches) grossièrement découpés en les frappant avec des matrices à main. Le mot Cobb vient d'une simplification de l'expression espagnole Cabo de Barra, qui se traduit par « d'un bar ». Une fois les pièces frappées, elles sont pesées par un essayeur qui coupe tout excès d'argent, c'est pourquoi la plupart des pièces ont une partie de l'impression coupée. Grâce à cette méthode de fabrication, il n'y a pas deux pièces identiques et beaucoup sont collectées uniquement pour leur forme unique. La pièce Cobb, comme tout ce qui n'est plus disponible, devient très rare et donc plus précieuse. Les quelques pièces restantes sont le dernier millésime des jours glorieux des pirates et de la chasse au trésor et disparaissent rapidement entre des mains privées.

Philippe IV (Felipe IV, (8 avril 1605 – 17 septembre 1665) fut roi d'Espagne entre 1621 et 1665, souverain des Pays-Bas espagnols et roi du Portugal jusqu'en 1640. À la veille de sa mort en 1665, l'empire espagnol atteignit son apogée historique s'étendant sur près de 3 milliards d'acres.

Philippe IV est né à Valladolid et était le fils aîné de Philippe III et de son épouse Marguerite d'Autriche.

Le règne de Philippe IV, après quelques années de succès peu concluants, fut caractérisé par le déclin et l'adversité politiques et militaires. Il a été tenu pour responsable du déclin de l'Espagne, qui était cependant principalement dû à des causes organiques largement indépendantes de la volonté d'un seul dirigeant. Philip possédait certainement plus d'énergie, tant mentale que physique, que son père timide. Sa traduction manuscrite des textes d'histoire politique de Francesco Guicciardini existe toujours, et c'était un excellent cavalier et un chasseur passionné.

Son goût artistique se manifeste par son mécénat de son peintre de cour Diego Velázquez ; son amour des lettres par sa préférence pour Lope de Vega, Pedro Calderón de la Barca et d'autres dramaturges immortels. On lui attribue, sur des témoignages assez probables, une participation à la composition de plusieurs comédies. Il entreprit également la construction du palais du Buen Retiro à Madrid, dont certaines parties subsistent encore à proximité du Prado.

Cependant, ses bonnes intentions n’ont servi à rien à la gouvernance. Ne se sentant pas encore qualifié pour gouverner lorsqu'il accéda au trône à l'âge de 16 ans, il se laissa guider par les hommes les plus compétents qu'il put trouver. Son favori, Olivares, était un homme bien plus honnête et capable que son prédécesseur, le duc de Lerma, et peut-être mieux adapté au poste de ministre en chef que n'importe quel Espagnol de l'époque. Philip, cependant, manquait de confiance en lui pour se libérer de l'influence d'Olivares une fois devenu majeur. Avec les encouragements d'Olivares, il s'occupa plutôt d'amusements frivoles.

Le 1er décembre 1640, un soulèvement eut lieu à Lisbonne expulsant le roi Philippe IV d'Espagne (Philippe III du Portugal) du trône portugais, le donnant aux Bragance. C'était la fin des 60 ans de l'Union ibérique et le début de la guerre de restauration portugaise (perdue par les Habsbourg).

En 1643, lorsque les désastres qui tombèrent de toutes parts conduisirent au renvoi du ministre tout-puissant, Philippe avait en grande partie perdu la capacité de se consacrer à un travail acharné. Après une brève lutte pour diriger l’administration de l’État multinational le plus étendu et le moins bien organisé d’Europe, il sombra de nouveau dans l’indolence et laissa d’autres favoris gouverner.

Ses opinions politiques étaient celles qu'il avait héritées de son père et de son grand-père. Il pensait qu'il était de son devoir de soutenir la maison de Habsbourg et la cause de l'Église catholique romaine contre les protestants, d'affirmer sa souveraineté sur les Hollandais et d'étendre les domaines de sa famille. L'épuisement total de son peuple au cours d'une guerre perpétuelle contre les Pays-Bas, la France, le Portugal, les forces protestantes du Saint-Empire romain germanique et la Grande-Bretagne, lui était perçu avec sympathie, mais il le considérait comme un malheur inévitable, car il ne pouvait pas On s'attendait à ce qu'il renonce à ses droits légitimes ou qu'il abandonne ce qu'il considérait comme la cause de Dieu, de l'Église et de la maison de Habsbourg.

Il fut idéalisé par ses contemporains comme le modèle de la royauté baroque. Extérieurement, il gardait une attitude de solennité rigide et on ne l'a vu rire que trois fois au cours de toute sa vie publique. Mais, en privé, sa cour était grossièrement corrompue. Les historiens victoriens attribuèrent prudemment la mort prématurée de son fils aîné, Baltasar Carlos, à la débauche, encouragée par les messieurs chargés par le roi de son éducation. Cela choqua le roi, mais son effet s'est vite dissipé. Philippe IV mourut le cœur brisé en 1665, exprimant le pieux espoir que son fils survivant, Carlos, aurait plus de chance que lui. A sa mort, un catafalque fut construit à Rome pour commémorer sa vie.

España, Felipe IV. Moneda Grande Cob de 8 Reales de Plata.

Lugar de ceca: Sevilla

Referencia: KM-80.

Período de acuñación: 1622-1662

Denominación: Mazorca de 8 Reales (Pieza de Ocho)

Diámetro: 38,9 mm

Peso: 27,42 g

Material: Plata

Anverso: Cruz de Jerusalén con leones y castillos en cuarteles. Huellas de leyenda alrededor.

Anverso: Escudo de Armas de la línea española de la Casa Habsburgo. Inicial nueva (S) a la izquierda y número de valor (VIII) a la derecha.

La primera moneda del Nuevo Mundo y lo que nos viene a la mente cuando pensamos en Pirate Treasure son piezas de ocho. Estas primeras monedas, a menudo llamadas monedas de mazorca, se hacían a partir de planchas (espacios en blanco) cortadas toscamente golpeándolas con troqueles manuales. La palabra Cobb proviene de una simplificación de la frase en español Cabo de Barra, que se traduce como "de un bar". Después de acuñar las monedas, un ensayador las pesa y corta el exceso de plata, razón por la cual a la mayoría de las monedas se les corta parte de la impresión. Debido a este método de fabricación, no hay dos monedas iguales y muchas se coleccionan únicamente por sus formas únicas. La moneda Cobb, como cualquier cosa que ya no esté disponible, se está volviendo muy escasa y, por tanto, más valiosa. Las pocas monedas que quedan son la última cosecha de los días de gloria de los piratas y la búsqueda de tesoros y están desapareciendo rápidamente en manos privadas.

Felipe IV (Felipe IV (8 de abril de 1605 – 17 de septiembre de 1665) fue rey de España entre 1621 y 1665, soberano de los Países Bajos españoles y rey ​​de Portugal hasta 1640. En vísperas de su muerte en 1665, el imperio español alcanzó su cenit histórico abarca casi 3 mil millones de acres.

Felipe IV nació en Valladolid, y era el hijo mayor de Felipe III y su esposa Margarita de Austria.

El reinado de Felipe IV, después de unos años de éxitos inconclusos, se caracterizó por la decadencia y la adversidad política y militar. Se le ha considerado responsable de la decadencia de España, que se debió principalmente, sin embargo, a causas orgánicas que escapaban en gran medida al control de cualquier gobernante. Sin duda, Philip poseía más energía, tanto mental como física, que su tímido padre. Su traducción manuscrita de los textos de historia política de Francesco Guicciardini todavía existe, y era un excelente jinete y un gran cazador.

Su gusto artístico queda demostrado por el patrocinio del pintor de su corte Diego Velázquez; su amor por las letras por su preferencia por Lope de Vega, Pedro Calderón de la Barca y otros dramaturgos inmortales. Se le atribuye, según un testimonio bastante probable, una participación en la composición de varias comedias. También inició la construcción del palacio del Buen Retiro en Madrid, del que aún quedan partes cerca del Prado.

Sin embargo, sus buenas intenciones no sirvieron de nada para el gobierno. Sintiéndose aún no calificado para gobernar cuando ascendió al trono a los 16 años, se dejó guiar por los hombres más capaces que pudo encontrar. Su favorito, Olivares, era un hombre mucho más honesto y capaz que su predecesor, el duque de Lerma, y ​​quizás mejor preparado para el cargo de primer ministro que cualquier español de la época. Felipe, sin embargo, carecía de confianza para liberarse de la influencia de Olivares una vez que alcanzara la mayoría de edad. Con el estímulo de Olivares, se dedicó más bien a diversiones frívolas.

El 1 de diciembre de 1640 se produjo un levantamiento en Lisboa que expulsó al rey Felipe IV de España (Felipe III de Portugal) del trono portugués, entregándolo a los Braganza. Este fue el final de los 60 años de la Unión Ibérica y el comienzo de la Guerra de Restauración portuguesa (perdida por los Habsburgo).

En 1643, cuando los desastres que caían por todas partes provocaron el despido del todopoderoso ministro, Felipe había perdido en gran medida el poder para dedicarse al trabajo duro. Después de una breve lucha con la tarea de dirigir la administración del Estado multinacional más extenso y peor organizado de Europa, volvió a hundirse en la indolencia y dejó que gobernaran otros favoritos.

Sus opiniones políticas eran las que había heredado de su padre y su abuelo. Pensó que era su deber apoyar a la Casa de Habsburgo y la causa de la Iglesia Católica Romana contra los protestantes, afirmar su soberanía sobre los holandeses y extender los dominios de su familia. El agotamiento total de su pueblo en el curso de la guerra perpetua contra los Países Bajos, Francia, Portugal, las fuerzas protestantes del Sacro Imperio Romano Germánico y Gran Bretaña era visto por él con simpatía, pero lo consideraba una desgracia inevitable, ya que no podía Se esperaba que renunciara a sus derechos legítimos o abandonara lo que consideraba la causa de Dios, la Iglesia y la Casa de Habsburgo.

Sus contemporáneos lo idealizaron como modelo de realeza barroca. Exteriormente mantuvo un porte de rígida solemnidad y sólo se le vio reír tres veces en el transcurso de toda su vida pública. Pero, en privado, su corte era tremendamente corrupta. Los historiadores victorianos atribuyeron mojigatamente la temprana muerte de su hijo mayor, Baltasar Carlos, al libertinaje, alentado por los caballeros a quienes el rey había confiado su educación. Esto sorprendió al rey, pero su efecto pronto desapareció. Felipe IV murió con el corazón destrozado en 1665, expresando la piadosa esperanza de que su hijo superviviente, Carlos, fuera más afortunado que él. A su muerte, se construyó en Roma un catafalco para conmemorar su vida.

西班牙，菲利普四世。 8 雷亚尔大号银币。

铸币厂：塞维利亚

参考号：KM-80。

铸币时期：1622-1662

面额： 8 雷亚尔玉米棒（八块）

直径：38.9毫米

重量：27.42克

材质: 银

正面：耶路撒冷十字架，狮子和城堡。到处都是传说的痕迹。

正面：哈布斯堡王朝西班牙血统的徽章。左侧铸有首字母 (S)，右侧铸有数值 (VIII)。

新世界的第一个硬币以及当我们想到海盗宝藏时想到的都是八块。这些最初的硬币通常称为玉米币，是由粗切的板坯（坯料）通过手工模具冲压制成的。 Cobb 这个词来自西班牙语短语 Cabo de Barra 的简化，翻译过来就是“来自酒吧”。硬币被铸造后，由分析人员称重，并剪掉多余的银，这就是为什么大多数硬币都会剪掉一些压痕。由于制造商采用这种方法，没有两枚硬币是相同的，许多硬币仅因其独特的形状而被收集。科布币就像任何不再可用的东西一样变得非常稀缺，因此更有价值。剩下的少数硬币是海盗和寻宝辉煌时期的最后一批硬币，并且正在迅速消失在私人手中。

腓力四世（Felipe IV，1605年4月8日至1665年9月17日）是1621年至1665年间的西班牙国王，西属尼德兰的主权者，也是葡萄牙国王直到1640年。在他于1665年去世前夕，西班牙帝国达到了其历史顶峰占地近 30 亿英亩。

腓力四世出生于巴利亚多利德，是腓力三世和他的妻子奥地利玛格丽特的长子。

腓力四世的统治在经历了几年不确定的成功之后，其特点是政治和军事的衰败和逆境。他被认为对西班牙的衰落负有责任，然而，这主要是由于有机原因，很大程度上超出了任何一位统治者的控制范围。菲利普无疑比他羞怯的父亲拥有更多的精力，无论是精神上还是身体上。他手写的弗朗西斯科·吉恰尔迪尼政治史著作翻译至今仍然存在，他是一位出色的骑手和敏锐的猎手。

他对宫廷画家迭戈·委拉斯开兹（Diego Velázquez）的赞助体现了他的艺术品味。他对洛佩·德·维加、佩德罗·卡尔德隆·德·拉·巴尔卡和其他不朽剧作家的信件的热爱。根据相当可能的证词，他被认为参与了几部喜剧的创作。他还开始在马德里建造丽池宫，其中部分建筑仍保留在普拉多附近。

然而，他的善意却无助于治理。当他 16 岁时登上王位时，他感到自己还没有资格统治，于是他让自己能找到的最有能力的人来指导自己。他最喜欢的奥利瓦雷斯比他的前任莱尔马公爵更诚实、更有能力，也许比当时的任何西班牙人都更适合担任首席大臣。然而，菲利普成年后却缺乏摆脱奥利瓦雷斯影响的信心。在奥利瓦雷斯的鼓励下，他宁愿忙于一些无聊的娱乐。

1640年12月1日，里斯本发生起义，将西班牙国王菲利普四世（葡萄牙国王菲利普三世）驱逐出葡萄牙王位，将王位让给了布拉干萨家族。这是伊比利亚联盟 60 年的结束和葡萄牙光复战争（被哈布斯堡王朝战败）的开始。

到了1643年，当四面八方的灾难导致全权大臣被解职时，菲利普基本上已经失去了全身心投入艰苦工作的力量。在短暂地领导欧洲范围最广、组织最差的多民族国家的管理任务后，他又陷入懒惰状态，让其他宠臣来执政。

他的政治观点是从他的父亲和祖父那里继承的。他认为自己有责任支持哈布斯堡王朝和罗马天主教会反对新教徒的事业，维护自己对荷兰人的主权，并扩大自己家族的统治范围。他的人民在与荷兰、法国、葡萄牙、神圣罗马帝国的新教势力和大不列颠的持久战争中精疲力竭，他对此表示同情，但他认为这是不可避免的不幸，因为他无法人们期望他放弃自己的合法权利，或者放弃他所认为的上帝、教会和哈布斯堡王朝的事业。

他被同时代的人理想化为巴洛克王权的典范。表面上他保持着一种严肃的态度，在他的整个公共生活中只笑过三次。但私下里，他的宫廷却严重腐败。维多利亚时代的历史学家谨慎地将他的长子巴尔塔萨尔·卡洛斯的早逝归因于国王委托他接受教育的绅士们的放荡行为。这让国王感到震惊，但效果很快就消失了。 1665 年，腓力四世伤心地去世，他虔诚地希望他幸存的儿子卡洛斯能比他自己更幸运。在他去世后，罗马建造了一座大教堂来纪念他的一生。